Вони об’єднані проектом «Екологічний ракурс» і представляють: 14 комплексів яскравого червонобарвного вбрання польської мисткині Дороти Сак, ексклюзивне вбрання, створене з ліжникової нитки тандемом Оксани Литвин та Ярослава Сахро із Коломиї, а також зразки тканих сучасних весільних строїв Зеновії Шульги із Львова.
Поштовхом до створення цих колекцій були міжнародні пленери художнього текстилю, які щороку відбуваються упродовж більш як двадцяти років в українських Карпатах. Автором і незмінним керівником цього етномистецького проекту є професор Львівської національної академії мистецтв Зеновія ШУЛЬГА.
— Все почалося ще 1996 року, коли у мене виникла ідея відродити глинянський килим. Адже я родом із Глинян, за освітою — художник текстилю. Тому цю справу вважала справою честі, — пояснює пані Зеновія. — Перша спроба виявилася невдалою. Фабрику закрили, килими перестали виготовляти. У Глинянах створили тільки музей, з яким я в постійній співпраці. Але з 1998 року, коли проект отримав назву «Екологічний ракурс», він розширив свою тематику, став міжнародним та успішним. До нього долучилися митці не лише з України, а й Польщі, Білорусі, РФ, Молдови, Румунії, Угорщини, Німеччини, Великобританії, Канади, США, Японії та інших країн.
СКУЛЬПТУРА В... ТКАНИНІ
Одна з учасниць проекту — Дорота САК, професорка Академії образотворчих мистецтв ім. В. Стшемінського в Лодзі (Республіка Польща). На нинішній виставці, яка має назву «Панни — Мадонни — Гуцулки», польська мисткиня демонструє прекрасні зразки жіночого вбрання яскраво-червоного кольору, що його фахівці називають «скульптурою в тканині».
«Тема, яка тривалий час справді цікавить мене, полягає у виявленні ідентичності сучасного європейця та пошуку відповіді на досі актуальне запитання «Хто ми?» — говорить польська мисткиня. — Вперше я побувала на Гуцульщині 2007 року і була заворожена не лише гірським пейзажем і народною архітектурою, а й любов’ю мешканців цього краю до своїх традицій, турботою про його збереження для майбутніх поколінь. А гуцульське вбрання в реальній дійсності виявилося ще більш інтригуючим... — Щодо своєї колекції величавого, червонобарвного вбрання, пані Дорота пояснює, що окремі його елементи належать до гуцульських зразків, але вони не наслідують останні. «Техніка плісування, декоративні елементи, такі як, скажімо, китиці-дармовіси, є лише інтерпретацією традиційних орнаментів і методів обробки тканини», — зауважує вона.
ВЕСІЛЬНІ СТРОЇ — ВЛАСНОРУЧ
Важливо зазначити, що Зеновія Шульга є не тільки енергійним і натхненним керівником творчої справи, а й талановитою майстринею. Адже на виставці «До вінця» представлені весільні строї, які вона виготовила власноруч.
— Був такий чудовий проект «Цвіт папороті», музику до якого написав Євген Станкович. Знаменитий хор ім. Г. Верьовки мав їхати з ним до Франції. Ми разом із колежанками виготовили для хору 150 українських етнографічних костюмів, серед яких не було жодного повторення. Коли мої доньки йшли заміж, постало питання, яким буде їхнє весільне вбрання. Маючи попередній досвід роботи з костюмами, я почала виготовляти весільні строї для своїх трьох доньок і ще однієї вихованки», — розкриває секрети створення своєї колекції «До вінця» Зеновія Михайлівна.
На виставці можна побачити лише частину її колекції — це вбрання для найменшої доньки львівської майстрині. Нині пані Зеновія працює над весільним вбранням для своєї онуки, котра незабаром теж виходитиме заміж. Цікаво, що не тільки молода і молодий будуть вбрані у рукотворні строї, виготовлені на станку та оздоблені вишивкою, а й усі головні учасники урочистостей — дружки і дружби, свати і свахи.
МОДЕРНА ТРАКТОВКА
Не менш привабливою є частина виставкової експозиції «Два крила», яка демонструє сучасні зразки верхнього українського вбрання, створеного творчим тандемом митців із Коломиї, талановитим подружжям Оксаною ЛИТВИН та Ярославом САХРО. Важко повірити, що стильні й модернові куртки і пальта зроблені з ліжникової нитки, з якої зазвичай виготовляють ліжники, панчохи, капці та інші звичні для нас речі. Вони зі смаком оздоблені вишивкою, витинанкою, аплікацією і втілюють колорит Карпатських гір.
«Це комфортні, теплі, зручні та енергетично потужні речі. Коли їх одягаєш, то з’являється відчуття, що ніби рідна мама обіймає», — ділиться враженнями знаний дослідник вишивки, традиційного вбрання та учасник багатьох пленерів Юрій МЕЛЬНИЧУК. — Оксана і Ярослав досконало виготовили ліжникову тканину для своїх виробів. Її треба було не лише виткати, а й зваляти відповідно до технології. Багато хто намагався зробити щось подібне, проте, незважаючи на теплий вигляд речей, вони не гріли взимку, бо продувалися вітром. Крім якості тканини, вражає і чудове оздоблення речей у виконанні митців».
Виставки можна відвідати до 31 березня.
