Режисери картини — Станіслав Сукненко та Галина Кувівчак-Сахно. Оператор Анатолій Сахно. Продюсери — Юлія Чернявська й Олег Щербина. Виробництво FRESH Продакшн за підтримки Держкіно України. Передпрем’єрний показ стрічки «З України до Голлівуда» відбувся цього літа на Одеському кінофестивалі. А нещодавно він був визнаний кращим документальним фільмом на Першому МКФ «Буковина» в Чернівцях. 14 листопада картина виходить в український прокат, а 15-го відбудеться її гала-прем’єра в «Оскарі» (ТРЦ «Гуллівер»).
Спочатку було слово. Причому, англійське. Років зо два тому у видавництві «Саміт-Кніга» вийшло фундаментальне дослідження Станіслава Сукненка про голлівудських зірок, що мають українське коріння. Станіслав — кінознавець, редактор кіно та телебачення, член Спілки кінематографістів України. Він давно займається цим питанням, і справжні кіногурмани не пропускають показів його авторського проекту «Наші співвітчизники в світовому кіно», які відбуваються в Будинку кінематографістів. Кажу це не заради красного слівця — фільми, які знаходить Стас Сукненко для своїх вечорів, — воістину унікальні, і подивитися (та ще й обговорити!) їх можна, мабуть, лише тут. Повнометражний документальний фільм «З України до Голлівуда» — ще один подарунок шанувальникам кіно.
Сьогодні, коли українці усвідомили, що вони — вільна, талановита, красива нація, багато хто намагається ідентифікувати себе в сучасному світі. Починають цікавитися історією країни, генеалогією своєї родини. І якщо запитати у шанувальників кіно, хто з українських акторів, режисерів, композиторів домігся успіху на голлівудських пагорбах, майже впевнена, кожен назве киянку Міллу Йововіч, Ольгу Куриленко з Бердянська. А хтось пригадає про одеське коріння Сильвестра Саллоне та Леонардо ДіКапріо. Можливо, спливе ще пара-трійка всесвітньо відомих прізвищ. Усе.
Стас Сукненко копає глибоко. Він теж починає свій фільм із перерахування цих імен, але повертається до витоків заповітної мрії, напевно, будь-якого амбітного кінематографіста: до народження «фабрики мрій» — Голлівуда. Одним із засновників легендарної студії Metro-Goldwyn-Mayer, про яку кажуть, що її режисери та продюсери відкрили «більше зірок, ніж є на небі», був Луїс Барт Майєр. Це американський псевдонім Лазаря Мейєра, який народився недалеко від Києва, в Димері. Пізніше він же придумав і заснував Американську академію кінематографічних мистецтв і наук. Отже, появі престижної кінопремії «Оскар» світ зобов’язаний нашому з вами землякові.
Працює Стас, як археолог, який ніжним пензликом обережно змітає землю з купи різномастого череп’я, щоб знайти серед нього артефакт. Я навіть не уявлю, скільки потрібно було опрацювати літератури, архівних матеріалів, аби збудувати каркас історії про українців, що домоглися успіху в Голлівуді. Багато імен я чула вперше, а долі цих людей настільки цікаві, що гідні окремих фільмів. Алла Назімова (театральна актриса Аделаїда Левентон з Ялти, яка після тріумфальних гастролей в Америці 1905 року залишилася в цій країні), Пол Муні (львів’янин Мешилем Вайзенфройнд), якого ви пригадаєте, якщо дивилися картину «Обличчя зі шрамом». Він грав гангстера, і був номінований на «Оскар». Анна Стен (Фесак), киянка, знаменита «дівчина з коробкою», багато знімалася в Німеччині, де її побачив продюсер Семюель Голдвін. Він був зачарований красою Анни і запросив її до США. Королева Голлівуда 1950—1960-х років — Наталі Вуд. Старше покоління кіноманів напевно знає цю чудову актрису. Але взагалі-то вона — Наташа Захарченко, і її батько родом із Харкова. Перераховувати всіх героїв фільму немає сенсу, кожен метр умовної кіноплівки настільки насичений інформацією, що дивитися картину варто частинами, тому що після розповіді про наступного персонажа хочеться побачити його роботи.
Міф про те, що іноземець ніколи не зможе домогтися успіху на горезвісній «фабриці мрій», руйнується на очах, коли в кадрі з’являються живі герої, які розповідають про те, як склалася їхня особиста голлівудська історія. Люба Кеске народилася в Теребовлі Тернопільської області в часи Другої світової війни. Її батько служив в УПА, і 1944 року родина втікла на Захід. Люба — віце-президент компанії Sony Pictures, працювала з Сильвестром Сталлоне, і отримала в подарунок годинник першого Джеймса Бонда за 48 років зразкової роботи. Вільно розмовляє українською, і чарівний акцент лише підкреслює гордість Кеске за те, що вона — українка, адже її вивезли з нашої країни ще немовлям.
Мене дуже схвилював епізод з актором Іллею Волохом. У минулому він — професійний спортсмен, з 1990-х працює в Голлівуді. Ілля зіграв у моноспектаклі за Гоголем «Записки божевільного» і дуже хотів показати цю роботу в Києві, оскільки сам — киянин. І показав. У театрі «Сузір’я». У будинку, де після війни жила його родина. А інтерв’ю писали в гримерці театру — їхній кімнаті.
Режисери знайшли навіть оскароносного українця-актора — Володимира Палагнюка, батько якого родом з Тернопільщини, а мама — зі Львова. Він же — Джек Пеланс. Про Джека розповідав його друг -продюсер Петро Борисів (Пеланса вже немає серед живих), і для мене головною якістю цього актора є навіть не його талант, а чітка громадянська позиція щодо свого коріння. Одного разу його запросили на фестиваль російського кіно, де йому збиралися вручити якусь винагороду. Але коли зі сцени прозвучали неполіткоректні слова на адресу українців, Пеланс устав і сказав, що не дозволить так відгукуватися про його націю, і вся делегація під гробове мовчання вийшла із зали.
Диригент, композитор, музикознавець, продюсер Вірко Балей. Працював з Юрієм Іллєнком на фільмі «Лебедине озеро. Зона».
Володар двох інженерно-технічних «Оскарів», інтелігентний інженер Анатолій Кокуш. Він — киянин, багато працює в Голлівуді, але мало хто знає, що в кабінеті Анатолія стоять дві заповітні статуетки. Кажу не про фахівців — про глядачів. Образливо і сумно.
Звичайно ж, киянин Вадим Перельман. Вадик. З яким у нашому місті багато хто знайомий. Вадим згадуючи дитинство, розповів історію свого дебюту в Голлівуді — це була картина «Будинок з піску та туману», три номінації на «Оскар». Витончений, талановитий фільм.
Крізною лінією у фільмі проходить історія зовсім молодої актриси Іванни Сахно. Нинішнього року вона була членом журі на Одеському міжнародному кінофестивалі, і багато хто вже знає її ім’я, а ось як вона потрапила до Голлівуду — ні.
Щоб глядач не заплутався в лабіринті доль, імен, регалій, режисери структурно розбивають фільм на умовні частини — «Мрія», «Шлях», «Голлівуд», «Визнання», «Україна». Цей поділ допомагає випустити повітря, питома вага картини настільки щільна, що 25-й кадр вставити неможливо. А мені б особисто хотілося, і навіть знаю з якою інформацією — «Любіть свою країну, цінуйте своє коріння: ви — красиві, чесні і талановиті».
Я не знаю, якою буде доля фільму «З України до Голлівуда» в прокаті, але впевнена, що його шлях повинен продовжитися на телебаченні. Тому що цю картину потрібно дивитися не один раз, а перегортати як енциклопедію українського кіно. До того ж і формат фільму, швидше, телевізійний, що, на мій погляд, повинно зацікавити програмних редакторів каналів. Проте цінність цієї документальної стрічки не лише в науково-популярному векторі. Її можна визначити словами одного з героїв картини Вадима Перельмана, який одного разу запитав у дружини: «Чому мені в Києві завжди так добре?» На що його американська дружина відповіла: «Тому що ти там був щасливий».
