Він народився у маленькому селі біля Вижниці (тоді, коли про ці місця знали хіба що в органах НКВД — як про осередок опору радянській владі). А згодом, вже у 70-ті роки про це карпатське містечко дізналися навіть у далекому Бодайбо, що в Забайкаллі. І до цього був причетний саме він — Назарій Яремчук, юнак, народжений у селі Рівня на березі Черемоша, у великій родині з українськими традиціями.
Дід майбутнього співака брав участь у будівництві церкви у селі, батько був доволі освіченим чоловіком (хоча мав 7 класів школи та любив читати, і впродовж усього життя ховав на горищі книжки, за які можна було потрапити до Сибіру). Старший брат Дмитро воював у загонах УПА, потрапив у німецький концтабір, а потім виїхав до Канади. У 50-ті роки ХХ століття люди з такими традиціями у колишньому СРСР називалися «ворогами народу»...
Зате на березі Черемошу ніхто не забороняв співати. Назарко з дитинства чув гарний спів батька й матері. У них були чудові голоси. І саме цей спадок перейшов до нього. Як згодом він зізнавався, «чи не з тої народної пісні «Копав, копав криниченьку», якої навчила мене мати, розпочався мій шлях на естраду»?
ПЕРШІ КРОКИ НА ЕСТРАДІ
Наприкінці 1966 року в Вижниці Левко Дуткiвський — тоді методист районного Будинку культури, а нині — відомий композитор, створює вокально-інструментальний ансамбль, якому судилося здійснити справжній переворот в українській естрадній музиці. Ансамбль отримав назву «Смерічка», і перший його виступ пройшов у новорічну ніч. Потрапити на концерт цього самодіяльного колективу було тоді мрією багатьох юнаків та дівчат, ну а щоб співати в «Смерічці»…
У 1968 році солістом ансамблю став Василь Зінкевич. А в 1969-му почав приходити на репетиції молодий робітник геологорозвідувальної експедиції Назарій Яремчук (співав після занять на шоферських курсах, на яких навчався за направленням військкомату).
— На сцену вийшов чудової вроди хлопець, — пригадує Левко Дуткiвський, — І полилася «Кохана» Ігоря Поклада… Повинен сказати, що я відразу відчув вроджений талант Назарія. Його особливий голосовий тембр відрізнявся від інших. Він мав хороші природні вокальні дані, чисто інтонував та добре відчував ритм.
Для нового соліста Л. Дуткiвський написав пісню «Незрівнянний світ краси», яка стала своєрідною візиткою Назарія Яремчука. З нею він взяв участь у знаменитій у ті часі телепередачі «Камертоні доброго настрою».
ШЛЯГЕРИ З БУКОВИНИ
13 вересня 1970 р. — cаме тоді вперше на всю Україну прозвучали івасюківські «Червона рута» й «Водограй», а згодом зняті у першому українському музичному фільмі «Червона рута» (1971 р.). Назву пісні отримала перша платівка-гігант, що вийшла у 1980 р., яку він подарував батькові Володимира Івасюка, зробивши такий напис: «Пісні Володі покликали мільйони людей. Покликали й мене. Бо вони зроняють у серце радість, сум і гордість».
У свідомості людей того покоління назавжди залишився в пам’яті виступ на сцені концертної студії «Останкіно» знаменитого буковинського тріо: Володимира Івасюка, Василя Зінкевича та Назарія Яремчука, які виконували «Червону руту». Саме тоді, 1 січня 1971 року, телеглядачі всього величезного СРСР почули про те, що на краю світа, у Карпатах, є містечко Вижниця, в якому живуть ці талановиті юнаки. Цікаво, що всі листи, які надходили тоді на адресу автора пісні та її виконавців звідусіль, а їх було тисячі, листоноші доставляли адресатам. Інколи були навіть курйози з адресами, як-от «Череповецкое телевидение. Ансамбль «Смеричка», або ж іще цікавіше — «Карпатское селение Вижница. Автору песни «Червона рута».
Згодом Назарій Яремчук у парі з новою солісткою ансамблю Мирославою Єжеленко виконає «Водограй» В. Івасюка у «Останкіно». І знову був величезний успіх у публіки. До речі, Володимир Івасюк з глибокою повагою ставився до всіх виконавців своїх пісень. Назарія він виділяв за його дивовижної краси голос. Саме для Яремчука в 1979 році, напередодні своєї трагічної загибелі, композитор написав пісню «Я ще не все тобі сказав», яку співак мав виконувати у телеконкурсі «Пісня року» на тодішньому Центральному телебаченні. На жаль, після вбивства В. Івасюка і його пісні постраждали — їх рідко хто насмілювався тоді виконувати. Тільки Назарій Яремчук усі свої концерти завжди розпочинав із «Червоної рути»! А створену для нього «Я ще не все тобі сказав» вперше виконав на Конкурсі пам’яті свого великого друга Володимира Івасюка...
ВІТЕР ПЕРЕМІН
Все своє творче життя Назар ій провів у «Смерічці». Змінювалися (а часом їх просто усували від роботи) керівники ансамблю, музиканти й співаки, а Яремчук залишався незмінним лідером колективу. Йому не було солодко в цій ролі. Від нього вимагали — і зовсім не шанувальники його творчості, навіть не керівництво Чернівецької філармонії, в якій він працював, а керівництво області в особі працівників обкому партії (які контролювали всі процеси — навіть у музиці й різьбярстві!), щоб він назавжди залишився Назарчиком, який співає про «смерічки-чічки», а Яремчук виріс у могутню творчу особистість і прагнув самовираження. Коли ж зробив крок до цього, запропонувавши нову естетичну концепцію, цього просто не допустили. У 1980 році на Українському телебаченнi вийшла концертна програма «Смерічки», яка згодом була піддана обструкції (з розпорядження Міністерства культури). Було суворо наказано — подібних програм надалі не готувати і все узгоджувати з художньою радою!
Рідко коли концерти «Смерічки» відбувалися в Чернівцях — колектив гастролював по всіх неосяжних просторах колишнього Радянського Союзу. Глядачів завжди було багато, бо Назарія Яремчука любили — за його голос, гарну зовнішність і українську пісню. Розповідають про такий випадок. Якось «Смерічка» виступала в Казахстані. На одному із концертів привернула до себе увагу жінка в залі — вона весь час плакала. Згодом з’ясувалося, що жінка — з України, і не за власною волею приїхала в казахський степ, а була примусово переселена.
Як написав один чоловік із Дніпропетровська в 1995 році, у Назарія «була велика душа гуманіста». Певно, саме це спонукало його їхати до наших воїнів у Афганістан і, ризикуючи здоров’ям, виступати перед ліквідаторами Чорнобильської катастрофи.
Особливий злет творчості у Назарія Яремчука розпочався наприкінці 80-х років, коли над Україною повіяло вітром перемін. Співак наче скинув із себе якийсь вантаж. Він був натхненний і сміливий. У вересні 1989 року в Чернівцях відбувся I Всеукраїнський фестиваль «Червона рута», який став одкровенням і для його учасників, і для гостей. В Україну вперше приїхали співаки діаспори. Вони виконували на фестивалі пісні, які зовсім не подобалися тодішній владі, бо в тих піснях співалось і про голод 1933 року, і про репресії, і про правду про тодішнє життя. Під час фестивалю з обкому партії надходило розпорядження показати тексти пісень, які виконували барди Андрій Панчишин, Едуард Грач, рок-співаки Вікторія Врадій і група «Брати Гадюкіни». Навіть наказали організаторам фесту принести текст вірша Тараса Шевченка «Розрита могила» (на слова якого Андрій Середа створив пiсню). А по закінченні фестивалю було видано розпорядження — всі здійснені на фестивалі аудіо й відеозаписи не видавати в ефір!
На той час Назарій Яремчук на Чернівецькому телебаченні вів музичну програму. Незважаючи на заборони, він представив у цій програмі телеглядачам України заборонені обкомом пісні. А згодом, уже в 1990 році, Яремчук і ансамбль «Смерічка» дали благодійний концерт у фонд відроджуваного тоді товариства «Просвіта». Це також не всім подобалося...
Наскільки співака любили у рідних Чернівцях, свідчило те, що де б він не з’явився, навколо збиралися люди і просто хотіли з ним говорити. В житті Назарій був дуже скромною, і це варто особливо підкреслити, безвідмовною людиною. Він міг запросто прийти в гості до випускників на шкільний вечір. Міг приїхати з концертом у найвіддаленіше село, найвіддаленіший колгосп. Яремчук їздив агітувати за демократичних кандидатів під час виборчих кампаній. Він ніколи не гордував людьми.
Любила Назарія різна публіка. На його адресу приходили тисячі листів, і не просто заявок, мовляв, виконайте пісню, — це були сповіді, розповіді про успіхи й поразки, це були запросини приїхати у гості. Листи з усіх областей України...
«КОЛИ СПІВАЮ — МЕНІ ЛЕГШЕ»
«Межа життя — 43. Лежу у лікарні після операції на шлунок. Все як скрізь сон: лікарі, спілкування, відчуття безодні. П’ять годин проходила екзекуція. Лікар Hairte сказав, що раку більше нема», — написав співак у щоденнику. Друзі Назарія допомогли йому виїхати до Канади на лікування, сподіваючись, що західна медицина зможе йому допомогти. Співак пройшов обстеження, знав свій страшний діагноз (рак шлунку). Та операцію зробили запізно, вона не допомогла. Але навіть тяжко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з’явився на творчому вечорі Юрія Рибчинського, і всі відзначили, як він схуд — тільки очі, немов багаття. Поет Вадим Крищенко із сумом пригадує, як зайшов за лаштунки сцени Співочого поля, де відбувався концерт, присвячений Дню Києва, і побачив Назарія, який чекав своєї черги. Той вибачився за недугу, поставив кілька стільців та приліг на них, але швидко піднявся, через силу посміхнувся: «Нічого, мине, коли я співаю — мені легше»... На сцену вийшов стрімко, співав легко. Але коли помахав до публіки рукою, то у нього вийшло якось невпевнено, рухи стали кволі, немов співак прощався зi своїми слухачами...
На жаль, доля невблаганна. Життя видатного співака обірвалося дуже рано. Та може, справді, Господь йому «краще життя напророчив і до себе забрав, щоб у райськім саду він співав», як написав поет Степан Галябарда.
30 червня 1995 року співак помер. Він лежав у вишиванці, а навколо труни стояло у журбі море людей... Його поховали на центральному кладовищі Чернівців. Посмертно Яремчуку присуджено Шевченківську премію.
ПАМ’ЯТЬ
Сьогодні у палаці «Україна» відбудеться вечір пам’яті Назарія Назаровича, на якому відомі українські естрадні співаки виконають його популярні пісні та твори, спеціально написані для Яремчука.
