Цьогоріч форум відбувся вже у 24-те! Щороку театри Придніпров’я виставляють кращі прем’єри сезону, аби позмагатись за звання найдостойніших.
«Січеславна-2016» налічувала у своїй афіші 32 вистави. Журі, яке щороку змінює свій склад, переглядає постановки, подорожуючи містами і приїжджаючи до кожного театру-учасника.
Фаворитом форуму став Дніпропетровський молодіжний Театр «Верим!», який представив дві вистави: «Чому заєць спить з відкритими очима?» (режисер В. Чернова) та «Самогубець» М. Ердмана (режисер В. Петренко).
Постановка «Самогубець» видалась найпотужнішою в «Січеславні-2016». У написаній у 1920-х п’єсі В. Петренко знаходить яскраві, виразні паралелі із сучасністю, втім, вигадує власне трактування теми Ердмана. Дія починається в жанрі фарсу, актори подають своїх персонажів в утрированому вигляді, нарочито акцентуючи характерні комічні риси. Але фарс поступово сягає апогею абсурду, перетворюючись на трагіфарс.
Головного героя Подсекальнікова (Т. Шевченко), який раптом вирішив покінчити з життям, а потім відкидає цю божевільну думку, режисер подає з натяком на зовнішність і пластику Чарлі Чапліна. Так, Подсекальніков — маленька, безправна людина, на яку тиснуть, яку примушують, але ж він, як вправний та кмітливий Чарлі, всіх обводить навколо пальця. Вистава масштабна розмахом візуального ряду, примарністю декорацій, світло-звуковою партитурою, метафоричністю наповнених смислів. Такий виразний зріз суспільного життя тих часів з усіма колоритними персонажами! Скількох із них можна впізнати в героях нашого часу. Акторський ансамбль працює, наче злагоджений та досконалий механізм, розробка характерів філігранна, виконана віртуозно, вигадливо і небанально.
Якщо колись для Ердмана його «Самогубець» реально виборював власне життя в боротьбі із системою, гвинтики якої поставали в образах тієї низки персонажів, то для В. Петренка ця тема набуває дещо іншого звучання. Образ Подсекальнікова для режисера — уособлення театру, культури як такої. Ключовою фразою у виставі стає акцентований постановником вислів: «Зараз нам як ніколи потрібні ідеологічні покійники!» Отже, театр, який говорить правду, який являє собою голос совісті, не потрібен. Краще його з почестями... поховати, як прагнуть покласти в труну Подсекальнікова. Однак своєю виставою В. Петренко доводить, що справжній театр не так просто зробити «ідеологічним покійником», що він здатен перемагати, і щире мистецтво завжди звучатиме і знаходитиме шлях до глядачів.
Враження про фестиваль читайте на сайті «Дня».
