Французький диригент Ніколя Краузе приїздить в Україну вже вп’яте. Останній з його концертів у Національній філармонії України відбувся в пристосованому до нинішніх реалій, «змішаному» форматі: в залі зібралось чимало бажаючих почути концерт «наживо», інші слухали в online-режимі, за придбаними заздалегідь квитками.
Відомий маестро Ніколя Краузе, який стояв за пультом провідних симфонічних і оперних оркестрів Франції, Італії, США, Греції, Угорщини, Польщі, Китаю, інших країн світу і який заснував та керує камерним оркестром «Нова Європа» (L’Orchestre de Chambre Nouvelle Europe), є також запрошеним диригентом Київського камерного оркестру Національної філармонії України.
Не зважаючи на пандемічну ситуацію, Ніколя Краузе наважився не відміняти заплановані цьогоріч концерти в Києві та Львові. Таку сміливість можна пояснити його ще молодим як на диригента віком і особистими почуттями до нашої країни. Початок «української» біографії Ніколя Краузе пов’язаний з дружбою і творчою співпрацею з видатним співаком Василем Сліпаком. Про це, а також про чимало що інше вдалось поговорити з Ніколя після його надзвичайно успішного концерту.
ПРО «СИЛУ ВІЧНОСТІ»
— Маестре, спостерігаючи за вашими «українськими» концертами, щоразу зауважую, що це не просто концертні програми, а творчі проєкти. Скажімо, «Наш сучасник Бах», або ж останній? «Сила вічності».
— Саме так, бо переконаний, що будь-який концерт має зацікавити слухача чимось більшим, ніж просто перелік творів. «Сила вічності» по суті продовжує тему вічного Баха. Я скористався назвою твору сучасного французького композитора Бенуа Меню. Його опус «Сила вічності» для скрипки і струнного оркестру вперше прозвучав в Україні. Мені видалось, що поряд із творами Дмитра Шостаковича, Бенджамена Бріттена, музика яскравого представника композиторів ХХІ століття продовжуватиме нести вічні цінності минулого і сучасного.
«ВАСИЛЬ СЛІПАК ДОЛУЧАВ МЕНЕ ПОСТІЙНО НЕ ТІЛЬКИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, А Й ДО ВСЬОГО, ЩО ПОВ’ЯЗУВАЛО ЙОГО З БАТЬКІВЩИНОЮ»
— Поряд з класичними ви привозите в Україну і ті твори, які з концертної сцени майже не звучать. Скажімо, в одному з минулих виступів представили опус відомого майстра кіно-музики Франца Ваксмана. (До речі, серед дванадцяти номінацій премії «Оскар» композитор отримав за музику до фільму «Тарас Бульба»). Раніше у вашому київському концерті було ще одне відкриття — твір сучасного французького композитора П’єра Тійуа «Остання кавалькада».
— Свій опус П’єр Тійуа присвятив пам’яті Василя Сліпака. Він був другом співака і вважав, що краса його голосу несла в собі любов до людства. Своєю музикою композитор хотів донести: — «хоч би як там не було, у ХХІ столітті люди не повинні вмирати, приносячи себе у жертву на вівтар богу війни». Справді прекрасний і видатний співак, з абсолютно унікальним і неповторним голосом, мій друг Василь Сліпак, на превеликий жаль, уже не з нами! Він був для мене основним українцем. Василь долучав мене постійно не тільки до української культури, а й до всього, що пов’язувало його з батьківщиною. Він дуже багато робив у Франції для популяризації України та її музики. Фактично, завдяки Василю Сліпаку в Європу повернувся «Алкід» Бортнянського. 15—20 років тому він загітував відомого французького диригента Жана П’єра Лоре, і вони поїхали у Львів, знайшли гроші, привезли з собою студію і записали там «Алкіда», ще й випустили диск цієї опери Бортнянського. Це була сенсація — рівень Моцарта без перебільшення!
— Те, що ви пропагуєте за межами своєї країни сучасну французьку музику може бути прикладом і для українських музикантів. Ви гастролювали у багатьох країнах світу і, мабуть, обізнані з їх музичною культурою. Музика яких українських композиторів, чи просто які імена вам відомі?
— Я, звісно, не можу претендувати на спеціальні знання. Одразу згадую прізвища Березовського, Бортнянського, Лисенка, Лятошинського, звичайно, Скорика... Із співаків мені відомі Крушельницька, Козловський, Солов’яненко. Знаю також, що багато класиків були в той чи інший спосіб тісно пов’язані з Україною, наприклад, Чайковський, Стравинський, Прокоф’єв. Із сучасних композиторів знаю Сильвестрова, Станковича...У пам’яті виникають мелодії, але імена їх авторів наразі не згадаю. Добре знайомий з доробком Олександра Козаренка, це дуже хороша музика, я до речі, планую взяти до свого репертуару щось з його творів.
«В УКРАЇНІ ДУЖЕ СЕРЙОЗНА ДИРИГЕНТСЬКА ШКОЛА»
— А стосовно українських диригентів і виконавців?
— Це, насамперед, Кирило Карабиць, Оксана Линів, Андрій Юркевич. Високо ціную фантастичного маестро Миколу Дядюру, з яким я давно знайомий. Він користується неабияким успіхом у Франції і багато де у світі. Бачив і чув також супер-диригентів Володимира Сіренка, Володимира Шейка, Василя Василенка. Я зрозумів, що в Україні дуже серйозна диригентська школа. Із солістів назву прекрасних скрипальок Богдану Півненко, Мирославу Которович, піаністів Антонія Баришевського, Дмитра Чоні, Юрія Кота — найвищий рівень, мега! Дуже важлива для мене співпраця з чудовим Київським камерним оркестром. Щоразу відкриваю для себе нових, високого рівня солістів. З останніх таких — піаніст Роман Лопатинський, скрипаль Віктор Іванов, трубач Михайло Головін. Вони досвідчені музиканти, до того ж такі відкриті, і це приємно!
— Під вашою орудою відбувались концерти Київського камерного і Симфонічного оркестрів Національної філармонії, камерного оркестру «Віртуози Львова», Симфонічного оркестру Львівської національної філармонії. Зважаючи на ваш досвід праці з оркестрами у Франції та різних країнах, як Ви оцінюєте рівень українських оркестрів?
— Колективи, з якими я працював у вас — дуже якісні, оркестри складаються з надзвичайно талановитих музикантів. Усі вони працелюбні й охоче беруться за нову для них музику — це гарно! І мені дуже імпонує, що на концертах вони грають навіть краще, ніж на репетиціях: уміють зібратись і сфокусуватись, не губляться під час виступу. Взагалі я полюбив Київ, як і Львів, на жаль, не був у інших містах. Тут спокійно і безпечно, привітні люди на вулицях. Ходжу на репетиції до філармонії пішки або беру самокат. Все чудово, почуваю себе безпечно, комфортно, як у Парижі. Важливо, що всі мої концерти в Національній філармонії України підтримує Посольство Франції в Україні та Французький інститут у Києві, і вони завжди приходять на концерти, це дуже приємно!
«МУЗИЧНИЙ ВЕКТОР: БРЮССЕЛЬ — КИЇВ — ПАРИЖ»
— Невдовзі матимемо можливість знову слухати ваш концерт? Адже, наскільки мені відомо, готуєте грандіозний міжнародний проєкт!
— Так, на грудень у нас запланований в Україні надзвичайно цікавий проєкт ? «Музичний вектор: Брюссель — Київ — Париж», присвячений 200-річчю засновника франко-бельгійської скрипкової школи Анрі В’єтана. З праонукою композитора, Агнес В’єтан, яка є президентом Міжнародної Асоціації Анрі В’єтана, та Фундацією Василя Сліпака два роки тому ми запланували масштабне відзначення ювілею скрипаля-композитора. Наш проєкт був підтриманий європейськими інституціями та міністерством культури Бельгії. У концертний тур по багатьом містам Європи мали увійти Київ, Львів, Харків, Одеса і Дніпро. Та, на жаль все відмінилось. Проте, після зустрічей у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського з ректором Максимом Тимошенком і Посольстві Бельгії в Україні ми побачили велику зацікавленість, тому сподіваємось на успіх задуманого. Підтримав нас і директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп. До Києва і Львова планує завітати й Агнес В’єтан, яка радо виступить з лекціями про свого знаменитого предка. До речі, в Україні є цікаві історії, пов’язані з ним, адже Анрі В’єтан виступав у Києві, Харкові та Одесі. А ще, ваш геніальний Михайло Булгаков в одному з найважливіших у європейській літературі 20 столітті — романі «Майстер і Маргарита» згадує з великим пієтетом тодішню світову зірку, франко-бельгійського скрипаля Анрі В’єтана. Я думаю це буде знакова подія для Києва і всієї України. Так що, тримаємо кулачки! Звичайно, якщо ситуація з епідемією погіршиться, проведемо концерти в онлайн-форматі.
— Для концертного, як і всього нинішнього життя умови різко змінились. Як ви адаптуєтесь до викликів пандемії?
— Важко звичайно, це шок для всіх, але поступово адаптуємось! Уже відновили репетиції мого оркестру у Парижі, вдалось зробити кілька концертів, навчились робити онлайн-концерти і маємо досить стабільну аудиторію, спромоглись зберегти музикантам заробітну платню. Бачу в Україні також ідуть цим шляхом. Дуже важливо не втратити колективи, давати змогу проводити репетиції, концерти. На жаль, довелось перенести мої великі концертні турне по Франції, Європі, масштабні гастролі в Латинській Америці і Китаю теж відмінені. Багато проєктів — на паузі, але ми плекаємо оптимізм і продовжуємо працювати!
