Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Не в тіні Мазепи

У столичній Опері засяяла нова зірка — Оксана Дика
3 листопада, 2004 - 00:00

У п’ятницю Національна опера України презентувала свою нову постановку опери «Мазепа» П. Чайковського, в якій режисер Дмитро Гнатюк і диригент Володимир Кожухар зробили ставку на молодих артистів.

Прем’єра спектаклю відбулася напередодні президентських виборів. Пристрасті були й на вулиці, й на сцені. Щоб потрарапити в театр, глядачам довелося пропустити велику колону демонстрантів з біло-блакитними прапорцями, які пройшли по вул. Володимирській на Хрещатик. А на сцені ожили картини давно минулих днів. Постановники використали лібрето В. Буреніна, створене на основі знаменитої поеми О. Пушкіна «Полтава». Режисер Дмитро Гнатюк не приховував, що постановка і йому, і колективу далася нелегко. По ходу репетицій декілька разів мінялися склади виконавців. Постановники одних виключали з команди, а деякі артисти, причому заслужені й навіть народні, самі відмовлялися працювати. Як зізнався Дмитро Михайлович, частина трупи вважала, що треба кардинально міняти лібрето, виходячи з нинішніх поглядів на історію, а деякі артисти переконували, що не можна класичний твір кроїти на догоду моді. Як, наприклад, передати, не міняючи сюжету опери, що Мазепа був патріотом України? Гнатюк вигадав просте рішення. У сцені, коли гетьман відкриває свої плани перед Марією, він зі скриньки на столі виймає жовто-блакитне полотнище, цілуючи знамено, клянучись у вірності Україні. Цей хід частина солістів і глядачів назвала «лобовим».

В опері «Мазепа» історичні події щільно переплетені з особистою історією реальних героїв. Це любовна колізія немолодого гетьмана й Мотрі (Марія) — дочки генерального судді Василя Кочубея. У спектаклі роль Марії блискуче виконала солістка столичної Опери Оксана Дика. Особливо сильним вийшов фінал опери — сцена божевілля героїні та виконання знаменитої «Колискової». Зі справжнім творчим успіхом можна привітати й баса Тараса Штонду (Кочубей). Дуже переконливим він був у цій ролі, зумівши передати цілу гамму почуттів героя, як батька, політика й жертви, людини, на яку звели наклеп, якій не повірили в його бажанні запобігти катастрофі. Штонда й Дика чудово справилися зі складними вокальними партіями й були переконливими в розкритті драматургії образів їхніх героїв. Виразні й хори (підопічні головного хормейстера Льва Венедиктова також були на висоті). А от інші солісти явно почувалися не дуже впевнено. Мало переконливі були: Тетяна Пімiнова (Любов Кочубей), Олег Сичов (Орлик) і Степан Фіцич (Іскра). Тенор Дмитро Попов має гарний ліричний тенор, а роль Андрія, яку йому довелося виконувати, — драматична, й відчувалося, що співак не у своїй тарілці. У цій молодіжній компанії виконавців найдосвідченішим артистом був Роман Майборода. Роль Мазепи для співака добре відома. Він брав участь у попередній версії опери. Але схоже, що спільної мови з диригентом В. Кожухарем поки не знайдено. Оркестр не йшов за солістом, а примушував Майбороду підлаштовуватися під їхнє трактування музики Чайковського. Ця неузгодженість дій особливо відчувалася в першій дії опери й тільки у фіналі спектаклю спільна мова між солістом і музикантами була знайдена...

Проте відтепер «Мазепа» заживе своїм новим сценічним життям і займе своє місце в поточному репертуарі театру. Постановкою вже зацікавився іноземний імпресаріо. Отже, попереду будуть і гастролі. Дмитро Гнатюк не приховує, що в нього є види на ще кількох молодих артистів, які з різних причин ще не розучили свої партії й були не готові вийти на суд глядачів. Головне, що в театрі є артистичний резерв і потенціал.

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі бесіду з Оксаною Дикою, думка про яку в критиків одностайна: нова зірка. У співачки сильний голос гарного тембру. Їй до снаги виконувати складні вокальні партії, й співачка має дар драматичної актриси. Вона струнка, ефектна. Незважаючи на молодість — це дуже цілеспрямована людина. В її активі є декілька вищих нагород на престижних вокальних конкурсах. Співачку часто запрошують брати участь у музичних фестивалях, і кожний її виступ збільшує ряди шанувальників її таланту.

«НАРОДНИЙ АЛЬТ» З МЕНЕ НЕ ВИЙШОВ

— Оксано, молодь зараз більше захоплюється популярними жанрами. Чому ви стали оперною співачкою?

— Признаюся, що рок я також люблю. Але найбільше, звісно, люблю оперу. У моє життя академічна музика увійшла не так давно. Я навіть можу назвати точну дату — 1996 рік. Тоді я поступила до студії при хорі ім. Г. Верьовки. Мені поталанило попасти в руки до чудового педагога Петра Андрійовича Коваля. Нині він викладає в Національнiй музичнiй академії України ім. П. Чайковського (НМАУ). Те, що я стала оперною співачкою, — його заслуга, оскільки інші вчителі мене вели як «народний альт», тобто як співачку для народного хору. Хоча мені не дуже вдавалася ця манера співу. Коваль, бачачи мої муки, запропонував спробувати себе в оперному репертуарі. Ми рік займалися, й Петро Андрійович вирішив, що я можу вже вступати до НМАУ. Але після прослуховування Микола Кондратович Кондратюк сказав, що я ще «зелена» й мені треба гарненько вчитися. Закінчивши студію, за два роки я вступила до консерваторії на курс до Кондратюка. Причому я хотіла займатися саме в нього, хоча раніше Микола Кондратович дівчат у свій клас не брав, навчаючи переважно баритонів і басів. Я чула записи його платівок і захоплювалася його голосом. Він виростив багато хороших співаків. Коли я пройшла екзамени, то прийшла до Миколи Кондратовича й кажу: «Хоч ви дівчат до себе в майстерню не берете, але я дуже хочу тільки у вас вчитися». Кондратюк розсміявся й сказав: «Дивися, щоб потім не шкодувала».... І почалися мої вокальні університети. А на четвертому курсі я потрапила в клас Марії Юріївни Стефюк. Вона приголомшуюча жінка і співачка, справжня примадонна на сцені, але при цьому дуже жіночна й добра в житті. Завжди готова допомогти, підказати. У неї немає зоряних капризів. Дуже зібрана на репетиціях. Спостерігаючи, як вона виступає, я себе ловлю на думці — наскільки майстерно вона володіє голосом, як драматично вірно розкриває образ героїні, який виконує на сцені. Причому це не лише в опері, під час спектаклю, а й на концерті, коли співає, наприклад, арію, або романс, або народну пісню. У Стефюк кожне слово, фраза — все відточене до філігранності. На заняттях Марія Юріївна сувора. Вона вимагає бути точною у вокалі й голосом передати відтінки твору. До мене Стефюк ставиться, як до дочки. Може пожурити, але вона перша, з ким хочеться поділитися своїми перемогами, порадитися й разом порадуватися успіхам.

РИФИ ДЛЯ МОЛОДИХ АРТИСТІВ

— У вас уже великий оперний репертуар?

— Я його тільки накопичую. Переважно виконую нашу класику: «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм». А у Львівському театрі опери і балету ім. С. Крушельницької співала вердіївську «Тоску». Виконую камерні твори, романси, твори сучасних композиторів. А нині в мене в репертуарі з’явилася нова роль — Марія в «Мазепi». За місяць вивчила цю партію. Вона складна у вокальному й драматичному плані. А для мене чим складніше завдання, тим цікавіше працювати. Це, як у спортсмена, підіймаєш планку і або переміг, або програв. Але я не люблю програвати. Побутує думка, що молоді артисти, взявшись за оперну драматичну партію, не зможуть передати нюансiв ролі. Ні, технічно вони можуть співати правильно, але для них рифом може стати відсутність власного життєвого досвіду. Адже якщо ви ніколи не плакали й не страждали, то ви не передасте напруження пристрастей. Я шукала барви, як передати трагедію героїні, зіграти сцену божевілля Марії переконливо й не переграючи. Звичайно, я, слава Богу, в реальному житті не пережила подібної любовної драми, але ж я не тільки співачка, а й актриса. Тому спробувала уявити себе на місці Марії, зрозуміти її почуття... Мені здається, що я була переконлива в емоціях і справилася з вокалом.

НАЙЦІКАВІШЕ — РЕПЕТИЦІЇ

— Оксано, для співака дуже важливо порозумітися з диригентом.

— Мені пощастило, що ще зі студентської лави я зустрілася зі справжнім майстром — Володимиром Сіренком (художнім керівником Національного симфонічного оркестру України. — Т. П. ). Ми разом виступали в концертах і декількох фестивалях. Коли Володимир Федорович за пультом, то в мене всі тривоги відходять на другий план. Мені здається, що він наче за руку веде, а його диригентська паличка чарівна. Сіренко тонко відчуває музику. Він чудовий музикант. Цього року в консерваторії Володимир Федорович ставив «Ріголетто», я ходила спеціально дивитися репетиції й заздрила студентам, що вони творять разом. Сіренко демократичний зі співаками. Молодь його не боїться, як це часто буває між вокалістами й диригентами, хоча Володимир Федорович суворий у процесі роботи, але його зауваження не просто причіпки, а вони завжди конкретні і йдуть на користь справі.

В Опері мені доводилося працювати з різними диригентами. Особливо хочу виділити Володимира Марковича Кожухаря та Івана Дмитровича Гамкало. На репетиціях вони цілком справедливо вимагають від артистів і музикантів повної концентрації, самовіддачі та готовності до ролі. І це правильно. Якщо ти вийшов на сцену, то будь професіоналом. До речі, на Заході ніхто з вокалістами не возиться. Якщо він не може справитися з поставленим перед ним завданням, то співака замінює інший артист. У мистецтві завжди була й буде конкуренція... Мені здається, що процес репетицій, незважаючи на нервозність і часом важкiсть, — найцікавіший період. Адже саме тоді народжується спектакль і твоя роль.

— Багато прим опери нещасливі в особистому житті. Театр вимагає віддаватися йому повністю. Для співачки важливий режим, аби голос добре звучав і добре виглядати на сцені. А коли приходить успіх, то часом доводиться жертвувати: сім’єю, дітьми або кар’єрою. Ви готові до подібних випробувань?

— Я ще молода й сподіваюся не тільки зробити хорошу кар’єру оперної співачки, а й знайти сімейне щастя. Поки на першому місці в мене опера. Я отримую величезну радість від репетицій, виступів, підготовки нових ролей, програм. Напевно, я ще не зустріла того єдиного чоловіка у світі, з яким захочу пов’язати своє життя. Але все ж сподіваюся, що ультиматумів мій коханий ставити не буде й ми разом зуміємо знайти компроміс, щоб бути щасливими в сім’ї і своїх професіях.

ДОВІДКА «Дня»

Оксана ДИКА (сопрано) — ще студенткою Національної музичної академії України ім. П. Чайковського була прийнята до стажерської групи Національної опери. Минулого сезону стала солісткою цього театру. В її репертуарі такі партії: Наталка в опері «Наталка Полтавка» Лисенка, Недда в «Блазнях» Леонкавалло, Оксана в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовского, Маргарита у «Фаусті» Гуно, Тетяна в «Євгені Онєгіні» Чайковського, Леонора в «Трубадурі» Верді, Тоска в однойменній опері Пуччіні, Графиня у «Весіллі Фігаро» Моцарта, партія сопрано у «Воєнному реквіємі Бріттена».

Дика — лауреат Міжнародних конкурсів ім. І. Алчевського (2001 р.), М. Лисенка (2002 р.) та ім. С. Крушельницької (2003 р.). Отримала Гран-прі на вокальному конкурсі в м. Бесков, Німеччина (2002 р.), а також у Марселі (Франція, 2003 р.). Як солістка виступала в оперних театрах Марселя і Львова. Багато гастролює Україною та за кордоном.

Тетяна ПОЛІЩУК, фото Миколи ЛАЗАРЕНКА, «День»
Газета: 
Рубрика: