Свята появи нового дому для театру Київ очікував 105 років! Щоправда, в наш час кілька кінотеатрів були прилаштовані під театральні майданчики. Багатолітню епопею з побудовою сучасного театру вдалося фіналізувати за останні три роки.
Сучасне архітектурне вирішення кам’яниці «Театру на Подолі» викликало суперечки, що, безумовно, свідчить про його оригінальність і мистецьку цінність.
«Залізний монстр», «скелет дзвіниці» — ці жорстокі визначення дісталися нині визнаному шедевру — Ейфелевій вежі.
Нічого дивного, що подібне ставлення висловила до нової будівлі «Театру на Подолі» певна частина київської громади. Нове завжди сприймається не зразу. Відомі три стадії: цього не може бути, чом би й ні та хіба могло бути інакше. Частина тих, хто сприйняв сучасне архітектурне рішення зразу виявилося вочевидь не меншою, але налагодженню, на відміну від агресивно-критичної частини, цілком спостережно — філософські.
За розпорядженням мера В. Кличка було створено Робочу групу із пошуку шляхів врегулювання ситуації навколо реконструкції будівлі театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр на Подолі».
Матриця її роботи складалася з дослідження ситуації у трьох вимірах — Країна, місто Київ, вулиця Андріївський узвіз.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Враховуючи матрицю театру, яка, так само, як і людська, складається з семи тіл, варто було б помислити на цю тему і в світовому масштабі. Загально відоме «Весь світ театр», як квінтесенція ментального тіла театру дано йому і кожній людині, щоб думати про існування у вічності. Та обмежившись сьогоденням Робоча група дійшла висновку про абсолютний безлад в галузі містобудування, професійного архітектурного нагляду, безправ’я громадськості.
Кажуть, люди, здатні бачити ефірне тіло, можуть аналізувати характер сяяння аури. Це тіло є відбитком тіла фізичного у тонкому духовно-матеріальному втілені. Спроби забруднити театральну ауру перекладанням відповідальності, жонглюванням термінами, фактами, постановами і навіть законами іноді набували анекдотичного характеру.
Гарячі дискусії серед членів Робочої групи і представників громадськості викликало питання авторського права. Перший проект кам’яниці, яка з недобудови стрімко ставала руїною належав архітектору В. Юдіну (його казковий Ляльковий театр у Києві радує дітей і дорослих), який вважає, що його колега О. Дроздов своїм архітектурним рішенням унеможливив втілити юдінський проект у життя.
Така логіка позбавляє права інвестора на свій розсуд завершити будівництво театру, і витрачати гроші на те, що він вважає невідповідним своїм естетичним і технічним вимогам. Врешті, цей спір мають вирішувати фахівці права, поки на тому ця тема й стихла.
Звичайно, багато проблем народилися вже у момент вибору місця для будівництва. Першоархітектори нині кивають на тодішню владу міста, яка, кажуть, пильно тисла, хоча, вочевидь, і їхнє надпотужне бажання своє мистецьке висловлювання закарбувати в камені.
Гостро обговорювалася висота нинішньої будівлі, яка була вище за 9 метрів, допустимих для новобудови на Андрієвському узвозі. Виявилось зараз, на відміну від першого варіанту вона стала меншою на 6 метрів, а норма 9-метрової висоти взагалі не має сили для цього відрізку узвоза.
А коли хтось на якомусь засіданні озвучив щось на зразок того, що театр вдався до корупційної схеми, за якою примусив інвестора витратити свої гроші на побудову першого в Незалежній Україні модернового зовнішньо, інтер’єрно, технічно театру, стало ясно, щоб уникнути залучення медичних комісій, треба дочекатися висновків експертних комісій — фахових, відповідальних, уповноважених на рішення долі будівельних об’єктів.
Астральне тіло, яке складається з емоцій, почуттів, бажань, здригнулося. Та знаючи, що всі хвороби від образ, усе пробачило і посміхнулося. Радість театральної спільноти загартована труднощами багатьох років, породжених байдужністю держави до галузі культури в цілому, привчила лихом бити об землю, геть не миритися але розуміти, що, зазвичай, уряди вміють робити добре лише дві речі: нічого і дуже багато всього.
Пам’ять усіх наших життів береже тіло казуальне. Голоси вистав, які зробили знаменитим «Театр на Подолі» з маленької сцени, в історичній будівлі вже почали намолювати сцену велику. Дух геніального киянина Малевича чорними квадратами стін кам’яниці театру відгородив від банальності, імітації старовини, мабуть загостро, але абсолютно вчасно поставив питання про сучасне і давнє, про одну з домінант характеру киянина — сміливість до новацій.
Про «Дім з химерами» архітектора В. Городецького багато хто говорив, покручуючи пальцем біля скроні; відбудований за задумом архітектора А. Добровольського після війни Хрещатик називали «фантазією збожеволілого кондитера», фігуру Архстратига Михаїла — «Бетменом серед оранжерей» на Майдані Незалежності. Але доволі швидко усвідомивши, що Київ величчю свого духу укорінює розмаїття у свій вічно молодий стан, приймали — хтось беззастережно, хто помірковано, а хтось приречено.
Казав А. Ейнштейн: «Бог не грає в кості». Багаторічна епопея побудови нового театрального приміщення — це ще одне атмічне тіло,яке береже всю інформацію, доки ми не зрозуміємо усіх призназначених нам долею уроків.
Театр — об’єкт високої громадської зацікавленості, сподіваюсь, це додасть уваги висновкам, пропозиціям Робочої групи і розпочата нею справа наведення ладу у проектуванні, забудові нашого міста буде умасштаблена і дійде вагомого результату.
Було б несправедливо не звернути увагу на достоїнства вдосконалень зведеної кам’яниці.
Вхідна група не виходить на тротуар. Три поверхи, викладені цеглою, продовжують каскадність фасадів старовинних будівель.
Вищі поверхи чорного кольору — чорні квадрати (це загально-усвідомлювана асоціація з шедевром К. Малевича) матеріалізують ідею безкінечності простору і часу.
Справді, в театрі стало трохи менше глядацьких місць але сучасне вирішення колосникового хранилища для декорацій, дозволило, за рахунок вивільнення ар’єр-сцени, саму ігрову площадку збільшити вдвічі. І найприємніше: побудований за рахунок меценатських коштів Театр є власністю територіальної громади міста Києва. Кошторис будівництва театру із залою на 240 місць становить близько 130 млн грн.
В Україні найбільша кількість Національних театрів у світі. Щоправда, бюджет паризької «Комеді францес» перевищує їхній сумарний бюджет. Але серед камерних театрів нема жодного національного, ніби такий статус театру пов’язаний з розміром будівлі.
Краса будь-якого витвору мистецтва — в очах того, хто його бачить. Сьогодні, коли висновки усіх можливих експертиз свідчать народження нового театрального дому, фіксують його абсолютну життєспроможність, варто задуматися про сенс колізії, яку спричинив такий радісний обряд, як входини до нового дому — дому театрального, які відбулися у травні місяці.
Єдиною проблемою нині залишається сприйняття фасаду. Наш час відрізняється відсутністю однозначності ідеологіям, спротивом будь-яким проявам тотальності, розчиненностю мистецтва в усіх формах людської діяльності, його яскравістю театралізації.
І щастям позначиться на подальшій долі театру співпричетність усіх небайдужих до фантазування зовнішності Його Величності.
Я пропоную використати поліекрани високої яскравості, щоб на них з ранку до ночі показували історичні сюжети про наше місто, про Андріївський узвіз, про галереї, театри, виставки про життя далеке й сучасне на цій потужній мистецькій вісі Києва.
Так тіло Буддхи приростатиме досвідом нашої душі, так у сфері духу укріплятиметься єдність громади з гордим іменем Киянин.
Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
