Сьогодні художник Григорій Столбченко зустріне своє
тридцятитрьохріччя в київській студії ЄЗ, де проходить його персональна
виставка.
Особисто я ніколи не повірила б, що такий несерйозний, дитсадківський
матеріал, як пластилін, може надихнути митця. І помилилася: суралінові
(тобто зроблені з кольорового пластику) фігурки Григорія Столбченка, де
їх не виставляли б, завжди привертають увагу. Художник, котрого друзі ласкаво
звуть Грушею, творить своїх героїв із чарівливою щирістю. «Японці заборонили
випуск і продаж ляльок Барбі, аби не нав'язувати дітям банальні естетичні
норми, й це правильно», — пояснює автор сором'язливу кутастість і зворушливу
«хворобливість» своїх персонажів. Груша знайшов свій оригінальний стиль
і сам придумав йому назву — «боротьба за радість». І дивлячись на його
героїв, навряд чи можна здогадатися, що для автора шлях до них, до власної
мови й техніки був довгим і нелегким.
Груша — добрий; він з дитинства мріяв стати митцем. Сонечко, яке живе
на звірі, верблюд, у котрого замість горбів крила, муха — «источник заразы»
й інші Грушині створіння розчулюють і дітей, і дорослих. З гордістю художник
пригадує, як подарував пластилінового льотчика своєму кумирові — рок-музиканту
Петру Мамонову.
Сам Груша не схожий на справжнього живописця чи скульптора, і з пляшкою
пива він сприймається значно органічніше, ніж із пензлем і за мольбертом.
Він звичайний вуличний хлопець з Борщагівки, слухає «ДДТ» і «Звуки Му».
Він не закінчував Академію мистецтв, не стажувався за кордоном і ніколи
не отримував ніяких грантів. Усе в його житті значно прозаїчніше — художньо-промисловий
технікум, робота на авіазаводі й у кооперативах, доти, як говорить про
себе сам художник, «доки не наївся грошей».
У Груші немає майстерні, він працює вдома, і його пластилінові герої
виникають від спілкування з далеко не артистичним бомондом, а, приміром,
із затурканими побутом і безгрошів'ям сусідами, для котрих художник інколи
влаштовує вернісажі просто в під'їзді.
Груша намагається зрозуміти самого себе й переконаний, що зробити це
можна лише через творчість і професійну працю. Девіз його життя — дарувати
радість. Саме цією щирою радістю сповнені суралінові сухотні піонери, екзотичні
тварини й сонечка Григорія Столбченка, його малюнки й дитячі книжечки для
дорослих, що їх він сам придумує й ілюструє.
Нині Груша займається розробкою твердого куточка і збирається одружитися.
А ще Григорій Столбченко полюбляє задавати загадку. «Що це таке? Висить
груша — не можна з'їсти». І сам відповідає: «Це Груша повісився». Попри
«чорний гумор» цього жарту, частка правди в ньому є: його справді не можна
з'їсти. Дуже вже веселий.
