Кілька місяців видатний композитор, яком у липні виповнилось би 82 роки, знаний педагог, мистецтвознавець, диригент, піаніст, музично-громадський діяч, Герой України, лауреат Шевченківської премії, академік Академії мистецтв України тяжко хворів, лікувався у Феофанії, але лікарі не всесильні... Про смерть маестро повідомила дружина маестро Адріана Ярославівна Скорик, доктор мистецтвознавства, проректор з наукової роботи Національної музичної академії України. Прощання з небіжчиком відбудеться 3 червня в Києві об 11:30 у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового УГКЦ (метро Лівобережна), у Львові — 4 червня у Соборі Св. Юра об 11:30, а поховання 5 червня на Личаківському цвинтарі.
Важко змиритися, що смерть обірвала життєву сторінку митця. Ми були сучасниками генія, який лишив нам у спадок свою прекрасну музику...
Мирослав Михайлович Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові. Походив з інтелігентної родини (його бабуся була рідною сестрою славетної оперної співачки Соломії Крушельницької, яка першою помітила визначне музичне обдарування хлопчика). Почав навчатися музики в музичній школі у Львові 1945 року. У 1947 році родину Скориків було репресовано з політичних мотивів та вислано в Сибір. Там Мирослав Скорик навчався гри на фортепіано в учениці Рахманінова Валентини Канторової.
Після смерті Сталіна родина змогла повернулася до Львова, де Мирослав у 1955—1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії (нині — Львівській музичній академії ім. М. В. Лисенка) під орудою професорів Станіслава Людкевича, Романа Сімовича та Адама Солтиса (клас композиції А.Солтиса, клас історії та теорії музики С.Людкевича).Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. У 1960—1963 роках навчався композиції в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського під керівництвом проф. Д.Кабалевського. Завершив навчання у 1964 році з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики Сергія Прокоф’єва» та отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства.
З 1963 року працював у Львівській, а з 1966 — у Київській державній консерваторії ім. П.І.Чайковського (нині Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського), викладав теорію музики і композицію (з 1971 — доцент, з 1985 року — професор).
Мирослав Скорик — вчитель багатьох відомих композиторів. Серед них — Євген Станкович, Іван Карабиць, Ганна Гаврилець, Освальдас Балакаускас, Олег Кива, Віктор Степурко, Олександр Козаренко, Богдана Фроляк Віктор Теличко, Іван Небесний, Леся Горова, Володимир Зубицький та багато інших. Був почесним співголовою Національної Спілки композиторів України.
У творчому доробку композитора представлені найрізноманітніші музичні жанри: опера, балет, «Реквієм», концерти (для оркестру, для віолончелі з оркестром, три фортепіанні, два скрипкових), твори для оркестру, камерних ансамблів різного складу, фортепіано. Покоління 60-х знає його знамениті естрадні пісні: блюз-танго «Намалюй мені ніч», перший український твіст «Не топчіть конвалій». Маестро Скорик безпосередньо брав участь у створенні епохального фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Його опера «Мойсей» — єдиний твір в Україні, який отримав благословення Папи Римського Іоанна Павла ІІ, а легендарна «Мелодія» вважається «духовним гімном України».
ФОТО ЮРІЯ ПРИЯЦЕЛЮКА
Мирослав Скорик здійснив редакції оперних творів українських класиків, серед яких «На Русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксолана» Дениса Січинського.
У композиторській стилістиці Скорик продовжував традиції львівської школи, дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. Його твори з успіхом виконуються в Україні, Німеччині, Франції, Австрії, Швеції, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді та Австралії.
«МУЗИКА МИРОСЛАВА МИХАЙЛОВИЧА ЄДНАЛА ВСІХ — І ТИХ, ХТО НЕ ЗНАЄ НОТ, І МУЗИКАНТІВ-ПРОФЕСІОНАЛІВ»
— Будь-який твір Мирослава Скорика зачаровував, насамперед, мелодичним звучанням. Ця особливість музики Мирослава Михайловича єднала всіх — і тих, хто не знає нот, і аматорів, і музикантів-професіоналів... Один із велетнів культури ХХ століття, Дмитро Шостакович після перегляду фільму «Тіні забутих предків», автором музики якого є Скорик, написав у листі до маестро: «С великим восторгом слушал вашу удивительно прекрасную музыку!»... Духовність та шляхетність закладені були у Мирославі Михайловичі генетично, адже Скорик був нащадком старовинних галицьких родів, усі представники яких належали до мистецької, наукової й духовної інтелігенції, — підкреслила мистецтвознавець Леся ОЛІЙНИК. — Батьківські коріння сягали старовинного козацького роду, сам батько закінчив філософський факультет Віденського університету, був заступником Філарета Колесси у відділі львівської Академії наук. Із боку матері родовід ведуть кілька поколінь священиків. Прадід по материнській лінії, Григорій Савчинський є автором одного з перших віршів, написаного українською мовою. Батько матері, Володимир Охримович — відомий фольклорист та політичний діяч. Тітка, Анна Крушельницька — співачка і професор Львівської консерваторії, а сестра бабусі — легендарна Соломія Крушельницька. Багато років по тому Мирослав Скорик створить присвяту своїй «бабусі Соломії» — балет «Повернення Баттерфляй» про її творчий і життєвий діалог із Дж. Пуччіні...
З творчістю Мирослава Михайловича на українську естрадну увірвалися авангардні ритми і жанри. Старші покоління пам’ятають, якою популярністю користувалися шлягери Скорика — твіст «Не топчіть конвалій», танго-блюз, фокс-танго «Намалюй мені ніч», «Я тебе почекаю», «Нічне місто» й інші. Виявилося, що українська поезія, галицька пісня-романс і гуцульський фольклор чудово співіснують з ритмами американського рок-н-ролу, халі-галі, танго, босанови! Маестро організував і став керівником першого українського ВІА «Веселі скрипки»...
«ТАЛАНОВИТИЙ ПРОФЕСІОНАЛ, ЯКИЙ ПРЕДСТАВЛЯВ СУЧАСНУ МУЗИКУ»
1963 року М. Скорик став наймолодшим на той час членом Спілки композиторів України та наймолодшим педагогом! Коли йому минуло двадцять п’ять років, почав викладати спочатку у Львівській, а з 1968-го — в Київській консерваторіях. Одним із його перших учнів став Євген Станкович, який був молодший за свого вчителя лише на п’ять років...
— Сталося так, що ми, учні Бориса Лятошинського — Освальдас Балакаускас, В’ячеслав Лиховид і я після кончини нашого незабутнього вчителя, мали завершувати навчання в інших педагогів. Тоді на кафедрі композиції викладали такі метри, як Андрій Штогаренко, Гліб Таранов, Микола Дремлюга, Анатолій Коломієць, — згадує композитор Євген СТАНКОВИЧ. — Скорик, який щойно почав працювати в Києві, уже виявив себе дуже гарно такими творами, як «Гуцульський триптих»... Він був блискучий професіонал, який отримав чудову музичну освіту. І студенти це добре відчували. Для нас, учнів Лятошинського, було дуже важливо і те, що Мирослав прекрасно знав, що відбувається в сучасній світовій музиці. Адже в класі Бориса Миколайовича ми вже були добре обізнані з її новими напрямами. Тому ми, його вихованці, віддали перевагу молодому, талановитому професіоналові, який представляв сучасну музику...Не можу змиритися з думкою, що Мирослав Скорик помер. Дуже боляче...
ВІД СПАДЩИНИ ДО «Я З ТОБОЮ»
За словами музикознавців, увага до класичної спадщини була важливою частиною діяльності Мирослава Михайловича. Зокрема, він розшифрував Львівську лютневу табулятуру — унікальний нотний рукопис ХVІ ст., який містить зразки італійської, французької, польської, німецької та англійської музики. Завдяки Скорику повернулась «Юнацька симфонія» М. Лисенка, оркестрована і завершена опера «На русалчин Великдень» М. Леонтовича, відредагована та оркестрована опера «Купало» А. Вахнянина. А знамениті скрипкові каприси Н. Паганіні Скорик перетворив на сучасний симфонічний твір, який згодом став балетом «Каприси» в Національній опері. Знаковим виявився й новаторський балет «Перехрестя» на музику його трьох скрипкових концертів ( постановка Раду Поклітару з танцівниками «Київ модерн-балету» розкрили мовою жесту, танцю, кожну інтонацію музики М.Скорика, неповторність краси її мелодій та образів)...
«День» також писав про знакову подію, яка відбулася березні 2019-го у Великому залі Національної музичної академії України — гранд-концерт, присвячений 80-річчю від дня народження композитора (у рамках міжнародного проекту «Рік музики Мирослава Скорика»). Унікальність імпрези полягала в тому, що на одній сцені зібралося майже 200 музикантів! Уперше в одній програмі прозвучали всі три концерти Мирослава Скорика для фортепіано з оркестром. Перший— «Юнацький» виконала 13-річна Ганна Небаба, другий — Йожеф Ермінь (Львів) і третій — Станіслав Христенко, який живе і працює в США.У другому відділі у концертній версії вінницьких музикантів прозвучала опера Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень» в авторській редакції Мирослава Скорика...
АВТОР ПОРТРЕТУ — ВОЛОДИМИР СЛЄПЧЕНКО
«Я з тобою» — так називається останній твір легендарного композитора, який він написав у середні лютого і присвятив китайським медикам, які борються з епідемією нового коронавірусу (COVID-19), а також всім людям, які постраждали від вірусної інфекції... На створення композиції пішло десять днів, а на нову мелодію були покладені слова українською, китайською та англійською мовами...
«СКОРИК — ПУТІВНА ЗІРКА НА МОЄМУ ШЛЯХУ»
— Перші мої спогади про Мирослава Михайловича Скорика відносилися до 1972-го, коли вперше побачив на авторському концерті в Дніпропетровській філармонії і звучала його сюїта з фільму «Кам’яний господар» у виконанні симфонічного оркестру під орудою Гургена Крапетяна — головного диригента — який дуже підтримував українську музику, — згадує Ігор ЩЕРБАКОВ, голова Національної спілки композиторів України. — Далі я поступив у Київську консерваторію, і гармонію на першому курсі у нас вів Мирослав Михайлович. До сьогоднішнього дня у мне залишилися зошити з його завданнями, він замість задач по гармонії задавав написати прелюдії з модуляцією, скажімо , із до-мінора в фа-дієз мажора. То було і незвично, і цікаво, він — послухавши, казав «Ну доб’е, доб’е» зі своїм знаменитим грасуючим «р». І ще — через один — два уроки казав — «Хлопці, наступного уроку не буде, бо я їду (в Японію, Чехію, Німеччину....)». На жаль, з другого нашого курсу він пішов у докторантуру. Треба сказати, що його кандидатська робота по гармонії Бартока і Прокоф’єва була блискучою, докторську він написав, але так і не захистив...
Але перш за все була музика! Його «Карпатський концерт» для оркестру і Віолончельний концерт у виконанні Марини Чайковської просто приголомшили нас, із одного боку, а з іншого, ми набули гордості, що теж будемо українськими композиторами, і є на кого рівнятися...
Все моє життя Мирослав Михайлович підтримував мене своїм тихим словом, і був завжди (як і Є. Станкович, і В.Сильвестров) путівною зіркою на моєму шляху. Я можу багато чого згадати, але зараз пройшло тільки 3 години після його смерті, і мене охоплює дуже великий сум, що Україна загубила ще одного велетня духу, визнаному у всьому світі, і я співчуваю його донці Мілані, його онукам, його дружині Адріані, і всім нам з великою втратою Українського народу, який він так любив...
«МИ МАЛИ ЧЕСТЬ БУТИ ПІВВІТЧИЗНИКАМИ ГЕНІЯ»
— Несподівано, гірко, важко, а перед очима у мене усміхнений Мирослав Михайлович, — зізнається Володимир СІРЕНКО, головний диригент Національного симфонічного оркестру України. — Зі Скориком нас поєднувала велика творча дружба і гарні особистісні стосунки. Ми з оркестрантами мали можливість не просто виконувати його твори, а бути й першими виконавцями. Нещодавно разом із відомим скрипалем Андрієм Бєловим записали 9 концертів Мирослава Скорика і за ці творів же тримали прекрасні рецензії. Мирослав Михайлович — це унікальна постать в історії України, володар багатьох державних нагород та відзнак. Значний творчий доробок композитора включає оперу, балет, концерти, твори для оркестру, різноманітних ансамблів, фортепіанні соло, музику до багатьох фільмів та театральних вистав, джазову та популярну музику. А його знаменита «Мелодія ля-мінор». Кінорежисер Володимир Денисенко, який мав проблеми з цензурою під час зйомок фільму «Високий перевал», розповідав, як попросив Скорика створити таку музику, що могла б передати те, чого не можна показати у стрічці...Мирослав Михайлович із завданням впорався, а з часом «Мелодію» Скорика почали називати «духовним гімном України», і це найбільш пізнаваним та найчастіше виконуваний його твір. На гастролях у різних країнах нам доводилось часто виконувати «Мелодію» і завжди лунали захопливі аплодисменти, будь то в Японії, Америці чи в Європі... Ми тішимося, що й «Симфонію колядок» маестро доручав грати нашому оркестру, а також свої прекрасні обробки фольклору... Незабутніми стали й два ювілейні концерти маестро у Великому залі НМАУ, коли в одній програмі вперше пролунали три концерти Скорика для фортепіано з оркестром! Солістами виступили віртуози: Перший — «Юнацький» виконала 13-річна Ганна Небаба, другий — львів’янин Йожеф Ермінь, а третій — екс-харків’янин Станіслав Христенко, США. Знаєте, творчих митей було чимало... Ми мали честь бути співвітчизниками генія. Cкорик був музичною душею України!
«МАЛА ЩАСТЯ БУТИ УЧЕНИЦЕЮ МИРОСЛАВА МИХАЙЛОВИЧА»
— Для творчої інтелігенції, музикантів, для всіх українців і не лише нашої країни, а й світу, смерть Мирослава Михайловича — величезна втрата, яку ще ми не можемо усвідомити, — каже Ганна ГАВРИЛЕЦЬ, голова Київської організації НСКУ. — Мені чомусь здавалось, що такі світлі і талановиті люди, як Скорик, ніколи не помруть, а будуть завжди жити... Ми маємо легендарну спадщину композитора. Відчуваю веыликий біль бо мала щастя бути ученицею Мирослав Михайловича. У 1984 році вступила в аспірантуру до Київської консерваторії, до класу професора Скорика. Він був головою державної комісії у Львівській консерваторії, яку я закінчила, і дав мені рекомендацію на продовження навчання у Києві. Дуже вдячна Мирославу Михайловичу за уроки не лише професійні, а й людські. Він підтримував у важкі миті життя — перш за все морально та духовно, а також не загубитися в цьому світі. Скорик був життєлюбом, високий професіонал, автор геніальної музики, яку ми будемо ще довго та уважно вивчати. Він мав хист писати музику у різних жанрах: симфонічну, камерну, інструментальну, вокальну, мелодії до кіно, ораторії, пісні, романси, джаз... все робив чудово! Його твори будуть жити і виконуватись бо вони — прекрасні. Мирослав Скорик був і лишається митцем світового масштабу. Це був надзвичайний педагог і засновник цілої композиторської школи ХХ століття: Іван Карабиць, Євген Станкович, Олег Ківа, Ярослав Верещагін, Віктор Степурко, Володимир Зубицький та інші. Всі його учні такі різні. На уроках він дуже обережно робив зауваження коли по кілька разів прослуховував твори студентів. Ніколи не робив поспішних висновків. Говорив небагато, по суті і це завжди було у десятку, пропонував, як краще проблему вирішити, і від цього твір тільки вигравав. Його методика здавалася відстороненою, але кожен акцент був дуже цінним. Він ніколи не нав’язував свої погляди...
Ми знали, що останні місяці Мирослав Михайлович мав проблеми із здоров’ям, навіть довелося лягти у лікарню, але вірили, що все буде добре... а тут страшна звістка — Маестро смерть забрала легендарного митця, людину-творця, людину-мелодію. Світла пам’ять!
«День» висловлює співчуття рідним та близьким, учням і колегам Мирослава Михайловича. Вічна пам’ять!
