На початку XIX століття в цьому красивому київському особняку, що належав купцю Івану Шатрову, діяв домашній театр. І ось тепер, уже в наші дні, знову розчинилися двері цієї будівлі. На новосілля глядачів запросив колектив Театру на Подолі.
«Поки будують основне приміщення нашого театру, ми вирішили відродити старі форми спілкування з публікою та відкрили «Театральну вітальню», — сказав художній керівник Київського театру на Подолі Віталій Малахов. — На вечорах глядачі зможуть ближче познайомитися з нашими акторами, порозмовляти з ними в антракті, обмінятися думками від побаченого. У нас можна входити та виходити з вітальні за своїм бажанням, а не за театральним дзвінком. Тому ми вирішили не робити сцену, не використовувати завісу. Крісла глядачів відділяються від імпровізованого сценічного майданчика невисокою дерев’яною стійкою, та й те лише для того, щоб у запалі драматичних пристрастей актори випадково не зачепили публіку».
Справді вона виявилася цілком не зайвою, особливо, коли грали фрагмент фіналу знаменитої чеховської постановки «Дядя Ваня» (за яку колектив отримав п’ять «Київських пекторалей», як найкраща вистава минулого сезону) і почалася стрілянина...
Першим відвідувачам «Вітальні» дозволили заглядати в усі кімнати відремонтованого приміщення. Будівля буквально перетворилася: стала не тільки красивою, а й затишною. У холі та коридорах вивісили величезні фотографії акторів у повний зріст, зроблені під старовину в світло-коричневій гамі. Приміщення невелике, а тому кожен сантиметр у господарів врахований. Навіть дах вони використовують — там розташувався репетиційний зал. А весною мерія обіцяє, що «подольці» отримають ще один подарунок — велику сцену, яку нині ударними темпами будують поруч із особняком. Щоб вчасно закінчити, роботи не припиняють навіть уночі. Проводячи екскурсію по будівлі, Віталій Юхимович Малахов признався, що попросив будівельників на два дні зробити паузу, щоб не заважати стукотом першим глядачам «Театральної вітальні». Спочатку планувалося, що вона відкриється прем’єрою — виставою «Недоумкуватий Журден» (п’єсу Михайла Булгакова ставить Віталій Малахов). Але події «помаранчевої революції» внесли свої корективи. Зал Гостинного двору, де виступає Театр на Подолі, колектив надав для відпочинку учасникам мітингу на Майдані. Репетиції довелося відмінити, а актори брали участь у 17-денній акції протесту проти фальсифікацій президентських виборів. Та прем’єру вони обов’язково покажуть, але пізніше.
На вечорі-презентації «Театральної вітальні» були показані уривки з кращих вистав колективу, які йдуть українською та російською мовами. «Ми приголомшимо вас драмою», — з усмішкою зауважив В. Малахов. І справді приголомшили. Були показані фрагменти з «Вертепу», «Фантазії для рояля в чотири руки», «Склади слово «вічність», «Дядя Ваня», монопостановки «Кохання старовинні тумани», прозвучали вірші Ахматої, Цвєтаєвої, Висоцького. Зате в другій частині вечора глядачі сміялися до сліз. Артисти були в ударі. Вони пекли млинці в сцені з вистави «Два анекдоти від А. Чехова», доїли корову та кроїли деталі сукні в «Фараонах» (класична українська комедія 60-х років). Не обійшлося і без знакової постановки Театру на Подолі — шекспірівського «Сну в літню ніч». Це найстаріша, найпопулярніша та титулована престижними театральними нагородами вистава. Уперше «Сон...» показали в 1979 році, потім було ще чотири версії. І що дивно, щоразу вистава мов отримувала нове дихання. Купити на неї квиток завжди проблематично — одна з найаншлаговіших постановок. Як пообіцяв Малахов, у лютому їхній колектив запросить глядачів на п’ятий варіант прочитання шекспірівської комедії. А призом найстійкішим глядачам став перший акт із «Недоумкуватого Журдена», головну роль у якому з блиском зіграв Сергій Сипливий.
Як пообіцяли господарі вітальні, відтепер театральні вечори стануть традиційними. Тут показуватимуть монопостановки, поетичні, літературні та музичні програми.
