У листопаді минулого року блискуча, універсальна артистка, улюблениця глядачів Людмила Гурченко відзначила ювілей. Їй виповнилося 75 років. Але, як влучно коментували цю подію друзі: «Люсі завжди буде 28!» Цьому віку Людмила Марківна і прагнула відповідати: струнка, навіть тендітна, незмінно елегантна і енергійна, вона не розгубилася, як деякі колеги, і в період кризи продовжувала працювати в театрі, записувати диски, шліфувати давно задумані сценарії. А в ювілейний рік навіть зважилася на режисерський дебют — зняла фільм «Строкаті сутінки», де також виконала головну роль і виступила як авторка сценарію і композитор...
Кар’єра в кіно харків’янки Люсі Гурченко почалася в 1956-му з дебюту в картині Яна Фріда «Дорога правди». Цього ж року молодий режисер Ельдар Рязанов запросив її в музичну комедію «Карнавальна ніч», після якої бідна молоденька студентка прокинулася знаменитою. Потім були роки забуття і відчаю. І новий шанс, якого Гурченко не втратила, — незвичайна для неї роль директора заводу у фільмі «Старі стіни».
Усього у фільмографії актриси близько ста кіноробіт, із яких найбільш відомі та улюблені глядачами: «20 днів без війни», «П’ять вечорів», «Улюблена жінка механіка Гаврилова», «Вокзал для двох», «Кохання і голуби», «Солом’яний капелюшок»...
Героїня Людмили Гурченко в її дебютному фільмі «Дорога правди» говорить такі слова: «Я не тому сюди прийшла, аби мовчати!.. «. Ставши великою російською актрисою, Людмила Марківна виконала цю доленосну заяву. Свідоцтвом чого будуть оплески, якими, за традицією, прощаються вдячні глядачі зі своїми кумирами.
Роман БАЛАЯН, режисер, Київ:
— Я настільки люблю і ціную Люсю, що не розумію того, що сталося. Востаннє ми бачилися в листопаді минулого року в Києві, вечеряли разом, базікали години три, сміялися. Годі й казати — пішла справжня велика актриса, і ми всі овдовіли.
Пам’ятаю, коли я починав знімати фільм «Польоти уві сні та наяву», сценарист Вітя Мережко порадив кандидатуру Гурченко на одну з ролей. Прочитавши сценарій, Люся прийшла до мене на зустріч і почала грати у властивій їй манері. Різко. Гротесково. Цікаво. Та не так, як бачив роль я. А у мене є теорія. Якщо розумієш — артист талановитіший за тебе, потрібно переконати його, що режисер розумніший. Бачиш — актор розумніший за тебе — необхідно зробити все, аби він вирішив — ти талановитіший. У випадку з Гурченко дав зрозуміти: режисер знає про фільм більше, ніж актор. Сказав: «Чудово! Незбагненно! Але якби я знімав у Франції, запросив би на цю роль Анук Еме...». «Все зрозуміло, — відповіла Люся, — сидітиму в кадрі й мовчатиму». І під час зйомок я міг підійти до неї, сказати, наприклад: «Підніми руку, витри ніс!» — вона все покірливо виконувала. Великим акторам неважливо, звідки йде підказка, з їхніх власних спостережень або від когось іншого, їм все одно.
Ми не так часто бачилися з Люсею, разів десять, напевно. Та це не мало жодного значення для дуже теплого ставлення одне до одного. При зустрічі з нею я зазвичай підходив ззаду і цілував її в потилицю. Люся, не обертаючись, говорила: «Це, напевно, знову Балаян!..»
Олександр МИХАЙЛОВ, актор, Москва:
— Кияни, рідні мої! Я хотів би вклонитися землі українській, що народила і виховала таку чудову актрису! Людмила Гурченко — унікальна, універсальна артистка. Явище в мистецтві. Окрема яскрава планета.
Мені поталанило в житті: я багато працював з Людмилою Марківною — знімався в кіно, грав на сцені. І завжди був щасливий від спілкування з цією дивною актрисою. Як вона існувала, та ні, жила на знімальному майданчику фільму «Любов і голуби»! Гурченко обожнювала Володю Меньшова, і він відповідав їй взаємністю, тому дозволяв імпровізувати під час зйомок — дуже багато реплік своєї героїні придумала сама Люся. Ми дуже дружно жили тоді, мабуть, тому і фільм вийшов таким щирим і улюбленим глядачами.
Досі не можу усвідомити звістку про те, що Людмили Гурченко не стало. Упевнений: вона не пішла, просто перемістилася з одного виміру в інший. На вищий рівень. І для мене особисто завжди залишиться живою.
Олег ФІАЛКО, режисер, Київ:
— Говорити про Людмилу Гурченко взагалі, й тим більше — в траурні дні, відверто скажу, важко. Вона — зірка! У найпрямішому, не опошленому сенсі цього слова. Коли я задумав знімати фільм «Імітатор», запропонував Людмилі Марківні дуже маленьку роль у фільмі. На мій подив, вона погодилася. Більш того, перед від’їздом з Москви до Києва із захватом говорила в одній із передач Центрального (це були часи Радянського Союзу) телебачення, як їй сподобався сценарій і перспектива зніматися на батьківщині, в Україні. Ми ретельно підготувалися до зустрічі Гурченко, надавали їй усілякі знаки уваги, проте знімальний процес непередбачуваний, і цій великій актрисі нерідко доводилося по кілька годин сидіти і чекати, коли її покличуть в кадр. І ніколи жодних скандалів, забаганок я від Людмили Марківни не чув!
Вона унікальна. Це історія кіно. Ціла епоха. Материк. Втрата такої актриси справді непоправна. Коли народиться хтось подібний до неї, не знаю. Думаю, це станеться нескоро.
Петро ТОДОРОВСЬКИЙ, режисер (із інтерв’ю «Радіо «Свобода», www.svobodanews.ru), Москва:
— Сумна, страшенно сумна звістка. Пішла з життя велика актриса, по-справжньому велика зірка. Навряд чи найближчими роками з’явиться такий згусток таланту. Я сказав би, це просто повне зібрання талантів. Ця актриса підкорювала мільйонні аудиторії, їй стоячи аплодували. Я мав задоволення і щастя з нею працювати, спілкуватися на знімальному майданчику, коли ми знімали «Кохану жінку механіка Гаврилова». Це диво, звичайне, прекрасне, високе диво. Вона не просто знімалась як актриса, вона була співавтором образу, який створювала. Вона стільки привнесла! І скрізь, де вона тільки не працювала, була дуже вимогливою до себе і до людей, які її оточували — і в сенсі мистецтва, і в сенсі точності, обов’язковості, правдивості. Пішла ціла епоха, ціле життя кількох поколінь.
P. S. На згадку про Людмилу Гурченко в п’ятницю, 8 квітня, о 20:30 телеканал «Інтер» покаже фільм із циклу «Легенда», присвячений цій видатній жінці. «Весь проект «Легенда» — це дань пошани життєвому й творчому шляху великої Людмили Марківни Гурченко, — говорить генеральний продюсер телеканалу «Інтер» Володимир Зеленський. — Вона стала втіленням цілої епохи. Саме Гурченко, одна з небагатьох, мала повне право сказати про себе: «Я — легенда». Фільм про Людмилу Гурченко знімався в Києві в лютому 2011 року. Це була одна з останніх зйомок актриси, повідомляє прес-служба «Інтеру».
