Львівський модерн-балет "Акверіас" за шість років свого існування брав участь у всеукраїнських фестивалях "Марія" та "Несподіваний дощ", міжнародних - "Київ М'юзик Фест'95", "Золотий Лев" та "Контрасти", мистецькій акції "Україна. Весна. Славутич", відвідав із гастролями Америку, Туреччину, Росію, Польщу, Болгарію. За цей час створено три сольні програми та кілька вистав. До речі, інсталяцію "Дон Жуан із Коломиї" за мотивами творів Леопольда фон Захер Мазоха "Акверіас" покаже на фестивалі "Березілля" в Києві наприкінці квітня. А сьогодні разом із Софією Ротару колектив здійснює тривале гастрольне турне містами Росії.
Критики одностайно називають "Акверіас" явищем у сучасній вітчизняній хореографії. Але навряд чи став би він таким, коли б не його засновник та керівник Оксана Лань - жінка особливого шарму й таланту, особистість, яку, за чутками, або люблять, або ненавидять. З нею і зустрілася кореспондент "Дня".
- Оксано, переконана, що "Акверіас" - той випадок у вашому житті, який трапився не випадково.
- То правда. Мабуть, через те, що в дитинстві батьки не дозволили мені стати балериною. Проте моє бажання виявилося сильнішим за їхню заборону, відтак 1984 року я стала керівником та балетмейстером одного львівського колективу, з якого 1991-го утворився мій "Акверіас".
- Як ви шукали власне обличчя?
- А я його не шукала, просто воно було. Якщо маєш свою думку - хіба важко її висловити? Бери й розповідай. Найбільше люблю створювати сюжети на теми людей, які мене оточують, або ж подій, що відбуваються зі мною та навколо мене. Звісно, що все це несе особистісні відчуття. Я взагалі вважаю, що класику здебільшого ставлять тому, що не завжди мають що сказати, бо коли є власні думки, то створюєш щось авторське.
- Образи, що їх відтворюють на сцені ваші актори, - це тільки ваше чи можна говорити про взаємну співпрацю?
- Я даю їм імпульс і намагаюся втримати у тих рамках, які їм визначила. Звісно, актори вкладають щось і від себе, тобто візуально образи виходять інакші. Проте не настільки, щоб змінилася їхня суть. Це, знаєте, як палітра - можна варіювати відтінки кольору, але червоний чи синій усе одно залишається червоним чи синім. Мої виконавці - це, так би мовити, епітети до слів. До речі, я в основному сама створюю й ескізи костюмів для своїх акторів.
- Оксано, ви - хореограф-стиліст багатьох відомих співаків. Чи легко з ними працювати?
- Сьогодні я дедалі частіше відмовляюся від цієї роботи, бо надто вона невдячна і забирає багато часу. Про моральне задоволення теж не йдеться: деякі співаки швидко забувають, що нічого не вміли і саме ти їм допоміг. Бачте, в них тепер у лобі зірка сяє.
- А чи втручаються ці співаки у вашу роботу, нав'язують свої думки?
- Я така людина, що чогось подібного не стерплю. Іноді, звичайно, можу чимось поступитися, коли це на користь подальшій роботі, але диктувати, що мені робити, я не дозволю нікому.
- Тож чи легко з вами працювати?
- Кажуть, що ні. Особливо чоловіки.
- Отже, спільна мова, зокрема з чоловіками, проблематична?
- У роботі - справді так. Через мою вимогливість. Чоловіки чомусь уважають, що коли жінка щось сказала врозріз із їхніми думками, то це її примха. Моя жіноча стать заважає їм сприймати мене як професіонала. І виходить ось яка штука. Якщо я підвищу голос - вважатимуть, що я істеричка. І водночас, коли б на моєму місці був чоловік, то сказали б, що він дуже серйозний і вимогливий. Спрацьовують абсолютно різні підходи, отож у виробничому спілкуванні доводиться шукати своїх методів, золотої середини.
- Рішучій, вольовій, вам не хочеться іноді відчути себе беззахисною і слабкою?
- Між іншим, я така і є. Але це не стосується моєї роботи. Часто поза нею - я дуже маленька дівчинка, що прагне любові, співчуття, тепла. Становище лідера всіх уводить в оману, начебто лідером потрібно бути скрізь. Та не скрізь. В "Акверіасі" я знаю, що роблю, а деінде я звичайна людина...
- А вдома?
- Безперечно, я маю свою думку стосовно домашніх проблем, але в хаті я, напевно, не лідер, швидше жінка, яка потребує домашнього прихистку. Я його маю, але нині моя робота забирає стільки часу, що більшість домашніх обов'язків хтось би мав перебрати на себе. Неправильно думати, що жінка повинна встигати і вдома йна роботі. Адже не можна одночасно бути і відмінним фахівцем і відмінною господинею. Однак це не означає, що я - погана господиня. Просто доба не безмірна.
- Чого ви хочете досягти? Яку планку бачите перед собою?
- Знаєте, мені здається, що ніхто не може сказати про свою планку надалі. Бо коли замахуєшся на щось дуже велике, то тебе може скарати Бог. Наразі я замислила новий проект. А поза тим - рожеві мрії про великий танцювальний зал і постійну сцену.
