Всього на один день до Києва, приїжджав скрипаль, володар численних нагород на престижних міжнародних конкурсах у Польщі, Литві, Німеччині, Іспанії, стипендіат королеви Іспанії, стипендіат ЮНЕСКО. Остап Шутко — представник львівської творчої династії (його мати Лідія Шутко — учениця Давида Ойстраха і Леоніда Когана, лауреат міжнародних конкурсів імені Баха, Чайковського, Сібеліуса). Остап не дає концертів у великих залах нашої столиці, а усю свою невгамовну енергію спрямовує на поліпшення концертного життя в українськiй провінції, причому, власними зусиллями, не чекаючи на допомогу держави та спонсорів.
— Мені подобається, що на Заході найцінніше, що є у людини — це не регалії, а її ім'я, її майстерність. Я хочу робити таке, щоб, коли люди чули моє ім'я та прізвище — Остап Шутко — їм цього було б достатньо, каже скрипаль. — Я, мабуть, один із тих небагатьох в Україні щасливих музикантів, які можуть сказати: «У мене багато концертів». За рік я даю близько ста концертів не лише в Україні, а й за кордоном. Гонорари, отримані після зарубіжних, я витрачаю на свої проекти на Батьківщині.
— Де останнім часом за кордоном ви виступали?
— Нещодавно відбулося два концерти у Мілані та Відні. В Мілані грав вперше, хоча в Італії виступав раніше. Дуже хвилювався, бо це відомий музичний центр із традиціями. До того ж Північ Італії дуже відрізняється від Півдня, і люди там дуже емоційні. Вони тобі овації влаштують до того, як ти з'явився на сцені, а у Мілані публіка значно стриманіша. Спонсором мого виступу став один банк, який давно займається меценатством у галузі культури. Навіть має зал на триста місць у своєму приміщенні куди запрошує музикантів із усього світу. Публіка складається із VIP- клієнтів банку, а вони справжні меломани. Знаєте, після концерту я подумав, от якби якийсь український банк перейняв їхній досвід. Уявіть собі: за місяць д о концерту усі квитки розібрали. Для мене це стало великою несподіванкою.
— Мабуть, публіку запрошували на виступ лауреата численних конкурсів...
— Так. Але і у нас, в Національній філармонії, часто виступають лауреати міжнародних конкурсів, а зал буває напівпорожнім... У Мілані я побачив вишукану публіку. Наприкінці концерту, коли я виконував власні імпровізації на відому італійську пісню «Міа белла мадоніна», почув як цi шляхетні глядачі у смокінгах та кринолінах почали співати хором...
А у Відні презентував диск разом із відомим австрійським гітаристом українського походження Лео Вітошинським. За два дні до концерту у мене був концерт у Луцьку. Потім мав їхати до Відня, Мілана, Кременця, Запоріжжя… (У мене двоє малих дітей, і коли їжджу на гастролі із дружиною, то беремо їх із собою. І от перед Луцьком мене так схопила спина, що я не міг поворухнутися. Навіть хотів відмінити концерт, та не зміг підвести, бо вже дав своє слово. Через не можу відіграв концерт. Після закінчення до мене підходять люди, поздоровляють і плескають мене по спині, а у мене — сльози на очах від болю. Коли йшов до гримерки почув — «цей скрипаль такий емоційний, що аж плакав від щастя»...
— Отже, ви заробили гроші у Відні і Мілані, аби витратити їх в Україні на концерти?
— З 2004 р. в Україні відбувається великий творчий проект «Музичні вечори Остапа Шутка». Спочатку я думав зробити сто концертів по всій Україні, в основному, в обласних центрах: Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Рівне, Луцьк, Тернопіль, Ужгород, Кiровоград…Та коли я побачив, що чим далі від центру — тим публіка тепліше приймає, і мене запитували: «А коли наступного разу ще приїдете»? І я зрозумів, що треба концерти продовжувати. Мені приємно, що класичне мистецтво люблять люди з різних регіонів (навіть із маленьких містечок та сіл спеціально приїжджають, аби почути твори академічної музики). Причому це публіка різних професій. Паралельно з концертами я обов'язково проводжу майстер- класи для дітей та молодих музикантів. Тут справа в тому, що викладачі не розуміють, що одна із форм виховання — це відвідини концертів... Пригадав, коли я навчався у Лондоні в аспірантурі у школі Гілдхолл, прийшов на перший урок, і педагог через десять хвилин промовив: «Ви зараз приїхали із багатьох різних країн у музичну столицю Європи, де відбувається чимало подій. Я раджу вам ходити в музеї, на концерти. Обов'язково запам'ятайте, що копіювання майстра — це найкоротший шлях стати майстром».
— Ви даєте стипендії талановитим дітям у музичних школах?
— Так. Я розумію, що стипендія у сто гривень, це невеличка сума. Але, якщо дати сто таких стипендій — це 10 тисяч, немала сума. Звичайно, що матеріальний стан дитини такою стипендією покращити не можна, бо, наприклад, хороші струни для скрипки коштують дорожче. Але ця стипендія — стимул для майбутнього музиканта і його батькiв. Вони розуміють, що, якщо їхня дитина талановита, хоче працювати, то її треба підтримувати. Окрім грошей, юні музиканти виступають у моєму проекті на великій сцені разом із відомими музикантами, і це той ланцюжок, що поєднує виконавців різних поколінь української скрипкової школи.
