Свій успіх юний киянин повторив і в рідному місті, завоювавши золото в молодшій групі на II Міжнародному конкурсі балету імені Сержа Лифаря. Завдяки перемозі в Швейцарії Іван здобув можливість вдосконалювати свою майстерність у Європі: пропозиції йому надійшли з п’ятнадцяти країн. Хлопець вибрав Лондон і вже того ж 1996 року два тижні стажувався в Королівській школі балету — у педагога й балетмейстера, колишнього ленінградця Германа Замуеля. Враження в нього лишилися якнайкращі. У січні минулого року він продовжив своє навчання в Лондоні. А нещодавно Іван Путров, закінчивши школу, повернувся з Великої Британії до Києва.
— І що ви найперше зробили, знову опинившись у рідному місті?
— Найперше побував на родинній святковій вечері, а наступного ранку поїхав на пляж, поплавав у Дніпрі.
— Ваші батьки — Олександр Путров і Наталя Березіна — довгі роки танцювали в Національній опері України. Ви теж із дитинства мріяли про балетну кар’єру?
— Ні, я захоплювався боротьбою. Зокрема, дуже подобалося мені карате. Я знав, що для цього виду боротьби потрібна добра розтяжка. І мама порадила мені вступити до хореографічного училища, де розтяжці приділяють значну увагу.
— Хто був вашим педагогом в училищі?
— У молодших класах — Іветта Федорівна Головчук, а в старших — Вадим Кирилович Авраменко. І, звичайно, завжди допомагала мені мама.
— Як побудовані заняття у лондонській школі?
— Герман Замуель займався класикою: навчав правильної манери, постановки корпуса. А ще викладали в нас «cоntemporarу dance», характерний танець та інші. Брав я уроки й у сестри легендарного Асафа Мессерера — Суламіфі. Коли готувався виступити з іншими учнями в третьому акті балету «Раймонда», працював із нами Ірек Мухамедов, а Золотого Божка в «Баядерці» зі мною репетирувала видатна балерина Наталя Макарова.
— До Києва дійшли чутки, що в Лондоні ви спілкувалися навіть iз представниками королівської родини. Це правда?
— Оскільки минулого й цього року я брав участь у концертах, що проходять під патронатом сестри англійської королеви принцеси Маргарет — президента Королівських балетних компаній і Королівської балетної школи, я мав честь зустрічатися з нею. Дякуючи за виступ, вона потисла мені руку.
— А як Королівська балетна компанія співпрацює зі школою?
— Вони навіть містяться в одному будинку. Компанія постійно стежить за кращими учнями школи й вирішує, кого запросити танцювати на сцені театру «Ковент-гарден». Адже дехто може мати добрі природні дані, але не любить працювати чи не вміє створити образ.
— А ви працелюбні?
— Мені дуже подобається танцювати. Подобаються заняття в класі, репетиції. Я люблю вивчати якісь складні елементи, ефектні трюки.
— Які особливості саме англійської школи танцю?
— Там багато уваги звертають на дрібні рухи, маленькі стрибки, вимагають великої чистоти й акуратності виконання. Можливо, тому, що сцени в них значно менші.
Загалом класичний танець розвивається в трьох напрямах: у російському танці рухи повільніші, але бравурні й сповнені героїки, в американському — легкі й швидкі, ніби в метелика, але позбавлені героїки, а англійському притаманні й героїка, і дуже швидка техніка.
Сьогодні прискорення відбувається у всьому світі. Швидше ходять поїзди, швидше грають у футбол і танцюють у балеті. Якщо я упораюся з таким темпом, то публіці подобатиметься мій танець, бо їй це цікаво. Гадаю, я оволодів таким темпом руху.
— Випускники школи одержують запрошення з театрів?
— На останньому курсі вони за власний кошт їздять у різні компанії, де перевіряють їхні дані. Я надіслав лист до Нью-Йорка. Та поїхати туди не зміг. Бо візу до США треба було відкривати в Києві. Я ж не мав грошей на додаткові поїздки.
— Знаючи, що ви закінчуєте школу, чи не запрошували вас у Національну оперу України?
— Головний балетмейстер театру Анатолій Федорович Шекера запросив мене на розмову в липні перед поїздкою оперної трупи на гастролі до Японії. Я ж повертався до Києва в серпні i, щоб не залишитися поза театром, підписав контракт на роботу артистом балету в «Ковент-гардені», який запропонувала мені Королівська компанія.
