В Одеському літературному музеї триває виставкова акція, присвячена 150-річчю з Дня народження Лесі Українки, під час відкриття якої відбулася наукова конференція та презентація книги «Леся Українка, 1871 — 2021: присвята» («День», 26.10.2021). Вона явилася логічним продовженням акційних заходів — справжньої містерії, яку Одеса проводить у «Лесин рік» з нагоди ювілею: виставки, концерти, презентації, конференції офлайн та онлайн тощо. Але, здається, найбільш масштабна ініціатива цього культурного почину — встановлення пам’ятника видатній поетесі у причорноморському місті — залишилася на стадії невизначеності.
Уже з 2019 року українська громада Одеси активно впроваджує ідею встановлення подібного пам’ятника в цьому причорноморському місті. Створено оргкомітет, до якого входять відомі в місті й області науковці, громадські та політичні діячі. Цьогоріч вони звернулися до органів місцевого самоврядування з відповідним клопотанням. Рішення історико-топонімічної комісії, засідання якої з прямою трансляцією в ефірі відбулося 12 травня, розчарувало і, по суті, завело справу у глухий кут. Щоб роз’яснити ситуацію й більше дізнатися про саму ініціацію, ми звернулися до двох осіб — промоутера встановлення пам’ятника та автора скульптурного проєкту Лесі Українці, заслужених художників України Сергія Савченка й Миколи Худолія.
Моделі до пам’ятника «Леся Українка». 2021. Граніт, поліефірна смола, мармуровий наповнювач, тонування. Автор — Микола Худолій
На даному етапі розроблено два варіанти макету майбутнього бронзового монумента за авторства відомого одеського монументаліста Миколи ХУДОЛІЯ. Нагадаємо, Худолій є також автором меморіальної дошки Михайлу Комарову на вищезгаданому будинку.
Микола ХУДОЛІЙ: «До образу Лесі Українки у мене давно стійкий інтерес, і своє бачення майбутньої скульптури я фіксував у попередніх графічних начерках та ескізах. Однак конкретні роботи розпочав після того, як мене запросили на засідання ініціативної групи. Звичайно, я ознайомився з опублікованими матеріалами про перебування Лесі Українки в Одесі, її віршованим циклом «Подорож до моря», постійно цікавлюся творами, навіяними як образом поетеси, так і її творчістю. Маю визнати, що часто Лесю зображують крізь призму образів її героїв, а це обманливий шлях, нівелювання і спрощення її реального образу. Натура цієї жінки-феміністки значно глибша, набагато складніша. Перший варіант майбутнього пам’ятника був створений на основі фотопортретів юної Лариси Косач, коли вона вперше побувала в нашому місті».
Пам’ятник «Леся Українка» на Олександрівському проспекті. Перспектива. Автори: скульптор Микола Худолій; архітектори — Василь Мироненко, Анастасія Худолій
Спільно з активістами — Сергієм Савченком та архітектором Василем Мироненком було оглянуто кілька місць в історичній частині міста, прийнятних для втілення задуму і, зрештою, перевагу віддали Олександрівському проспекту, як локації, не тільки наближеної до будинку Комарових, а й такої, що спільно з іншими, раніше встановленими тут монументами, розвиває його концептуально в скульптурно-архітектурному та культурно-історичному планах. Нагадаємо, в південній частині проспекту розташований пам’ятник Іванові Франку, а на його початку, на півночі — Адамові Міцкевичу .
Саме така постановка питання напрошується, якщо взяти до уваги аргументацію опонентів, адже відвертих противників встановлення подібного монумента в Другій Пальмірі не знайшлося. Під час зазначеного засідання історико-топонімічної комісії зробив заяву представник департаменту архітектури й містобудування Одеської міськради, який не відкидає можливості подальшого розгляду цього варіанта, адже остаточне рішення щодо узгодження місця розташування майбутнього пам’ятника повинна ухвалити міська рада. Чиновники рекомендують, серед іншого, територію парку імені Тараса Шевченка, який у перспективі планується перетворити на своєрідний центр української національної культури.
Сергій Савченко
Ініціативна група розглядає класичний пам’ятник «Леся Українка» як домінанту в самому центрі прилеглого старовинного кварталу, що стилістично виглядатиме цілком органічно. Як зразки перетворення зон відпочинку на скульптурно-меморіальні комплекси наводилися приклади Карлового мосту в Празі та Площі Злагоди в Парижі. Однак голосування засвідчило, що більшість членів історико-топонімічної комісії апріорі відкидають цю ідею, пропонуючи, натомість, альтернативну локацію — Парк Шевченка.
Інше принципове розходження між ініціативною групою і членами комісії полягає в тому, яким чином трактувати монумент: «скульптура», «знак», «пам’ятник», що важливо, адже питання встановлення пам’ятника передбачає іншу процедуру — проведення конкурсу на виконання проєкту і затвердження, як було сказано, на рівні сесії міськради.
Заслужений художник України Сергій САВЧЕНКО: «Фактичну відмову з боку історико-топонімічної комісії щодо встановлення пам’ятника Лесі Українки на Олександрівському проспекті я пояснюю кількома чинниками. Але насамперед зазначу, що у нас, по суті, вже були кошти на виготовлення і встановлення пам’ятника, які обіцяла депутатка міськради від фракції «Слуги народу» Ольга Квасницька (присутня на зазначеному засіданні). Вона готова була передати свій депутатський фонд на досягнення цієї достойної мети й отримала підтримку своїх однопартійців.
Причина відмови історико-топонімічної комісії, на мою думку, полягає в тому, що її впливову частину складають особи, яким заважає присутність української культури в одеському культурному просторі. Здавалось би, більшість не була проти встановлення пам’ятника, але їхня пасивність викликає подив…
— Таке враження, що в Одесі українців хочуть локалізувати. До речі, в парку, де бовваніє масивний символ монархії — Олександрівська колона, смислові протиріччя можуть бути виражені більш явно, аніж на проспекті.
— Я був вражений і не згідний з ухваленим комісією рішенням відвести рекреаційну зону парка, де планується в майбутньому створити український культурний центр. А решта землі, то що — неукраїнська земля?! Для українців визначають сегрегацію?
Пам’ятник видатній постаті світового рівня має бути встановлений не в рекреаційній зоні, а в запропонованій проєктом зоні Олександрівського проспекту — між пам’ятниками Іванові Франку та Адамові Міцкевичу, які утворюють цілісний історично-культурний візуальний комплекс.
— Для багатьох українців Леся Українка — культова постать. На мою думку, значна частина одеситів не задумується про дійсні масштаби і творчий феномен такого поетичного явища.
— Так, проблема існує. З приводу противників чи осіб байдужих, то думаю, що спрацювало елементарне незнання значення її постаті в одеському, всеукраїнському та світовому культурних контекстах. У самій Одесі ми дотепер відчуваємо її присутність: з ким вона спілкувалася, що декларувала, де в місті виходили друком її твори. Той факт, що Леся бувала в нашому місті не менше ніж 20 разів, свідчить на користь того, що вона тут, фактично, періодично мешкала. Сучасні культурологи відкривають дедалі більше нових імен осіб, з якими спілкувалася поетеса, адже в Одесі вона друкувала свої твори і брала активну участь у культурному житті, принаймні української громади міста. А це ж українська еліта!
У кожного із нас свій шлях до Лесі Українки. Варто наголосити, що постать поетеси для нас соборна: вона єднає схід і захід, південь та північ нашої держави, Україну та Європу. У ситуації, що нині виникла навколо пам’ятника, українська спільнота ще не сказала свого останнього слова, але переконані, що скаже…
P.S. Якщо на проспекті якось хаотично встановлено кілька пам’ятників і знак, то тенденція до його подальшого скульптурно-архітектурного оформлення очевидна — новим пам’ятникам бути!
Фота автора та з архіву Одеського літературного музею
