Традиційно вистави «Марії» проходять на Малій сцені Національного театру ім. І.Франка. Натхненницею і автором ідеї цього форуму є відома актриса, Шевченківській лауреат Лариса Кадирова. Вона теж підготувала подарунок глядачам і представить на фестивалі свою нову роботу — виставу «Стара жінка висиджує...» за Т.Ружевичем.
Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія» з’явився 2004 року, коли в культурному просторі України святкували 150-річний ювілей від дня народження великої актриси Марії Заньковецької, для якої «євангеліє» акторства вичерпувалося одним словом — нутро. Такий талант, як у Заньковецької, народжується раз на століття! В її характері, зовнішності, взагалі в особистості з’єдналися всі якості, які визначають артистичну натуру, в ній глибокі емоційні почуття і внутрішні переживання завдяки рисам характеру набували динамічного вияву, який підсилювався виразною зовнішністю, пластикою й голосом.
«Головне у моєму житті відбувається ввечері — вистава! Якщо її нема — відчуваєш просто брак кисню. Усе готово! Тільки світло дайте скероване, і нічого немає, і ти сам починаєш створювати дійство. Реальне людське життя я починаю лічити з того моменту, коли людині надається можливість робити вибір. Громадянське, творче, моральне життя — результат зусилля. Як і роль. І тому, знаючи фінал, я живу і в житті і на сцені, не обдурюючи себе. Може бути, звідси мій максималізм, і гіпербола, і негативізм», — писала М.ЗАНЬКОВЕЦЬКА.
«Театр — ось чим вона жила. Він заповнював і живив її самотню, тяжко поранену душу». ( В.Василько, режисер).
«Не тільки жінок-малоросіянок дала вона нам у своїй творчості, а втілила в ній жіночу долю взагалі, з усіма її особливостями — болями й радощами, надіями й розчаруваннями... Більш повного, яскравого, правдивого виявлення жіноча доля в мистецтві ще не знаходила», — це уривок з книги «Женские силуэты» Петербург, 1912 рік. В ній — 16 портретів найвизначніших жінок того часу: Софії Ковалевської, Елізи Ожешко... І серед них три актриси — Елеонора Дузе, Віра Комісаржевська і Марія Заньковецька.
Тому, створюючи наш фестиваль, єдиний фестиваль жіночих монодрам на теренах України, ми мали на меті вшанування пам’яті першої народної артистки України, популяризацію кращих світових здобутків виконавської майстерності саме актрис, плекання, культивування та репрезентацію можливостей універсальної мови театру, сприяння активній інтеграції українського театру до світового театрального процесу. Щороку фестиваль присвячено знаменній даті української або світової культури. Так, це були постаті Миколи Гоголя, Габрієля Гарсіа Маркеса. Цього року це буде постать Антона Чехова, 150-річчя від дня народження якого святкує вся театральна спільнота.
Щороку форум відбувається в царині Театру ім. І. Франка, на камерну сцену (Театру у фойє) якого ми запрошуємо глядачів. До програми дібрано вистави з різних країн світу. Всі актриси і гості перебувають весь фестивальний термін, дивляться вистави колег, слухають літературознавців та критиків театру і не відчувають себе гастролерами, а, навпаки, органічною часткою живої фестивальної інфраструктури: перегляд вистав, дискусії круглого столу, міжнародна конференція, відвідини музеїв, екскурсії нашою чудовою столицею.
На нашій «Марії» панує ідея Театру з великої літери, як центру — наукового, дослідницького, лабораторного. Ця ідея прийшла з Європи давно: згадаємо Гротовського, Стрелера, Брука... У нас в Україні студійний театральний рух пов’язують з іменем Володимира Кучинського та його Театром ім. Леся Курбаса; науковість та дослідництво, скань мотивацій з режисером Сергієм Данченком, палітру нюансів — з режисером Аллою Бабенко. Я працювала з цими різними і дуже талановитими митцями. Для мене завжди важлива в режисерові нестримна фантазія, яка обумовлена серйозністю мислення над загальними для людства речами. Зустрічаючися з таким режисерським світобаченням — розумію: мудро не тільки експериментувати в сфері театральної психології, а й театрознавчо обѓрунтовувати концепцію спектаклю.
Фестиваль «Марія» завжди демонструє етику діалогу влади й театру: нормальне фінансування й невтручання у творчий процес. І цей шлях вважаю найпродуктивнішим в сучасному театральному процесі, якщо ми хочемо творчо засвоїти й осмислити власний історичний контекст, якщо ми бажаємо вільно існувати в інтелектуальному мистецькому просторі.
