Про існування історико-культурного заповідника Вишгороду до недавнього часу я не знала взагалі, хоча цікавлюся історією України і об’їздила країну вздовж і впоперек. Вишгород знаходиться в 20 км від центру Києва, а від метро «Героїв Дніпра» взагалі 15 хвилин їзди. Багато киян навіть вважають Вишгород одним з віддалених районів столиці, хоча статус міста він набув ще 1968 року.
Історія древнього Вишгорода багата і страшна. Наведу лише декілька фактів. Вперше це поселення згадується в літописі 946 року як резиденція великої київської княгині Ольги: «Бо бе Вышгород град Вользин» — Ольжин град. Пізніше лише в Іпатіївському літописі 38 разів зафіксована його назва, що, поза сумнівом, свідчило про політичне та економічне значення Вишгорода. Тут знаходилася резиденція Ярослава Мудрого, де 1054 року він пішов з життя.
Помітною була також роль Вишгорода в торгівлі древніх русів з Візантією (разом із Києвом, Новгородом, Смоленськом, Любичем), про що писав візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний. У XI столітті місто стає великим церковно-релігійним центром Київської Русі, його нерозривно пов’язують з іменами перших православних святих Бориса і Гліба, похованих на дитинці.
Окрема драматична історія пов’язана з долею унікальної ікони Богоматері. За легендою, вона була написана відомим євангелістом Лукою в Єрусалимі і зберігалася там до 450 року. Потім — через Константинополь — потрапила до Києва, була розміщена в церкві Вишгорода, де й отримала назву Вишгородської ікони Божої Матері. Виходячи зі свідчень фахівців, ця ікона — не лише високо шанована у православному світі святиня, але й справжній шедевр візантійського станкового живопису, що зберігся до наших днів. Відомо, наприклад, що на початку XV століття Андрій Рубльов і Данило Чорний навіть робили з неї копії.
Проте сьогодні в церкві Бориса і Гліба та в Історичному музеї заповідника зберігаються лише списки (копії) ікони Вишгородської Божої матері. Оригінал у 1155 році вивіз син Юрія Долгорукого Андрій (пізніше відомий як Боголюбський), який утік з Вишгорода до Суздаля. Спочатку він розмістив її в церкві Володимира-Суздальського (саме з того часу ікона Вишгородська стала відома як Володимирська), потім вона опинилася в Успенському соборі в Москві, а після революції її було передано Третьяковській галереї...
У Вишгороді вже багато років існує Історико-культурний заповідник. Його було створено двічі. Спочатку — 1935 року — згідно з Постановою київського обласного комітету, коли стало зрозуміло значення прадавнього Вишгорода як пам’ятки історії та археології. Почали проводитися розкопки на території тоді ще селища, було знайдено рештки поселень кам’яного століття та епохи бронзи, поселення і кургани епохи раннього залізного віку VII—VI століть до н. е., стародавні монети, зброя, прикраси II—III століть н. е. тощо.
Бурхливі події минулого століття — революції, війни, репресії, зміни політичних режимів — позначилися і на діяльності заповідника. Вже через декілька років після відкриття він просто перестав існувати. Його діяльність була відновлена лише після розпаду Радянського Союзу, в 1994 році.
Сьогодні історико-культурний заповідник Вишгорода складається з декількох об’єктів. Історичний музей, у якому організовано постійно діючу виставку за матеріалами археологічних розкопок «Давній Вишгород», розміщені унікальні етнографічні матеріали, витвори народно-ужиткового мистецтва — кераміка, вишивка, домотканий одяг. У Музеї староруського гончарства можна побачити залишки гончарного горна першої половини XI століття, знайденого під час археологічних розкопок на глибині 30 метрів, численні черепки глиняного посуду того ж періоду тощо. Як архітектурна споруда цікавий так званий Дім Клюкви, побудований 1905 року, який сьогодні є адміністративним корпусом ВІКЗ.
На території Вишгородського заповідника знаходиться також собор святих Бориса і Гліба, побудований у середині XIX століття на місці церкви святого Василя, де й покояться мощі святих, іменами яких його названо.
Здавалося б, чим не тур вихідного дня, коли можна всією сім’єю виїхати з київської метушні, на декілька годин потрапити в атмосферу давньої Русі, дізнатися про рідний край те, чого не прочитаєш у жодному туристичному довіднику. А якщо ще пощастить з погодою, то завершити цю екскурсію варто на вишгородських кручах, звідки відкривається неймовірна за красою панорама на Київське море, а Київ — до Броварів — видно, як на долоні.
Про все це йшла мова за «круглим столом», який відбувся нещодавно у Вишгороді і тему якого було визначено так: «Історія та перспективи розвитку Вишгородського історико-культурного заповідника» (до 80-річчя створення заповідної території Вишгорода).
Ініціатором проведення заходу стала новий директор заповідника, Влада Литовченко. Відкриваючи «круглий стіл», вона окреслила ключові проблеми заповідника: «Необхідно налагодження дієвої роботи наукового, методичного, екскурсійного відділів. Запрошення вітчизняних та іноземних фахівців. Заповідник буде здійснювати комплекс організаційних, науково обґрунтованих заходів щодо забезпечення захисту музейних предметів та предметів музейного значення від подальших руйнувань. Збереження їх автентичності з мінімальним втручанням в існуючий вигляд. Передбачається здійснення обов’язкового електронного оцифрування, з фотофіксацією всіх музейних експонатів».
У обговоренні наболілих проблем взяли участь співробітники заповідника, науковці, археологи, краєзнавці, представники місцевої влади, релігійних та суспільних організацій, і в їх виступах камертоном звучала думка — розглядати територію стародавнього Вишгорода як унікальну пам’ятку історії, культури, археології, містобудування, архітектури і природного ландшафту України та Східної Європи. За своїм історичним значенням Вишгород є одним з центрів України, який може і повинен сприяти консолідації суспільства, розвитку духовності та культури.
У найближчих планах заповідника — відкриття електронного видання наукового журналу «Ольжин град» спільно з Інститутом археології НАН України, Інститутом історії України НАН України, іншими науковими організаціями, проведення щорічних Міжнародних наукових читань «Межигірська святиня в історії України, Східної Європи та світу».
