Ще Авіценна казав про те, що чай освіжає тіло, зміцнює дух, пом’якшує серце, пробуджує думки і проганяє лінощі.
У другій половині XVIII століття, коли екзотичний китайський напій урешті-решт потрапив до Росії, нікому й на думку не спадало, що з цього може розвинутися справжня індустрія і що для слов’ян чай стане мало не національним напоєм. Саме про чайний бум та його невід’ємний атрибут — самовар — розповідає виставка «Чай. Самовар. Кияни».
Багато легенд відомо про виникнення рослини із запашним листям, яку китайці називають тья. Одна з них — про буддійського монаха, який заснув під час молитви. Прокинувшись і усвідомивши, що порушив божий заповіт не спати, він у гніві відрізав собі повіки і кинув їх на землю. Минув час, і навесні на цьому місці виросла рослина. Її листя мало властивість відганяти сон.
Довгий час на Сході спосіб вирощування й обробки чайного листя зберігався у великій таємниці. До Європи напій потрапив завдяки допитливим голландцям. За часів Миколи Гоголя чаєм давали хабарі. Напій цей був не з дешевих — у Києві наприкінці минулого століття склянка чаю коштувала аж 10 копійок (більше ніж штоф горілки). У готелях обов’язково збиралася окрема платня за користування самоваром. Також скуштувати чай можна було в кондитерських — Жоржа, Валентина Єфімова, Абрикосова — разом із бубликами, пирогами і тортами.
Та передусім чаювання все ж таки було родинною справою. Не лише невід’ємною частиною хатнього затишку, але й повновладним членом сім’ї став самовар, відомий у давньому Китаї як прилад для нагрівання «хо-го». У вітальні самовар зазвичай стояв на окремому столику, аби він не заважав спілкуванню під час трапези. Чайною церемонією керувала господиня, а за її відсутності лише старша донька мала право розливати гостям чай. Треба було бути вельми обережним — стежити, щоб окріп усім подавався вчасно, а заварка була свіжою. Це було символом поваги до гостей.
Якщо в Англії жили біля каміна, то в Росії — біля самовара. В експозиції Музею історії Києва представлені самовари різні за розмірами і формою — майже всі вони були вироблені в київському представництві відомої тульської фабрики Баташева. Гордість експозиції, на якій представлено старовинний чайний посуд українського й російського виробництва, антикварні меблі, що відтворюють інтер’єри вітальні та чайного магазину, самовар Іван Іванович. Цьому ветеранові чайних церемоній вже виповнилося 160 років.
