Репресивні «органи», що займалися виявленням і викорчуванням усього живого серед свідомих представників української культури, самодержці Московської імперії мали завжди. «ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» не було виключенням. Про одну з наймоторошніших спецоперацій щодо спроби видалення української душі в1930-х — фізичному винищенні кобзарів, яких нібито скликали на з’їзд, — емоційно повідав фільм Олеся Саніна «Поводир». Показово, що репресії проти народних бардів чинилися мало не від «жовтневого перевороту» 1917 року. Тому не дивно, що, наприклад, у цілком таємному щотижневому зведенні секретного відділу Державного політичного управління УСРР №22/84 1928 р. повідомлялося про «задержание 26 мая троих слепцов, распевающих антисоветские песни в Кременчугском округе... Во время исполнения вокруг кобзарей собралась большая толпа крестьян. Опрошенные кобзари дают различные показания. Ссылаются на то, что песни эти слыхали в исполнении какого-то гармониста из Киева на одном из базаров... Ведется дальнейшее дознание».
Утім, у науковій літературі можна знайти цікаву інформацію про те, що відстежували й переслідували кобзарів і в ХІХ (чи не найвідоміша історія поета Тараса Шевченка), і в ...ХVІІІ століттях. А щоб не бути голослівними, звернемося до джерел. 240 років тому, після закінчення чергової Російсько-турецької війни (яку, зауважимо, Москві допомогли виграти запорожці) Катериною ІІ було прийнято рішення про ліквідацію Запорозької Січі. Тоді, на початку червня 1775 р., імперські війська під командуванням Петра Текелії, що вирушили від «уславлених боротьбою з гайдамаками» земляних мурів фортеці Святої Єлизавети (тепер Кіровоград), раптово оточили Січ. Козацька рада вирішила не проливати християнської крові (чи не перегукується цей заклик з деякими проповідями у зв’язку з подіями на сході України 2014—2015 рр.?) 16 червня «брати» повністю зруйнували Січ. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського відправили на каторгу. Московська колонізація величезної території українських земель, так званих Вольностей Війська Запорозького, підтверджених попередніми міжнародними договорами, завершилася.
Навіть згадувати Січ в офіційних паперах заборонили. І тому, коли 1788 р. фаворит цариці Григорій Потьомкін ненароком згадав запорожців, «вража баба» Катерина з рідкісною відвертістю відповіла улюбленцю: «Что верные запорожцы верно служат, сие похвально, но имя запорожцев, со временем, старайся заменить иным, чтобы Сеча, уничтоженная манифестом, не оставила по себе ушам приятное прозвание; в людях же незнающих — чтоб не возбудилась мечта, будто за нужное нашли восстановить Сечу, либо название».
Тяжче імперії виявилося боротися з... піснями.
Ой з-під города, з-під Лизавета сизі орли вилітали,
А в городі та в Лизаветі все пани собирались.
Пани сенатори, пребольшії генерали, вони думали, гадали:
«Ой як би нам, панам сенаторам, запорозьку землю взяти?
Ой як би ж нам, ой як би ж нам їх вольності одібрати?»
Ой одібрали всі вольності запорозькі, почали лани ділити.
Ой одібрали та всю запорозьку землю...
Слова однієї з тогочасних народних пісень наводимо не випадково. Кілька років тому, працюючи в «Российском государственном военно-историческом архиве», дослідник Володимир Мільчев із Запоріжжя, серед паперів військово-похідної канцелярії Г. Потьомкіна виявив кілька прецікавих документів.
...30 жовтня 1775 року на стіл «свєтлєйшаво» президента Військової колегії й головного командира Азовської й Новоросійської губерній (щойно створених на українських землях, точніше території Війська Запорозького Низового), ліг рапорт головного «пацифікатора» Запорожжя генерала-поручика П. Текелія та копії протоколу допитів. Виявляється, серед колишніх січовиків почали ходити в списках «пасквильная и бунтовная песня о разрушении Сечи». Поширювача, 28-річного колишнього запорожця, а на день арешту — козака Гадяцького полку з містечка Зиньківці Івана Карнауха, допитали й доправили до Малоросійської колегії. Зізнався, що народився в згаданому населеному пункті в сім’ї козака Нестора Матвієнка. В дитинстві освоїв не лише літерну, а ще й нотну грамоту. 1768 р. (пік гайдамацького руху Коліївщини!) опинився на Січі, де записався до Поповицького куреня й отримав прізвисько Карнаух. Крім іншого, співав у хорі січової церкви Покрови Пресвятої Богородиці, проживав при січовій школі, де вчителював. Улітку 1773 року, з дозволу кошового отамана Петра Калнишевського, отримав із канцелярії паспорт і відбув на малу батьківщину, щоб одружитися. Відтоді, аж до 22 червня 1775 року, мирно проживав з дружиною в Зиньківцях.
Матеріали ретельного розслідування вказували, що того дня на ярмарку Іван Карнаух зустрів козака Романа Клименка, який дістав з-за пазухи текст «крамольної» пісні. Прочитали... Поспівали... Так сподобалася, що, мовляв, зробив копію й собі. Іншу копію, — ще до нього, — зняв рідний брат Клименка — Іван — канцелярист Гадяцької полкової канцелярії. А ось, власне, до Романа пісня потрапила від писаря Веприцької сотні того ж полку Тимофія Горобця... Коли за два дні Іван Карнаух поїхав у якихось справах до колишньої Січі, то із собою вже мав текст пісні. Знайшов рідного брата запорожця Максима Писаного (псевдоніми в Україні мають-таки січову історію!) та його друзів-січовиків посиділи. Згадали колишню славу... Поспівали... Новими списками пісні обзавелися козаки Іван Зуб та Кирило Великий. Так пісня пішла в люди.
Історик Володимир Мільчев, шкодує, що «список» пісні каральні органи не додали до протоколу допиту Івана Карнауха. Тому питання про яку ж саме з відомого десятка історичних пісень «о разрушении Сечи» йшлося, лишається відкритим. Утім, автором твору вчений вважає запорозького барда Івана Карнауха. А всі оті «показания» робилися для того, щоб збити зі сліду й відвести від себе увагу.
На жаль, так само, як і доля багатьох репресованих у роки Великого Терору 1937—1938 років, подальша доля Івана Карнауха лишається невідомою. Втім, збереглися пісні про зруйнування Січі, на землях якої Московська імперія створювала так звану Новоросію. Сьогодні вони, як ніколи раніше, знову актуальні.
...Ой з-за Низу, з-за лиману вітер повіває,
Уже ж москаль Запорожжя кругом облягає.
...Московськії генерали церкви руйновали,
Запорожці в чистім полі, як орли, літали.
