Концепція відомого східно-європейського форуму, який вже усімнадцяте проводиться в Польщі, відрізняється зацікавленим ракурсом погляду організаторів на театр сусідніх країн (перш за все, Росії, України й Білорусі). У головній програмі — декілька російських вистав, які демонструють тенденції сучасного театру. Так, Московський «Театр.doc» презентував виставу, яку було створено в жанрі документальної драми «Двоє у твоєму будинку» про білоруського письменника й опозиціонера Володимира Некляєва. А молодий Санкт-Петербурзький колектив випускників Лева Додіна «Театр post» показав дві вистави за п’єсами модного сучасного білоруського автора Павла Пряжко, використовуючи у своїй творчості популярну теорію альтернативного розвитку сучасного мистецтва — як «постдраматичного» перформативного театру.
До речі, завдяки програмі «Театральних конфронтацій» в Україні деякі з польських вистав цього форуму нам теж знайомі. Наприклад, на фестивалі відбулася прем’єра телевізійної версії резонансної вистави «Брати Карамазови» Театру «Провізоріум», яку показали в Україні два роки тому. Кияни також бачили музичний опус Марти Гурницької «Хор жінок», який дістався Любліна тільки зараз. Проте більш за все суперечок викликав перформанс Павла Пассіні «Турандот» за мотивами однойменної опери Дж. Пуччіні.
Нині, на честь 10-річчя творчої діяльності Пассіні, в програмі «Люблінський шоу-кейс» («ярмарок» найкращих місцевих вистав останнього часу) на «Конфронтаціях» було презентовано добірку його робіт — як музичних, так і театральних. Презентовано було також і новітній спектакль NetTheatre, інспірований роботами Кантора і кабалістичними текстами, під назвою «Опудало. Книга блиску», гучна прем’єра якого відбулася влітку в Едінбургу. Серед вистав Пассіні однією з найцікавіших здалася «Звірята маленькі визнання». Перформанс приваблює, перш за все, візуально — дивними костюмами звірят і винахідливими шматочками матерії, що розвішані по сцені, — вони виступають то хмаринками, то кронами дерев, але в обох випадках — ще й екранами, на які постійно проектується відео. Складна музично і технічно, вистава демонструє абсолютне сприйняття комп’ютерних технологій наймолодшим поколінням. Батьки, які приведуть дітей на цю виставу, зможуть для себе відкрити певну схожість із мешканцями лісу, а якщо докладуть зусиль, прочитають в ньому і... політичний лейтмотив.
До речі, соціально налаштованим виявився і Театр ім. Моджеєвської з польського містечка Легниця. І якщо в одній з презентованих вистав («Оркестр») дія розгортається навколо трагедії на місцевій шахті, то інший — «Фурія ІІІ» — жорстко, в «панк-стилі», розвінчує відразу декілька міфів польської історії, зокрема, такі болючі рани, як Голокост євреїв і діяльність Армії крайової.
Беззаперечним лідером фестивалю стала вистава у приголомшливо точному й філігранному виконанні Даїсуке Йошимото (яку було представлено в рамках програми MAAT) — тихий, неквапливий, зосереджений, майже медитативний танок про протистояння людини і часу.
А одну із найсуперечливіших вистав форуму — «Апорія’43/ 47. Декалог: локальна світова війна» — спільна робота люблінського Scena Prapremier Invitro та харківського театру «Арабески» — київський глядач зможе побачити 26 жовтня в Центрі Курбаса. Частину I «Декалог» поставив режисер С. Олешко, а частину II «Aporia’43/47» — режисер Л. Віт-Михайловський. Обидві частини проекту об’єднує, окрім теми, загальна команда: актори, сценографія, композитори. Українсько-польський конфлікт на тлі Другої світової війни виявився дуже хворобливою і складною темою навіть сьогодні. Чи можемо ми про це говорити? Можемо. І навіть без жодної тіні конфлікту. Чи потрібно це робити? Поза сумнівом. Нам час навчитися слухати одне одного!
