У Києві МХТ ім. А. Чехова покаже свої найрезонансніші постановки — «Останню жертву» і «Вишневий сад».
На сцені Національного театру ім. І. Франка відбудуться гастролі славетного російського колективу. На суд публіки вони представлять вистави, поставлені на класичні п’єси. 30 і 31 травня москвичі покажуть «Останню жертву», а 1 і 2 червня — «Вишневий сад». Організатором гастролей МХТ ім. А. Чехова в Києві є агенція «Прем’єра».
У МХТ ім. А.П. Чехова режисер Юрій Єрьомін поставив (2003 р.) виставу «Остання жертва» за п’єсою Олександра Островського з Олегом Табаковим і Мариною Зудіною в головних ролях. (Сценографія Валерія Фоміна, а костюми — Світлани Калініної). Ця прем’єра — успіх театру. Єрьомін пересунув дію п’єси Островського років на 30 уперед, запустив на екрані німе кіно, зробив дію максимально динамічною, перетворивши старий сюжет на повчальну мелодраму. У п’єсі Островського племінник Прибиткова Лавр Миронович (Валерій Хлевинський) і захоплена його дочка Ірина (Дарина Юрська) захоплені перекладними романами. Режисер розповів зрозумілу кожному глядачеві історію про те, як молода жінка Юлія Тугіна (Марина Зудіна) покохала красеня-негідника Дульчина (Максим Матвеєв). Витратила на нього свою маєтність, була ним принижена, але поряд із нею опинився багатий чоловік (Прибитков-Табаков), який не залишив її у біді і подарував їй своє заступництво і кохання. І хоча він набагато старший за неї, але ж не у віці щастя, а у спокої та гідності. Коли можна накинути на плечі шубку, узяти заступника під руку і поїхати, наприклад, оперу слухати. Рясно сиплеться театральний сніг, а на екрані з’являється крупний план Тугіної-Зудіної, гарне, спокійне обличчя жінки, в якої все погане вже позаду...
1 і 2 червня глядачі побачать чеховський «Вишневий сад», який викликав найсуперечливіші відгуки критиків. У цій постановці Адольфа Шапіро багато різних достоїнств. Але головне — вдалося те, заради чого ця вистава, схоже, і була затіяна: монологи Раневської у виконанні Ренати Литвинової звучать так, ніби придумала їх сама Рената (ця робота театральний дебют акторки). Серед класичних акторів, вивчених згідно школи Станіславського, вона виглядає так само, як виглядала б серед справжнього сільського вишневого саду якась екзотична пальма. Але присутність Литвинової на сцені не дає виставі скотитися до класичної рутини. Чудові актори — Андрій Смоляков (Лопахін), Сергій Дрейден (Гаєв), Євдокія Германова (Шарлота), Володимир Кашпур (Фірс) — сумлінно, але все ж таки передбачено розігрують знайомий ще зі шкільної пори чеховський текст. У виставі є ще один «герой» — мхатівська завіса. Художник Давид Боровський не залишив на кону майже нічого: ні вишневого саду, ні садиби. Всі декорації замінює одна завіса, яка не розсувається, а розчиняється всередину сцени величезними стулками і замінює собою стіни будинку. Саме до нього звертає Гаєв свій монолог, присвячений сторічній шафі. За неї судомно чіпляється Раневська, перш ніж піти зі сцени. І коли за лаштунками починають рубати сад, здається, що Єрмолай Лопахін рубанув сокирою по перекриттях старої будівлі Московського художнього театру. «Вишневий сад» — це протяжний крик і ода втраченому «раю»...
