Пафосному методу «партійності» (ідеологічного завзяття)
літератури Косинка протиставив, умовно кажучи, принцип голої правди. Головна
ж правда життя та революції полягає в тому, що а) життєвих благ на всіх
не вистачає; б) людина не хоче миритися із тим, що не вистачило саме їй.
До неминучого бажання «всьо взять і подєліть» Косинка підходить із розумінням
допитливого діагноста, а не із запальністю політрука. Тому й позиція його,
на противагу суспільним настроям часу, обурливо аполітична: «перерозподіл
благ» (інакше кажучи, класова боротьба) може бути вмотивованим лише психологічно
(на межі фізіологічного потягу), але аж ніяк не етично, оскільки усі розмови
про так звану справедливість — примарні, бо — див. пункт а.
Стиль його «новелів», як називав Косинка свої твори, був
ультрареалістичним, без будь-яких символічних наворотів. Граничний реалізм
сюжетів та образів, глибока психологічна мотивація вчинків. Короткі речення,
улюблений розділовий знак — три крапки (і після знаку оклику, і після знаку
питання). Найпривабливіша частина мови — вигук — бо найбагатозначніша.
(Натомість старанно уникав конкретики дієслів). Промовистість пауз і ясність
багатозначності.
Це була реальна альтернатива агітпропівським принципам
епохи. Те, що могло залишитися непоміченим у «езоповій мові» стилю, одразу
випиналося в амбівалентності психологічних характеристик персонажів. Радянська
література помічала більшовика, котрий керується у своїх діях далеко не
ідеалістичними мотивами («Анкета»), проте не помічала, що подібні ж мотиви
керують і куркулем («Політика»), і білогвардійським солдатом («Оповідання
без моралі»). У вирі «переділу» усі рівні, бо одержимі: «Ранком [після
бою] прокинувся заляканий, трусливий двоногий звірок і — до центру города:
біжить, штовхає, лізе в бите скло, а на обличчі в нього грає радість...
О, він так любить політичні перевороти! Головне — тепле місце в господі
нового пана...» («Троєкутний бій»). Висновок ідеологів: Косинці, який народився
у найбіднішій селянській сім'ї і працював чи не ледь зіп'явшись на ноги,
який явно з власного досвіду описував селянських дітей («а бліді ж, то,
мабуть, не од сала»), яким «сниться молоко», закидали, що він «куркульський
агент в радянській літературі».
Звісно ж, його розстріляли. 1 листопада 1934 року заарештували,
судили за «приналежність до групи терористів-білогвардійців», а вже 18
грудня газети видрукували повідомлення про страту. Проте все сказане тільки
«по-перше» смертного вироку, підписаного Косинці епохою. Головне, що у
своїй творчості він не тільки нівелює пафос боротьби, а й оголює її суть:
не просто брудна гра, а злочин: «Прикладом рушниці скочили з бігуна сінешні
двері, і Юрчик [учитель] зрозумів, що йдуть по його... так-так, перед світом
прийшла його смерть... Юрчик устав і сів на ліжку. Сірі постаті злякано,
наставляючи рушниці, увійшли до хати. «Ви Юрчик?» П'яний, нервовий голос.
«Так». — «Ви дєлали українізацію школи, трудовиє принціпи, сволоч-ч!» Голос
офіцера затремтів і він хрипло, як кудись поспішав, кинув до сірих людей:
«Большевізма, голубок, захотєлось?!» — «Я...» — почав і не скінчив Юрчик.
«Айсь-ло!» — почулась якась дика команда. І перервалася срібна нитка» («Перед
світом»). Як помітив у 20-х Яків Савченко, з усіх його колег Косинка —
«найкривавіший... Соціальні конфлікти у нього неодмінно кінчаються смертю.
І коли перші сторінки оповідання обвіяні ніжним колоритом природи, теплою
лірикою, то останні конче парують кров'ю». Примара соціальної справедливості
штовхає людину на злочин проти «срібної нитки». Усі герої Косинки — велика
«Кайдашева сім'я», якій дозволено стріляти одне в одного; описані по-стефаниківськи
«коротко, сильно і страшно» і по-косинківськи — безвихідно й криваво.
Реабілітували Григорія Косинку 1957 року «за відсутністю
доказів злочину». Вони так і не змогли нічого довести. Бо основний його
злочин — це злочин благородних металів — завжди зберігати власну органіку,
не вступаючи в реакцію із середовищем. Здається, це саме та чеснота, яку
вважав найбільшим своїм здобутком мудрець, що заповів викарбувати на своєму
надгробку: «Світ ловив мене, та не спіймав». А лови його вічні.
