Композиторові Андрію Петрову, який відомий, насамперед, як автор музики до таких культових фільмів, як «Человек-амфибия», «Я шагаю по Москве», «Берегись автомобиля», «Служебный роман», «Осенний марафон», «Жестокий романс» (список його кіномузики сягає 80 назв) у нинішньому році виповнилося б 80 років (1930—2006 рр.). До ювілею композитора Міністерство культури Росії, Фонд Андрія Петрова, Продюсерський центр «Арт-асамблеї» (Санкт-Петербург) провів ІV Всеукраїнський фестиваль Андрія Петрова. До його програми увійшли і «Дні музики Андрія Петрова у Києві», що відбулися за сприяння Посольства Російської Федерації, Представництва Росспівробітництва в Україні та Національної спілки композиторів України. Київські дні музики А. Петрова склали частину програми найбільшого в Україні міжнародного музичного форуму «КиївМузикФест», що проходив у цей же час у 21-й раз.
Однією з головних подій «петровських» днів став приїзд родини композитора, представленої чотирма її поколіннями, на чолі з Наталією Юхимівною Петровою — відомим музикознавцем, тележурналістом, яка понад 50 років поділяла життєвий шлях композитора. Гостями київських днів стали також дочка Ольга Андріївна Петрова, внучка Манана Гогітідзе та шестимісячний правнук Філіп. Усі члени сім’ї, крім (поки що) наймолодшого — музиканти.
У фільмі «Осенний марафон» головному герою — перекладачеві Бузикіну кажуть: «Ви, Андрій Павлович ... дзеркало». Навряд чи випадково виявився збіг імен кіно-персонажа й автора музики. Адже творчість Андрія Павловича — композитора — теж дзеркало, що відбиває музичні інтонації і культуру його країни, тембри рідного Ленінграда. У цьому Петровському дзеркалі знаходять відображення і найближчі йому люди. Кожен з них — дивовижна особистість, що несе неповторну духовну тональність Ленінграда — Санкт-Петербурга.
Мені пощастило у ці дні знаходитися поряд з Наталією Юхимівною і спостерігати, як вона слухає музику Андрія Петрова. Під час виконання симфонії-фантазії «Майстер і Маргарита» вразила її застигла постать зі схиленою головою, вразили слова, сказані після «танення» останніх звуків симфонії: «Почувши вперше цю музику, я цілувала Андрію руки».
Завдяки Наталії Юхимівні, у Києві знову прозвучав цей видатний твір. Адже так сталося, що слава Андрія Петрова як кіно-естрадного композитора залишає в тіні його симфонічні твори. Але ж вони вражають своєю глибиною і силою впливу! Досить поринути у музичну стихію фантасмогорії і гротеску, ніжності і трагічного руйнування симфонії «Майстра і Маргарити». Або вслухатися у прощання з минулим століттям, в якому звучить щемливий сум і відчувається загроза хаосу (симфонія-фантазія «Прощання з ...»). Або зануритися у симфонію-сповідь «Час Христа», аби зрозуміти, якого масштабу Майстер творив у музичній культурі ХХ століття! Не випадково до творчості Андрія Петрова так шанобливо ставився Дмитро Шостакович.
Складно назвати ім’я композитора, який працював настільки плідно і талановито у діаметрально різних жанрах. Окремою гранню яскравиться оперно-балетна творчість Андрія Петрова: опера «Петро Перший», балети «Створення світу», «Берег надії», «Пушкін», опера-феєрія «Маяковський починається». І все ж, є те, що об’єднує всю музику Андрія Петрова — чи то життєрадісна посмішка-мелодія юнака, який бадьоро крокує по Москві, або ностальгічний, зворушливий вальс дивакуватого Дєточкіна, або симфонічні картини дияволіади булгаковського роману: — це особлива лірична інтонація, що наповнює його музику світлом і благородством, яка надає їй ефект упізнавання — якість, про яку мріє кожен автор. Можливо тому кіномузика Андрія Петрова, полишаючи екран, продовжує своє самостійне життя.
Улюбленим жанром у Андрія Петрова завжди залишався вальс. У ритмі вальсу композитор вирішував найпростіші і самі складні образні завдання — від невигадливого мотиву до граничного напруження душевних сил. До слова, Андрій Павлович якось зізнався, що на його вибір професії вплинув фільм «Великий вальс» про І.Штрауса: «У цьому чудовому фільмі, — пише А. Петров, — професія і життя композитора були показані так чарівно, так захоплююче (радість творчості, тріумфи, овації, обожнювання жінок), що я вирішив, за будь-яку ціну стати композитором».
Є ще одна притаманна риса музики Петрова, яку помітила Олександра Пахмутова: «Герої пісень Андрія Петрова, чи це робочий, чи митець, де б він не був — у великому місті, на будівництві, в тайзі — цей герой завжди інтелігентний». «Його зовнішністю була інтелігентність», — продовжив думку Даниїло Гранін. Ось цю непомітну інтелігентність і донесли виконавці київських концертів.
Пісенну панораму Андрія Петрова розкрили онука композитора — володарка глибокого мецо-сопрано, талановита актриса Манана Гогітідзе і, немов створений для музики Петрова, артистичний Михайло Луконін. Обидва соліста показали бездоганний смак петербурзької вокальної культури, в якій мелодія, як і слово — засіб не зовнішнього показу, а розкриття внутрішнього світу. Особливо щемливо прозвучала виконана Мананою пісня «Морошка» на вірші М.Рубцова, що стала останньою на творчому шляху композитора.
В одному з «київських днів» прозвучав також вальс із популярного, 60-серійного телефільму «Петербурзькі таємниці». Музику до нього створювали батько і донька — Андрій та Ольга Петрови. У їхньому ж співавторстві написаний мюзикл «Синя птаха» за казкою М.Метерлінка. Як виявилося, більша частина спільно написаної музики належить доньці. Зовні дивно схожа на батька, Ольга давно набула статусу відомого композитора, автора багатьох камерних та музично-сценічних творів, які звучать на батьківщині і за кордоном. За словами Ольги Андріївни, вона йшла самостійним творчим шляхом, у пошуках власної музичної мови. І хоча Ольга, як з’ясувалося, брала у батька майстер-класи лише у галузі інструментовки, ставлення до музики як мистецтва краси і світла у Петрових спільне.
Виконавською основою музичних днів Андрія Петрова у Києві стали Національний академічний оркестр народних інструментів України та Заслужений симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України. У перекладенні художнього керівника і головного диригента оркестру народних інструментів Віктора Гуцала музика Андрія Петрова несподівано зазвучала в українських барвах. Незвичайні тембри внесли бандури і цимбали, збагачені до того ж хоровим співом самих музикантів. Керував оркестром колега українського диригента — художній керівник і головний диригент петербурзького Оркестру народних інструментів «Скоморохи» Віктор Акулович. Обидва маестро скріпили Києво-Петербурзьку музичну спілку, дотепно змінивши один одного за диригентським пультом у фіналі концерту.
Цей інструментально-пісенний концерт проходив у переповненому залі Національної спілки архітекторів України. Слухачі чутливо й бурхливо реагували на добре знайомі їм мелодії, не бажаючи відпускати музикантів зі сцени. Ефект присутності Андрія Петрова посилювали документальні кадри, в яких композитор спілкується зі своїми улюбленими акторами і режисерами. «Ця музика, як ковток свіжого повітря!», — прокоментував хтось із публіки після закінчення концерту.
Симфонічну музику Андрія Петрова представляв у Національній філармонії Симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України. Свої мелодії композитор убрав у симфонічні шати, підкресливши це самою назвою — Сюїта для симфонічного оркестру «Вуличні мелодії у смокінгах». Яким же образним контрастом прозвучала для слухачів згадувана вище симфонія-фантазія «Майстер і Маргарита»! До честі талановитого диригента Володимира Шейка, керований ним оркестр зумів миттєво (концерт йшов в одному відділенні), немов за камертоном перебудуватися з феєричної естрадної музики на симфонічні фрески про Майстра і Маргариту. Браво диригентові і оркестру, які показали, що їм підвладні партитури будь-якої складності!
Після закінчення «Київських днів музики Андрія Петрова» Наталія Юхимівна зізналася, що рада здійсненню своєї ідеї — «аби музика Андрія знову зазвучала так, як вона звучала колись». У зв’язку з цим її чекала приємна новина: у Національній опері України, у травні наступного року поновлять постановку балету Андрія Петрова «Створення світу».
