Кінопродюсер-початківець — про проекти Одеської кіностудії, III Міжнародний дитячий кінофестиваль NEXT та новорічне бажання
«ПРОДЮСЕРСЬКИЙ ЦЕНТР — РЕАЛЬНА ПІДТРИМКА СТУДІЇ»
— Андрію, півтора роки тому ми говорили з вами (як з директором підприємства) про плани щодо відродженню Одеської кіностудії. Тоді ви сказали, що досягнувши певних результатів, хочете навчитися професійно продюсувати фільми, оскільки заражені магією кіно. Наскільки я знаю, сьогодні вже існує продюсерський центр, засновником якого є ви. Чи немає тут конфлікту інтересів — організатор кіновиробництва та глава продюсерського центру в одній особі?
— Продюсерський центр було створено два роки тому як інструмент залучення проектів на Одеську кіностудію. Тому, коли продюсерський центр вкладає кошти у кінопроекти, які виробляються на студії або в копродукції з іншими партнерами, це правильно. Це підтримка студії.
Наприклад, тільки за минулий рік ми зняли спільно з «Інсайт Медіа» (продюсер — Володимир Філіппов) три проекти. Причому, Одеська кіностудія виступала вже не лише як виробнича база, але як повноправний партнер, що для нас дуже важливо. Це — фільм за романом Андрія Кокотюхи «Червоний» (режисер — Заза Буадзе), картина «Терези» про Тараса Григоровича Шевченка, зйомки якої недавно закінчилися (режисер — Олександр Денисенко), та «Операція «Марконі» (або «Зрадник»). Режисером-постановником останнього проекту був американський режисер. Я завжди мріяв співпрацювати з професіоналами з інших країн, щоб можна було вивчати успішний закордонний досвід не тільки в теорії, а й реально — на знімальному майданчику.
Крім того, завершено роботу над 4-серійним телефільмом «Недільна пісня» (продюсер — Ольга Неверко). Це добра мелодрама, які так люблять телеглядачі. На кшталт серіалу «Рідкісна група крові», де я, до речі, навіть знімався! (Сміється). Це не перший мій акторський досвід — був уже і співвласником компанії, і ректором університету ... Він теж виявився корисним для мене як продюсера — я доторкнувся до однієї з професій у кіно. Щодо суто продюсерських навичок, дещо «підглядаю», спостерігаючи за роботою метрів.
«МИ НАВЧИЛИСЯ ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ Й ВІДДАВАТИ БОРГИ»
Управління кіностудією — це господарська діяльність, яка на сьогоднішній день є для мене абсолютно зрозумілою. Ми довели, що якщо на студії щось знімається, це означає, що тут можна продовжувати кіновиробництво. Нагадаю, які плани я собі ставив, коли почав керувати підприємством.
Перший крок: зробити так, щоб кіностудія навчилася заробляти сама й припинила жити тільки за рахунок акціонерів. Це сталося — ми віддали всі зовнішні борги. Внутрішні (кошти, які вкладали акціонери) ще залишилися, але вже увесь минулий рік ми їх регулярно повертали.
Другий етап: відновлення інфраструктури — зрозуміло, для того, щоб на студії почалася нормальна робота, потрібно було мати діючі павільйони, розібратися з технікою, докупити те, чого не вистачає. Наприклад, сучасні знімально-освітлювальні прилади.
Третя мета, яку я собі ставив, вивчивши ринок і зрозумівши, що якісне кіно (на даному етапі) можливо за партнерських відносин з іншими виробниками — знімати у копродукції. Так працює вся Європа. Та увесь світ, власне. Зараз, за великим рахунком, лише кілька голлівудських студій можуть дозволити собі робити проекти без залучення інших компаній.
І четвертий, фінальний етап: це вихід на власне виробництво. Щоб зрозуміти, що Одеська кіностудія є сильною зараз не тільки технічним персоналом, але в неї є і творчий потенціал, ми вирішили за власний кошт продюсерського центру зняти пілот «Пам’ять сонця». Зробили, змонтували — побачили, що можемо. І зараз просуваємо ще кілька проектів.
— Поки секрет?
— Ні, про один можу розповісти. Фільм називається «Доктор». Сценарій написав Костянтин Коновалов на основі реальної історії, яка сталася під час Другої світової війни. У картині майже 50 відсотків екранного часу займає сюжет, що трапився на території Турецької Республіки. Ми знайшли там партнерів, минулого тижня літали до них, зустрічалися з колегами з продюсерських центрів і главою Держкіно Туреччини. Фільм драматичний, сценарій всім подобається, але у нас різні культурні коди, тому знімати в Туреччині будуть і Костянтин Коновалов, і турецька сорежисер.
Спільне виробництво з іншою країною — це дуже відповідально. Я розумію ступінь цієї відповідальності, але не боюся помилятися — швидше боюся не робити висновків із помилок. Якщо говорити банально, то не помиляється лише той, хто нічого не робить. Мені в цьому плані дуже імпонує Олександр Роднянський.
— Але Роднянський працює не в нашій країні, а якими якостями має володіти продюсер, щоб домогтися успіху в сучасній Україні?
— Головне, бути сміливим, порядним та працьовитий
Коли я вперше побував на студії FILM.UA, запитав у продюсера Сергія Созановського, як йому вдалося її збудувати? У відповідь почув: «Найважливішим було зібрати команду професіоналів і чітко виконувати взяті на себе зобов’язання».
«МРІЮ ЗНІМАТИ ПРОСТЕ І ЛЮДСЬКЕ КІНО»
— Чудовий приклад. А чи не хочете ви також перепрофілювати Одеську кіностудію і зайнятися виробництвом телесеріалів?
— Давайте дивитися правді в очі. Основний ринок медіа-контенту — телебачення. Вітчизняні телеканали переживають сьогодні не найкращі часи. На телебаченні важливі рейтинги — це загальновідомо. Наприклад, Олександр Ткаченко, купивши турецький серіал «Золотий вік», потрапив у «десятку». Рейтинги каналу злетіли. А наступні серіали тієї самої країни успіху не мали — дивилися їх погано. Це гра. Невідомо, куплять у тебе телепродукт чи ні, «піде» він чи провалиться ... Кіно — не чисто творчість, а й серйозний бізнес, який має приносити прибутки. Я хочу займатися не лише серіалами, а й повним метром для кінопрокату.
Мрію, щоб на Одеській студії знімалися стрічки про прості людські стосунки — про чоловіка та жінку, про батьків і дітей, любов і ненависть, життя та смерть. У мене є сценарій, який не відпускає. Живуть чоловік і жінка своїм життям. Але одного разу на рік вони зустрічаються в одному й тому самому місці, в один і той самий час, і у них почуття ... Сподіваюся, що коли-небудь глядачі побачать такий фільм на екрані. Придивляюся до ринку дитячого кіно, тому що ця ніша порожня.
— Але ніша глибока, в неї можна і впасти.
— (Посміхається) Я не боюся помилятися, пам’ятаєте? Все життя прагну бути менеджером, що не вимагає додаткового управління. Сам формулюю завдання, сам ставлю його перед собою, і сам виконую. Ви правильно говорите, фільми для дітей — не комерційні, їх важко продати, телеканали не беруть, оскільки такі картини не можна поставити у прайм-тайм. Але дитяче кіно — саме те, на чому свого часу спеціалізувалася Одеська кіностудія. І не спробувати відродити її колишній успіх було б неправильно. Це перше.
Друге: як батько я хочу, щоб мої діти дивилися якісне вітчизняне та зарубіжне кіно. Тому як продюсер організував дитячий кінофестиваль, основна мета якого — зрозуміти, які фільми є цікавими для дитини, його головному глядачеві та судді.
Для мене дуже важливою є родина. Пишаюся своїми дочками: старша, Катерина, закінчила із золотою медаллю відому фізико-математичну школу № 145 у Києві, але вирішила зайнятися хімією, зараз навчається у Канаді. Молодша, Стеша (Стефанія) — школярка, переможниця різноманітних олімпіад, я дуже радий її успіхам. Але це, радше, заслуга моєї дружини, останніми роками вона займається дівчатками, тому що сім’я живе у Києві, а я — в Одесі. Сумую за ним, і практично кожні вихідні приїжджаю додому — 500 кілометрів туди, 500 — назад. Однак дорога мене не втомлює, тому що заряджаюсь енергією на тиждень! До речі, всі мої рідні — фізики. Тато — доктор фізико-математичних наук, він був професором Київського університету. Тесть — доктор наук, фахівець із металофізики. Дружина — кандидат фізико-математичних наук, брат — радіофізик. Один я — лірик, «біла ворона».
— Не лукавте, освіта у вас зовсім не лірична ...
— У мене дві вищі освіти.
— Економічна і ще яке?
— Політологічна. Наймодніша (сміється). Філософський факультет. Ось там я навчався виключно для душі. Мені здається взагалі, що потрібно займатися у житті лише тим, що тобі подобається.
СЮРПРИЗИ ТРЕТЬОГО NEXTу
— Слід припустити, що проведення Міжнародного дитячого кінофестивалю належить до числа таких занять? Чесно кажучи, після усіх складнощів першого форуму, які я знаю не з чуток, оскільки була членом журі, мені здавалося, що у вас не вистачить ні сил, ні бажання бігти цей марафон ще і ще ...
— Звичайно! Доказ того — у ці передноворічні дні (з 20 до 22 грудня) в Одесі проходить вже III Міжнародний дитячий кінофестиваль NEXT. Дійсно, труднощів було чимало. Перший фестиваль я називаю пілотним. Ми вирішили подарувати дітям свято, й глава Держкіна Пилип Іллєнко схвалив нашу ініціативу. Другий пройшов легше — ми багато чого навчилися, тоді нас підтримали і одеська мерія, і величезна кількість небайдужих людей — педагоги, батьки. Третій — ще яскравіший і святковіший. Нам не можна опускати планку: буквально за два дні до відкриття кінофестиваль NEXT (в особі його автора та керівника прес-служби студії Ольги Щербакової) отримав приз Рейтингу популярності людей та подій Півдня України «Народне визнання — 2016»!
— Вітаю усю вашу команду! А хто цього разу допомагає проводити кінофестиваль?
— Як завжди, нас підтримують Державне агентство України з питань кіно, Одеська міськрада та Одеська обласна держадміністрація, БФ «Добрый Самарянин», Всесвітній клуб одеситів, наш уже постійний партнер — мережа кінотеатрів «Планета Кіно». Спасибі його директору Ользі Малишко й багатьом іншим людям.
— Нинішня програма чимось відрізняється від попередніх?
— Почнемо з того, що відкриття III NEXTу відбулося у Театрі музичної комедії імені Михайла Водяного — ми розширюємо нашу територію. У залі було майже 1500 дітей! Таке свято стало можливим завдяки службі у справах дітей Одеської обласної держадміністрації — це вони організували приїзд на фестиваль школярів з 46 інтернатів області, запросили 200 дітей-сиріт та дітей, чиї батьки загинули в зоні АТО.
Кінопокази, як і раніше, проходять у кінозалах Одеської студії і в мережі кінотеатрів «Планета Кіно».
У програмі — вітчизняні й зарубіжні кінокартини, розраховані на різний вік. Наприклад, 100 мультфільмів, які було знято в Україні й які не були в широкому прокаті; аматорське дитяче кіно (фільми, зроблені дітьми для дітей). У нас відбувся спецпоказ «Жовтого автобуса» — це кінороботи хлопців з прифронтової смуги; ретроспектива фільмів метра української анімації Давида Черкаського. Великий інтерес традиційно викликають творчі зустрічі та майстер-класи кінематографістів-учасників III NEXTу ( «Як створити анімаційний фільм», «Роль гриму в кіно», «Читаємо сценарій», «Акторська майстерність», «Як працювати в кадрі з твариною», «Акторський вокал» тощо).
Абсолютно новий сегмент фестивалю — програма «Музика в дитячому кіно». Для участі в ній приїхав знаменитий український вокаліст Олег Скрипка.
Як завжди, працює два журі — професійне доросле та дитяче. Голова дорослого журі — актор, режисер, продюсер Віктор Андрієнко. У складі дитячого журі — діти з 12 областей України.
І ПРО ОСОБИСТЕ
— Коли ви востаннє відпочивали, Андрію?!
— (Сміється) Два роки тому, на моє 50-річчя, дружина витягла мене до Риму! До роботи на Одеській кіностудії я дуже багато подорожував, увесь світ подивився, зараз не виходить ...
— Де найзатишніше себе почуваєте?
— Ой, багато таких місць! Природно, Батьківщина. Київ. Чудовий Індійський океан, де наступний берег — Антарктида. Прекрасною є Франція. Чудово орієнтуюся у Відні — можу вас зводити спробувати найкращий штрудель в Австрії.
— Як на мене, я теж знаю цю знамениту старовинну кондитерську ...
— А де найбільший шніцель у Відні, знаєте?
— На жаль ...
— (Сміється) Ось! А ще — країна, яка мене дійсно вразила, — Фінляндія! Якщо є люди, готові сьогодні жити на Марсі, це — фіни! Вони примудряються у своїй кліматичній зоні створювати тропіки. Реальні тропіки під куполом, коли на вулиці 40-градусний мороз!
— Існує якесь новорічне бажання, про виконання якого можна попросити вголос?
— Те, що не можу зробити самостійно: щоб ангел-охоронець захищав моїх дівчаток.
