Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Народження кінокумира

Герой громадянської війни Василь Іванович Чапаєв став героєм анекдотів не відразу
24 вересня, 2008 - 00:00
НА ФІЛЬМІ «ЧАПАЄВ» ВИРОСЛО КІЛЬКА ПОКОЛІНЬ ГЛЯДАЧІВ / ФОТО З САЙТУ KINOPOISK.RU

Раніше повинен був вийти на екрани «наймасовішого виду мистецтва» однойменний фільм. Проте потім полилося потоком... Чапаєва не перевершив ніхто! Якщо зібрати всі анекдоти про Брежнєва, Штирліца, а також кіношних поручика Ржевського та трійцю Боягуз — Балбес — Бувалий, то всім їм разом дуже далеко до легендарного комдива, пише pravda.ru.

Перший радянський блокбастер (це слово було невідоме тогочасному обивателю) «Чапаєв» вийшов на широкий екран у день 17-ї річниці жовтневого перевороту (тоді він називався революцією) — 7 листопада 1934 року. Однак він не загубився в низці «жовтневих картин». За перші п’ять років демонстрації стрічки в СРСР на неї було продано 50 мільйонів квитків. Такого рейтингу (пробачте, знову незвичне для радянської людини слово) не досягало навіть горезвісне шоу — за склом чи без.

На це кіно ходили всією сім’єю, з коханками, з друзями, з сусідами. Мент, окільцювавши жигана, тягнув бідолаху в кіношку; дружина — чоловіка, який зрадив її, а часом і його пасію; братва з коханками, клацаючи насінням, забувала про свої справи. На полотні в бурці, що розвівається, гарцював справжній герой — Чапаєв. Він об’єднував, здавалося, непорівнянне.

Роман Фурманова тут ні до чого. Створений десятиріччям раніше, 1923 року, він містив у собі соцреалістичну колізію, але все ж таки був невід’ємно пов’язаний із літературою факту. Інша річ — кіно. Вже тоді вважали головною заслугою фільму те, що він правдиво зобразив, як встановлювався зв’язок між партією і масами і як партія перетворювала стихійність у свідому дисципліну.

Сучасний дослідник радянського кіномистецтва, професор Шеффілдського університету Євген Добренко у своїй книзі з незрозумілою назвою «Музей революції: радянське кіно і сталінський історичний нарратив» пише: «Якщо раннє радянське кіно апелювало до мас, то історико-революційний фільм сталінської епохи апелює до індивідуальної біографії». Простіше кажучи, на одному полюсі знаходився «ворог» і темрява «антинародної» змови, на іншому — «революційний герой у сяйві народності та подвигу».

Неважливо з ким боротися: ворогами можуть бути і «гобліни», і «червоношкірі» (див. голлівудські вестерни), і навіть (грішно сказати) мушкетери проти гвардійців кардинала! Хоч братам Васильєвим чудово вдалася сцена «психічної атаки». І хоч їхні одягнуті в чорне білогвардійці в результаті не лише гинуть, але й втікають під «натиском мас» — це всі ті, хто не зігнувся ні під натиском крупповської сталі в Першу світову, ні віддали «Варяг» підгодованим європейцями японським самураям.

«Наївність, самовпевненість, епатаж, бравада — ці риси Чапаєва робили його особливо симпатичними для масового глядача середини 30-х рр. Тут був елемент переваги глядача над улюбленим героєм», — стверджує критик Є. Добренко. І далі приводить слова свого колеги Г. Рошаля: «Чапаєв» ніде не старається виглядати розумнішим за глядачів, ніде не старається кокетувати вишуканістю своєї художньої культури».

Нехай сьогоднішній глядач спробує прикинути на себе плащ Бетмена... Їм, швидше, підійде або володар «кілець» коротун Фродо, або наш Штирлиць.

Останній і став у результаті також персонажем анекдотів. Як правило, його і зображають Штирлицем, але ніяк не Максимом Ісаєвим. До речі, прізвище «Ісаєв» належить реальному Петьці — другому персонажу при Чапаєві.

У жартах про Чапаєва є місце паскудству, але немає і не може бути місця дурості. Дурості головного героя. Оскільки цим героєм є весь народ. Літературний критик В. Шкловський через півстоліття (1985) після виходу фільму «Чапаєв» на екран писав: «1937 року, в сторічну річницю смерті Пушкіна, колгоспники села Михайлівське по-своєму пов’язували Чапаєва з Пугачовим; вони вважали, що Чапаєв — Пугачов, який переміг».

Це питання не розрубати ні великому полководцю Олександру, ні літературному Гамлету. Неважливо, що історичний Суворов у славу Катерини громив банди Ємельки Пугачова — в радянську епоху ми всі виявилися «дітьми Чапаєва, внуками Суворова». Ми — їхні спадкоємці. І в кіно «Чапаєв» прийшов дати «всім волю» (так хотів назвати свій не знятий фільм про Стеньку Разіна великий В. М. Шукшин), в тому числі й Суворова, який розбив Пугачова. Всім нам. Кіно є фікція, але...

Як сказав кінокритик В. Трояновський: «У «Чапаєві» ми отримуємо надісторичне знання. І в тій мірі, в якій ми піддаємося чарівливості фільму, ми втрачаємо здатність сприймати історичні реалії».

Ігор БУККЕР
Газета: 
Рубрика: