У Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «При заході сонця» за п’єсою Юлії Дамскер.
Лірична драма в постановці Ольги Гаврилюк дозволила глядачеві побачити роботи справжніх зірок театрального мистецтва в одній виставі. Валерія Заклунна (Наталка), Надія Кондратовська (Женя) і Юрій Мажуга (Гаррі Котляр) зіграли долі людей «на заході», в минулому яких залишилися особисті трагедії, професійні зльоти й падіння, нездійснені мрії й страшні часи, проведені в таборі. А об’єднуючою ланкою представлених життєвих історій стала самотність.
Уже сценографія вистави (художник-постановник — Олена Корчина) свідчить про те, що глядач побачить на сцені історію життєву й сентиментальну. Старі фото на стіні, порожня клітка, в якій, очевидно, вже ніхто давно не співає, предмети побуту й оранжеве коло, що символізує сонце на заході...
Відома в минулому акторка Наталка (Валерія Заклунна) переживає своє забуття в помешканні подруги, з якою вони пройшли, як то кажуть, вогонь і воду, і ув’язнення. Найстрашнішим з усіх аспектів самотності для неї є професійне забуття й незатребуваність. Саме тому Наталка живе спогадами... про колишню славу, шанувальників, яких частково «вигадувала» сама, ролі в театрі. Хоч як це парадоксально, але вона досі грає роль великої актриси, зірки сцени, біля ніг якої — вдячний і закоханий глядач. Звідси — феєричний, дещо смішний одяг і перука, «крісло для великих», у якому Наталка сидить, мов справжня прима. А ще вона чекає журналіста — своє юнацьке кохання, — який має буцімто прийти до неї «по інтерв’ю». Але він, як якийсь Годдо, так і не з’являється...
Туга за минулим читається в кожній репліці героїні — від жалю за ковбасними доважками до спогадів про ролі Офелії, Дездемони й навіть Фірса. Їй в’язниця здається затишним притулком, оскільки обіцяє «офіційну» несвободу. На волі ж — несвобода іншого штибу, що обтяжує, мучить, утискає. Але Наталка щосили намагається тримати форму, сміючись в очі долі. Тому її «мені 18, усе інше — трудовий стаж» звучить з гіркотою, але афористично.
Друга героїня Женя (Надія Кондратовська) — неуспішна акторка, котра навчилася сприймати життя таким, яким воно є: роботу в драмгуртку, залицяльника — сусіда зверху, пошук продуктів, дешевше на 50 копійок. Женя поховала сина, й у її душі утворилася порожнеча, яку вона заповнює звичайними життєвими турботами, почуваючись зайнятою. Женя і Наталка — абсолютно різні, але, разом із тим, вони «два береги однієї річки» (недаремно цей музичний хіт темою звучить у виставі).
І ось звичний плин життя двох самотніх жінок порушується з появою «втраченого» чоловіка Жені, єврея Гаррі Котляра (Юрій Мажуга). Він встиг поховати двох попередніх дружин, нажити дітей і внуків, заробити пристойні гроші й повернувся за Женею, сподіваючись, що вона ще жива. Гаррі — смішний, трохи недолугий, і водночас кожна його репліка органічно, щемливо вплітається в загальну смислову канву.
Зворушливо-смішною є сцена появи Гаррі в квартирі Жені. Він приймає Наталку за свою дружину, благає її їхати до Єрусалима, обіцяючи рай з фруктовими садами. Наталка, скучивши за миттєвостями щастя, погоджується. А потім — так гірко стає й соромно... Цей душевний дискомфорт наче струмом пробігає по залу. А чому? Пригадується фрагмент з «Планети» Євгена Гришковця, коли герой з’ясовує, що соромно йому «за надію», яку він в емоційній метушні собі дозволив.
Вистава «На заході сонця», можливо, не в дусі часу. Тому репліка героїні Валерії Заклунної «Час сплив, світ змінився» сприймається як смисловий висновок. У цьому сценічному творі немає марноти й метушливості — лише мистецтво життя й людських стосунків. У виставі звучить справжня музика й поезія. Цілком очевидно, що режисерським відкриттям є створення акторської вистави. Але, разом із тим, будь-яка немудряща деталь — чи то прочинені в домі двері, наче в очікуванні втраченого, чи то дитяча іграшка-шарманка, що нагадує про сімейне щастя, — дає можливість іще раз засвоїти незаперечну істину: в житті немає нічого величнішого й ціннішого за саме життя, навіть якщо часом воно здається безглуздим і посереднім.
