Вона ввійшла в наше життя разом з "відлигою" й героїнями знову відкритого Олександра Гріна, ставши їхнім реальним утіленням у всьому - аж до дивного, невідмінюваного імені Одрі. Юна дівчина, романтична й водночас дуже земна, готова повірити в диво й здійснити його, котра не може, просто не повинна ставати дорослою панею. Такою була її принцеса Ганна в "Римських канікулах" (1953), простенькій притчі про те, що хоча б на день наступниця престолу віддасть перевагу перед короною келихові шампанського в літній кав'ярні й легкому фліртові з незнайомим гарним паном. Сліпучий дебют Одрі Гьопберн зробив цей фільм однією з найзадушевніших казок світового кінематографу.
Перші глядачі й перші режисери - старійшини Голлівуду Вільям Вайлер і Біллі Вайлдер - були вражені не так її рідкісною чарівністю, що є результатом змішання голландської, угорської, французької, єврейської й ірландської крові, як духовною індивідуальністю, завдяки якій Одрі в 23 роки стала кінозіркою. Вражало поєднання вишуканих манер і живої безпосередності, серйозного благородства й сяючої усмішки щастя - щастя просто жити. А тим часом її коротенька біографія не була цілком безхмарною. Дочка голландської баронеси, представниці одного з найдавніших аристократичних родів, Одрі пройшла через жах і голод німецької окупації Нідерландів, через розчарування в балеті, якому віддала роки наполегливої праці, через кілька виснажливих сезонів у лондонському мюзик-холі й незначні ролі в повоєнному британському кіно. Доки, одного дня, на пляжі французької Рив'єри її не помітила знаменита письменниця Колетт, і, ніби фея з "Попелюшки", не запропонувала виконати головну роль у мюзиклі на Бродвеї за своїм романом "Жижи". Але головною причиною, з якої раптом похмурніло і замикалося неповторне обличчя Одрі Гьопберн, - був її батько, авантурник від природи, котрий залишив родину, коли дівчинці було 6 років, і відсидів в англійській в'язниці за роботу на нацистську Німеччину.
Незагойна душевна рана дивовижним чином позначилася на творчості й долі акторки. Після "Римських канікул", у легких комедіях 50-х "Сабріна", "Кумедне личко", "Кохання опівдні" юні героїні Гьопберн спокушали своєю лукавою цнотливістю й чистотою чоловіків, котрі були вдвічі старшими від них, викликаючи не лише пристрасть, а й мало не батьківську ніжність. Виявляти ці почуття на екрані поруч з Одрі були готові всі сивіючі "легенди" Голлівуду - Грегорі Пек і Гамфрі Богарт, Фред Астер і Гері Купер, Генрі Фонда й Кері Грант. Кожну режисерську вказівку вона виконувала зі скромною старанністю учениці, але зобразити перед камерою потрібний стан могла лише надовго занурившись у власні спогади й відчуття. Й результатом таких "медитацій" ставало диво емоційного одкровення й видимої досконалості. Так само як Грета Гарбо, Одрі, народжена Голлівудом, за своїм зовнішнім і внутрішнім світом не належала йому, і це дозволило їй зіграти ролі, глибоко європейські за духом. Передусім толстовську Наталю Ростову з її цілковитою, нечуваною щирістю й захопленим сприйманням світу.
У своєму найкасовішому фільмі "Історія черниці" (1959) вона зі зворушливою достовірністю передала перехід героїні від цілковитої покори священному обов'язкові до себе справжньої, такої, котра жадає "світського" існування серед людей. Саме в цій ролі Одрі Гьопберн з дівчини-дитини перетворилася на дорослу пані. В комедіях, забарвлених сюрреалістичним гумором і статевою розкутістю 60-х, - "Сніданок у Тіффані", "Шарада", "Як украсти мільйон" вона є дотепною й енергійною представницею нового часу, чарівною в туалетах улюбленого кутюр'є Юбера де Живанши. Тендітна балетна фігурка Одрі та її очі газелі нібито спричинили появу всіх цих напівдитячих "міні", "стрілочок" і накладних вій. Але справжнє "диво Гьопберн" повторилося на екрані тільки раз - і знову в майже казковому сюжеті "Моєї чарівної леді". Одрі-Еліза - вугластий горобчик з лондонської бруківки - блискуче перетворювалася на яскраве колібрі - мініатюрно-тендітну пані в розкішних капелюшках і шлейфах доби модерн. Лише в цьому образі надзвичайно вимоглива акторка, нарешті, сама визнала себе гарною. Й тонко завершила у фінальних сценах з'ясування стосунків з Гіггінсом свій таємний мотив - надбання жінкою внутрішньої свободи, її перетворення на самостійну людину завдяки коханню.
В своєму заекранному житті Одрі Гьопберн, на відміну від багатьох голлівудських зірок, прагнула цілісності й простоти. Їй траплялося захоплюватися партнерами за фільмами, але заповітною мрією акторки завжди залишалося ідеальне подружжя, яке грунтувалося б на взаємному розумінні. Подолавши тридцятирічний рубіж, вона відкрито віддавала перевагу ролі матері та дружини - над усіма іншими. Проте, попри її відчайдушне прагнення врівноважити родину й кар'єру, обидва шлюби Одрі завершилися розлученням. Перший - з актором і продюсером Мелом Феррером, який так щасливо почався з партнерства в бродвейському мюзиклі "Ундіна" й "Війні та мирі", розпався через фахові розбіжності. Жоден з їхніх наступних спільних проектів не мав успіху, шкодячи репутації обох. Другий шлюб акторки з римським лікарем і плейбоєм Андреа Дотті не склався через разючу різницю характерів. Майже не знімаючись у 70-ті роки, Одрі Гьопберн присвятила себе вихованню двох синів у відлюдному сільському будинкові в Швейцарії. А коли діти повиростали, вона знайшла нове застосування своїй діяльній любові. Екранні образи молодої Одрі дарували мільйонам радість - у 60 років, використовуючи зоряну славу, вона намагалася врятувати життя мільйонам людей; знову й знову вирушала з благодійними місіями в охоплені голодом африканські країни. Як і всі попередні, цю роль вона також не "зіграла", а прожила на межі сил, залишивши в серцях, після своєї раптової смерті від раку, невгамовний біль і вічну шану.
