Цьогоріч минає 53 роки від початку беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрія Шептицького. Для когось — це великий термін, для когось — не дуже, особливо з огляду на те, що Жанну д’Арк церква назвала святою через 500 років по смерті, Томаса Мора — через 400. Однак усім тим, хто добре знає одну з найвизначніших постатей Вселенської Церкви ХХ століття, апостола релігійно-церковного об’єднання сходу Європи митрополита Андрія, звичайно, хочеться, щоб процес беатифікації відбувся швидше, адже наприклад в галичан у святості митрополита Андрея не виникає сумнівів. І тому чимало з них долучилися до акції, ініційованої «Львівською газетою» — «напиши листа Папі Римському». Зрештою, усім тим, хто скерував свій лист до дипломатичного представництва Ватикану в Києві (причому, незалежно від віросповідання: люди просто шанують духовність і розум митрополита Андрія, його невтомну працю, щирість, шляхетність), дуже хотілося б, щоб у Ватикані їх почули, щоб Конгрегація у справах святих побачила, як в Україні шанують великих людей.
У декого може виникнути цілком природне запитання, чи знає Папа Бенедикт ХVI особисто про життя та діяльність Шептицького? Знає. Адже коли він навчався в семінарії, його сусідом по кімнаті був греко-католицький священик Павло Когут, який розповідав семінаристові з Німеччини про УГКЦ, її підпільний період, про митрополита Андрія. Пізніше, коли отець Когут був запрошений на урочистості з нагоди обрання Бенедикта XVI Папою, то подарував новообраному Папі Римському книгу про Слугу Божого Андрія.
А два роки тому греко-католицькі єпископи були на аудієнції у Святійшого Отця, і Папа повідомив їм, що дав доручення, щоб Конгрегація у справах святих, в яку входять люди з усього світу, вивчала справу митрополита.
Втім, треба зазначити, процес не є таким простим. Кожен із дев’яти членів комісії висловив свою думку, здебільшого позитивну, крім двох осіб із Польщі. Тоді Постулярна комісія УГКЦ надіслала додаткові матеріали, зокрема щодо запитання про «співпрацю митрополита й дивізії СС «Галичина».
Михаїл Гринчишин — апостольський екзарх для українців Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії, постулятор у беатифікаційному процесі митрополита Андрія Шептицького розповідає, як тривали обговорення:
«Я передав у Конгрегацію довідку про створення дивізії СС «Галичина», що митрополит не мав жодного стосунку до цього. Дивізія виникла не з його ініціативи, але згодом митрополит як пастор мусив призначити в неї капеланів, щоб вояки мали духовну опіку, і це нормально. Однак у радянські часи митрополитові постійно закидали, що він був засновником дивізії.
Двічі домагався переривання справи беатифікації Шептицького кардинал Вишинський з Польщі. Ніхто не знає достеменно, якими були його аргументи, але це була дуже шанована та впливова особа. На щастя, у 1959-му в Рим прибув старший син львівського рабина Курт Левін, який свідчив, що митрополит переховував його та інших євреїв від нацистів у роки Другої світової війни. Курт Левін на власному досвіді довів праведність життя митрополита. І Папа Іван ХХIII відновив процес беатифікації. Але через два роки той самий кардинал Вишинський звернувся до Конгрегації, і процес знову завис у повітрі, мовляв, у період II Ватиканського Собору (1962—1965) це не на часі...
Через рік до Риму приїжджає після ув’язнення кардинал Йосип Сліпий і заявляє, що свідчитиме у справі Андрія Шептицького. Так процес відновили, і він триває й досі.
Що показово, Папа Іван Павло II був дуже прихильно налаштований до УГКЦ. Власне, його позиція вплинула на польське духовенство, і після візиту Івана Павла II до України, зокрема у Львів, вони почали інакше ставитися до митрополита Андрія.
Сьогодні важливо, щоб Папа Римський і Конгрегація відчули, яким дорогим для українського народу є митрополит, що про нього знають і шанують його як людину святу. Звісно, знак Божий — чудо — має бути, бо Господь потверджує святість і чесноти людини. Однак основне тут — відчуття народу, який переконаний у святості митрополита».
Нині ініціатива «Львівської газети» переросла межі Галичини. (У Львові цю діяльність координують та очолюють власкор радіо «Свобода» Галина Терещук, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, завсектору релігієзнавства ЦДІА України Оксана Гайова). А з усієї України до неї долучилися відомі культурні діячі, зокрема, народна артистка Ніна Матвієнко, директор Інституту філософії ім. Г.Сковороди Мирослав Попович, доктор філософії Євген Сверстюк, народний художник України Іван Марчук, кінорежисер Олесь Янчук, багатолітній політв’язень Левко Лук’яненко та багато-багато інших. У своєму зверненні до Папи Римського Бенедикта XVI вони наголошують: « Не було ділянки ні в релігійному, ні в культурно-просвітницькому житті народів України, якій митрополит Андрiй не присвятив би своєї уваги, пам’ятаючи не лише про вічне, а й про дочасне добро співгромадян. І це високо оцінили його співвітчизники. Зокрема, 1904 року Іван Франко у своїй рецензії до послання митрополита Андрія «О квестії соціальній» зазначав: «Митрополит Андрій не промовляє так, як його попередники, звисока, авторитетно, напущеним і ніби маєстатичним тоном, не «возвіщає», а говорить попросту, як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає».
До слова, до становлення світського життя в Галичині Шептицький надзвичайно активно докладався. Саме він заснував, благословив та підтримував Українську народну лічницю, Український національний музей, Українські народні та художньо- промислові школи, дитячі сиротинці; Іпотечний банк, страхові товариства «Дністер», «Карпатію», товариства «Просвіта», «Сільський господар», молодіжно-спортивні товариства «Сокіл-батько», «Пласт», «Українська молодь христові» та чимало інших.
У 1917-му, повернувшися з російської в’язниці, митрополит Андрій напише: «...Вірте мені, що не пів третя року заточення і тюрми, але ціле своє життя просидів би радо у тюрмі, щоби тільки побачити свій нарід свобідним, вільним. Границі не розірвуть душі нашого доброго українського народу і нашого національного єднання. Ся єдність наша є найкращою запорукою величної будучности, на яку сміло можемо глядіти вперед і до якої всі українці підемо разом у культурній нашій праці. Організуймося на всіх полях. Скоординуємо наші народні сили. До праці вперед, а наше національне життя запевнене, і Бог нам поблагословить». І ця його посвята народові надихатиме не одне покоління на вірність служінню Україні. Тому можемо з вірою в серці і впевненістю у правді сказаного написати кожен свого листа Папі Римському — на просвяту митрополита Андрія.
