Минулого тижня до Києва в рамках рекламної кампанії нового фільму про Джеймса Бонда «Квант милосердя» приїхала наша співвітчизниця, уродженка Бердянська, яка нині мешкає в Парижі, фотомодель та акторка Ольга Куриленко — виконавиця ролі Камілли, нової дівчини агента 007, роль якого знову грає британець Деніел Крейг. На другий день візиту Ольга зустрілася з пресою. Першим із журналістів поставив запитання кореспондент «Дня»:
— Режисер нового фільму про Бонда, Марк Фостер, добре відомий у кінематографі як автор камерних, витончених кінодрам. І раптом — бойовик, бондіана; в певному сенсі виклик для нього. Хотілося б дізнатися, як вам працювалося з таким досвідченим постановником? Що він від вас вимагав як від акторки?
— Марк дуже цікавий у роботі, бо дуже спокійний на знімальному майданчику. Він жодного разу за шість місяців ні на кого не крикнув, не підвищив голосу, завжди був ввічливий з усіма. А що стосується роботи з акторами — він із кожним з нас спілкувався перед зйомками. Ми читали сценарій, говорили спочатку про ролі, а потім — на знімальному майданчику... Для нього найважливіше — натуральність, щоб усе було, як у житті. Він абсолютно не любить перегравання. Він нам усім говорив «менше». Не «більше», а «менше». І він має рацію, бо я бачила результат — менше дійсно краще.
— Він із тих режисерів, які хвалять, чи з тих, хто сварить?
— Він говорить, коли йому сподобалося: «це було добре», і він не з тих, які кричать. Я працювала з режисерами, які кричать — «це було great! (прекрасно. — Д.Д.)» — таке акторство! Він абсолютно натуральний. Він не вигукує «Ах!», коли фільм виходить, але він і не сварить ніколи, й це дуже допомагає.
— Із режисером зрозуміло, а наскільки було складно працювати з англійськими акторами?
— Насправді цей досвід був одним із найпрекрасніших у моєму житті. Англійці чудові. Нам просто поталанило; звичайно, як кажуть, не можна всіх стригти під один гребінець, але в нашій команді, серед 250 осіб, не було нікого неприємного, ми були як велика родина. Деніел — дуже приємний, дуже смішний, не холодний абсолютно. Він дуже багато жартував. У нас було безліч трюків, і при трюках ми всі з каскадерами разом дуже сміялися. Англійський гумор дуже смішний і дуже специфічний, я вірила їхнім жартам шість місяців, і лише після закінчення зйомок зрозуміла, що це жарти. Я думала, що все правда.
— А коли ви познайомилися з Деніелом, він також жартував?
— Ні. Ми познайомилася на пробах. Це були мої треті проби, і тоді я його побачила вперше. Я прийшла, потиснула йому руку, сказала: «Дуже приємно познайомитися» — і ми відправилися на знімальний майданчик. Тобто я побачила його за секунду до початку зйомки.
— У фільмі є тема помсти — наскільки вам легко було в неї вписатися?
— Розумієте, робота актора в тому й полягає, що бувають різні ролі. Моя мета — зіграти якомога більш різнобічно, і щоб роль була якнайдалі від мене самої. Грати те, що я є або те, що легко, нецікаво. Навіщо грати те, що легко? Нічого переступати. Потрібно через щось переступити. Мені потрібна така роль, коли я, прочитавши сценарій, кажу: «Боже мій, як я це зроблю?» Ось тоді я хочу. Якщо мені це здається легким, навіщо мені це робити?
— Виходить, у житті вам мститися непритаманно?
— Ні. Поки що ні.
— Продовжуючи тему співвідношення мистецтва й життя: ви зіграли таку відважну героїню, а який зі своїх вчинків ви могли б назвати найбільш сміливим?
— Дуже багато сміливих вчинків. Моє життя складається з них... Прийти туди, куди я прийшла зараз, — це просто так не буває, це мені не звалилося на голову. Потрібно було брати ініціативу у свої руки. Я працювала в Парижі, я пішла до агенції, розмовляла з людьми, записалася на курси, я весь час ходила на кастинги, — все це складається зі сміливих вчинків.
— Тобто ще до фільму ви вже мали бойовий характер?
— У ментальному значенні — так. Просто я знаю, чого це все варте. Потрібно зібратися всередині й піти. У мене є безліч знайомих, які багато що хочуть робити. Але вони хочуть вже роками, і досі нічого не роблять, бо лише про це думають, вони все одно досі сидять удома, чомусь не можуть зробити крок. В один момент потрібно встати й піти.
— І, все ж таки, чи не було страшно братися за таку роль?
— У роботі я смілива. Щодо ролі — я так рада була отримати її. Це ж єдиний шанс у житті. Дівчиною Бонда можна бути лише один раз. Тому в мене навіть не було ніяких сумнівів. Я хотіла!.. Якщо б були сумніви — я б не пішла на кастинг. Я дуже багато працювала, щоб отримати цю роль.
— Адже на початку вашої кар’єри свою роль відіграв випадок, чи не так?
— Коли мені було 14 років, до мене дійсно підійшла жінка в метро в Москві, куди ми з мамою приїхали на канікули. Після цього все почалося, але я не відразу поїхала до Франції, пройшов деякий час. У Парижі я пропрацювала моделлю декілька років. Але, оскільки я ще вдома, коли вчилася в школі в Бердянську, займалася в драмгуртку — це було моє хобі, мені дуже подобалося грати, — модельний бізнес після цього видався трохи бляклим. Хотілося більшої інтенсивності. Тому я почала працювати в цьому напрямі: пішла на курси, потім до агенції, маленької агенції, бо знала, що до великої мене ніхто не візьме. Наприклад, в Америці взагалі не беруть людей із вулиці. Мені ще якось пощастило, бо у Франції людям дається шанс. Я прийшла й сказала: «Дайте мені шанс». І вони погодилися: «Погляньмо!» — я не знаю, чому. А щодо кар’єри — я вже зробила, мабуть, сім добрих, помітних ролей на сьогодні, хоча знімалася більше, але інші ролі — маленькі. Мій перший англомовний фільм — «Гітмен», але до нього всі фільми французькі. У нас вони невідомі, бо виходили лише у Франції, і там мене знають вже з 2004 року як акторку.
— Чого ви навчилися завдяки своїй роботі в «Кванті милосердя»?
— Дуже багато чого. Це просто було чудово. Ми тренувалися дуже багато фізично. Місяць до початку зйомок я навчалася боротьби. Тренування по чотири години на день. Це дуже сильне фізичне навантаження, і це лише тренування для боротьби.
— Який із видів боротьби?
— Не знаю... Всі назви специфічні — англійською, я не знаю як перекласти. Схоже на карате, включене все — руки, ноги. Окрім того, мене вчили падати, бо падінь було дуже багато, і падаєш не один раз, робиш багато дублів. Іноді доводиться падати 20 разів поспіль на один і той же синець, і під кінець уже дуже боляче. Були тренування зі стрільби зі зброї, мене вчили, як стріляти, як ставати в позицію, як цілитися, як розбирати зброю, як збирати, як зарядити — це все знаю. Також ми вчилися повітряного польоту — коли стрибаєш із парашутом з літака. Ми тренувалися в спеціальній трубі з вентилятором, це симуляція абсолютно точна. Там тренуються професійні парашутисти, і ми там тренувалися цілий місяць. Це було взагалі чудово, дуже цікаво. Там можна робити різні фігури, перекидатися. Настільки затягує, у мене прямо залежність з’явилася, дуже хочеться назад.
— Чи були у вас травми? Як це обумовлювалося в контракті? Можливо, якісь додаткові компенсації?
— Ні, нічого додатково не обумовлювалося. Якби було так, я б уже стала мільярдером. Бо синців було дуже багато. Синці, подряпини — найсерйозніше, травми якісь невеличкі. Переломів не було.
— Але вас хоч якось перевіряли?
— Так, була медсестра.
— Ваша мама захоплюється складанням гороскопів для вас. Який був її останній прогноз?
— Так, мама робила мені гороскопи. Що стосується гороскопа на цей рік, то вона мені сказала: «Не знаю, що буде, але в тебе дуже багато роботи». І вона мала рацію: з п’ятого січня до сьогодні — ось я зараз перед вами сиджу — я й на три дні не поїхала на канікули. У мене не було відпочинку і ще не буде до початку грудня. Я працювала кожного дня. Це вперше в моєму житті, я стільки ще не працювала.
— Ви напевно дивилися багато фільмів «бондіани». Який із них вам сподобався?
— До того, як мені почали ставити ці запитання, я про це не думала. Але раз ви запитуєте — можу зробити зусилля. Більше за все запам’ятався останній фільм, «Казино «Рояль». Там уперше зіграв Деніел і вніс щось нове. Зараз він найулюбленіший Бонд, бо добре виконує свою роботу. Мені здається, він чудово підходить на цю роль. І фільм інший, персонажі стали більш сучасними, все змінилося, в тому числі роль дівчини Бонда. Бо тепер у неї є справжній характер, personality, вона не просто бігає за ним хвостиком. І саме тому я з більшою радістю йшла на кастинг: адже, якщо попередній фільм був такий добрий, значить, вони можуть або залишатися такими ж, або робити ще краще, але назад дороги немає — вони не зніматимуть за старою матрицею.
— Яка країна вам найбільше запам’яталася під час зйомок?
— Країни були чудові, але дві з них особливо хороші: Панама та Чилі. Вони дуже різні. У Панамі клімат тропічний, пальми, спекотно, велика вологість, а в Чилі ми знімали в пустелі. Й у всіх улюбленим місцем була Панама. Там, звичайно, гарно, але немає нічого з того, чого б я не бачила. Я їздила в різні країни, коли працювала моделлю, бачила і пальми, й море. А коли ми приїхали до Чилі, була пустеля. Просто пустеля, ніякої рослинності, нічого немає. І, як говорили багато хто з команди, все це дуже сумно. Але мені це здалося красивим. Такої країни я не бачила ніколи. Я ніколи не бачила таких гір, такого простору. Ці гори — дійсно трохи сумні, на них лежать хмари — дуже сентиментальний пейзаж. А я такі речі люблю.
— Що стосується Південної Америки, то ваш персонаж, Камілла, говорить англійською з латиноамериканським акцентом, і виходить цікаво: українська дівчина грає англійською, але з акцентом латиноамериканським. Були з цим складнощі?
— Для цього потрібно було працювати. Перед останнім кастингом із Деніелом, перед тим, як поїхати до Лондона, я два тижні кожного дня працювала над акцентом. Дуже шкода, що у вас немає такої системи, коли фільм іде в оригіналі, із субтитрами, люди не чують голосу акторів. Ви побачите фільм у перекладі, добре що хоч переклад Камілли буде моїм голосом, бо я на цьому наполягла.
— Ваш приїзд до України — чия ініціатива?
— Моя. Бо дуже багато країн у світі, тому, звичайно, неможливо відвідати кожну. Вони вибирали маршрут для промо-туру — не знаю, за якими критеріями, — але я наполягала: обов’язково заїхати в Україну, бо я тут народилася, це моя країна. Росія передбачалася, але я сказала — якщо ви не передбачаєте Україну, то це обов’язково потрібно переглянути. Тому я тут.
ДОВIДКА «Дня»
Акторка, фотомодель і сценарист Ольга Куриленко народилася 14 листопада 1979 року в Бердянську. Єдина дитина в родині. У школі брала участь у 20 театральних постановках, займалася танцями, музикою, малювала, захоплювалася Індією. Мама Ольги, Марина Алябушева, викладає образотворче мистецтво в Бердянському педагогічному інституті. Після закінчення 6-го класу мама з дочкою відвідали Москву, де на дівчину звернула увагу організатор міжнародного «Агентства зірок» і запропонувала участь у конкурсі. Жінка взяла їхні координати, а мама з Ольгою повернулися до Бердянська. Через декілька років із «Агентства зірок» зателефонували й знову запросили на кастинг. Ольга два місяці навчалася в Москві, незабаром знову опинилася в рідному місті, щоб продовжити навчання, але потім їй надійшла пропозиція підписати контракт із французькою агенцією «Медісон». У віці 17 років Ольга залишила рідне місто й переїхала до Парижа.
Першу роль Ольга отримала 2005 року, її партнером у фільмі L’Annulaire був Елайджа Вуд. Потім були зйомки з П’єром Рішаром у фільмі «Змій» (2006). Безперечний успіх — епізодичне перевтілення на закохану вампіршу в міжнародному кінопроекті «Париж, я люблю тебе» (2006). Більш широку популярність принесла перша англомовна роль у бойовику «Хітмен» (2007). Нині Ольга випробовує себе в новій якості — не лише як акторка, а й як співавтор сценарію в антиутопії «Тиранія».
