Надихнувши рідну вітчизну своєю відчайдушною "Весною", неабияк обпатравши "Золоту Жар-птицю" "Таврійських ігор-97", група "ВВ" у серпні передислокувалась до Франції. Не тільки заради розваг і посиденьок з численними друзями, а головним чином, аби довести до кондиції свій новий альбом "Країна мрій". Напередодні від'їзду з лідером групи Олегом Скрипкою зустрілася журналістка Ірина Чорна.
- Ти був одружений на француженці. Це корисний досвід?
- Якщо збираєшся побратися з французом - вперед. Світ подивишся. Гостріше відчуєш, що залишила тут. Та з ними довго неможливо. Немає в них нашого драйву. Наприклад, якщо ти зателефонуєш о другій ночі навіть найкращому своєму французькому другові й скажеш, мовляв, у мене - проблеми, я зараз прийду, він тебе не зрозуміє. У Франції ти маєш попередити про свій візит хоча б напередодні.
- Та це ж смішно.
- З нашої точки зору, мабуть. Але вони не такі. І, до речі, набагато скупіші за нас. Мені, наприклад, простіше давати ніж брати самому, а в них - навпаки. Щира щедрість в них викликає насторожене нерозуміння.
- Але ж ти знайшов спільну мову з французами. Інакше, як би ти прожив там стільки років?
- Я був пов'язаний здебільшого з артистичним середовищем. Причому далеко не з елітарним.
- Однак, ти брав участь у французьких виставах. І навіть виступав на Авіньйонському фестивалі.
- Щиро кажучи, французький театр - це для мене просто дуже легкі гроші. Наприклад, цього літа я пластично асистував моновиставі акторки: танцював, співав, стрибав, грав на акордеоні.
- Чому ж ти називаєш це легким хлібом?
- Та тому, що всі мої вибрики сприймаються французами з захватом. А я насправді просто стібаюсь.
- На компакті "ВВ" "Музіки" в запису пісні "Горіла сосна" брав участь французький жіночий хор...
- Та то був не хор. Просто знайомі француженки підспівували нам українську пісню. Але так само підспівують нам і росіяни на наших виступах у Москві. Найвибагливіший московський бомонд приходив на наші концерти і співав "Ти ж мене підманула" чистісінькою українською. До речі, у Москві нині модно розмовляти із українським акцентом, і в цьому, сподіваюсь, є й наша заслуга.
- Хтось довіряє своїй інтуїції, хтось - сновидінням, хтось - астрологічним прогнозуванням. А у що віриш ти?
- Я непогано обізнаний на філософії, східних релігіях, які навчають стоїчно сприймати життя. Що ж до марновірства, то я серйозно ставлюсь до деяких символів і подій. Наприклад, одного разу з близькою людиною у мене виникло непорозуміння і під час сварки з моєї руки ні сіло ні впало зірвався і розлетівся на скалки годинник: я зрозумів, що поміж нами все скінчено.
- Наскільки важливе для тебе поняття дому?
- Я народився в Таджикистані і в дитинстві часто переїжджав із батьками з місця на місце. Коли я виріс і став музикою, почались гастролі і, щиро кажучи, якщо я більш як два тижні просиджую на місці, то відчуваю дискомфорт. Ремонтом мого київського помешкання займаються батьки, втім, як і її інтер'єром, мені ж-нема коли. Я опиняюсь вдома проїздом, викину брудні речі з валізи, напакую її чистим одягом - і знов у дорогу.
- Олеже, дивлячись, як змінюється твій сценічний імідж, починаєш підозрювати, що в тебе зовсім відсутній страх змін.
- Я справді люблю експериментувати. Знаєш, у мене є касета з записом одного серба, який акапельно виконує народні мелодії. Він експериментує з власним голосом. І відчуваєш, що це дає йому насолоду як фахівцеві. Подібна віра в себе - величезна сила. Візьми, наприклад, нас. Дуже довгий час ми стукалися в двері різних кабінетів, переконуючи, що наша музика заслуговує на широкого глядача, нам потрібний професійний менеджер тощо. А нам відповідали: ви ніколи не виборете масового слухача, тому що ваші пісні занадто грубі й альтернативні. І тоді, восени минулого року ми вирішили діяти самостійно. Ми позичили трохи грошей у дуже доброї людини - Владислава Троїцького і випустили сінгл з чотирьох пісень. Після цього на нас звернула увагу й підтримала московська фірма.
- Наскільки я розумію, цією фірмою була "Гала-рекордз", зі спільної праці з якою народився ваш кліп "Весна", що завдяки ньому, ну і, звісно, самій пісні, ви зажили офіційного визнання у власній Вітчизні як кращі рок-музиканти. Як ти ставишся до цього факту?
- Він мене ще раз переконав у вірності того, що ми робили всі ці роки. Хоча, здається, не думав, що визнання прийде так швидко.
- Один відомий кінорежисер розцінив присудження йому "Оскара", як особисту образу, мовляв, премія свідчить лише про творчу банальність і викинув приз у вікно. Чи не збираєшся ти вчинити так із перами "Золотого Жар-птаха", що були вручені вам на "Таврійських іграх"?
- Ні, я не настільки крутий. До того ж, я вбачаю в цій премії насамперед свідоцтво визнання суспільством альтернативної культури.
- Тебе впізнають на вулицях, існує фан-клуб "ВВ".
- Чесно кажучи, популярність доволі-таки обтяжлива річ. Ну, з листами шанувальників ще можна змиритися. Куди гірше, що ось уже десять років після кожного виступу за кулісами з'являються люди, які настійливо вимагають з ними випити. Як пояснити їм, що я давно від цього втомився?
