Невгамовний потяг людини до творчості. І навіть якщо доля не дарує такої можливості, щоб опинитися на професійній сцені, для багатьох, хто по-справжньому любить театр, це не перешкода. Адже сцена може бути різною, нехай вона і не професійна, все одно — майданчик, що дає можливість висловитися перед глядачами. В аматорському театрі присутні всі учасники справжнього театру — актори, режисери, художники, драматурги, глядачі. Підтримувати потяг молоді до творчості не перестають ось вже сімнадцять років в Дніпропетровську, де проводять міжнародний фестиваль молодіжних театрів «Рампа». За ці роки виступило більше 130 колективів з України, Росії, Білорусі, Грузії, Великої Британії. Конкурсна програма «Рампи-2009» складалася з 15 вистав. Їх можна класифікувати у трьох напрямах: класика, авторські твори та сучасна драматургія.
Руйнуючи стереотипи сприйняття класики, можна назвати виставу «Ромео і Джульєтта» Дніпропетровського театру «В движении», де трагедія «прочитується» з іронією і комізмом. Але навіть така своєрідна інтерпретація «найсумнішої повісті на світі» не здатна заглушити слово великого драматурга. Тексти Шекспіра, як паростки сучасності, прориваються крізь іронію і пародію, а актори доводять, що спроможні їх донести до глядачів.
Народний аматорський театр пластичної драми «Театральная мастерская» з Білої Церкви презентував «Лису співачку» Іонеско у вигляді пластичного... абсурду. Епіграфом вистави став вислів Меєрхольда: «Театр — місце, куди я тікаю від реальності»... Хоча акторам не цілком вдалося розкрити секрет п’єси класика театру абсурду, але їх прагнення до роздумів над складною літературою — вже похвально.
Бездоганно, з погляду акторського виконання і режисерського розв’язання, представлено виставу «Багряний острів» за мотивами п’єси М. Булгакова, яка рідко ставиться Мінським народним студентським театром «Мы». У ньому відтворюється атмосфера вигаданого театру під керівництвом Геннадія Панфіловича, тонко висміюються стосунки між артистами, в комедійній манері показують історію захоплення влади на туземному острові. Паралелі з нинішніми часами вгадуються, вистава зайвий раз підтверджує, що боротьба за владу відбувається за законами, які згодом мало змінюються..
Цікавою була вистава «Подаруй мені сонце» за мотивами п’єси У. Гібсона «Та, що створила диво» (Харківський театр дітей і молоді «СТЭЛ»). Історія долі американської письменниці Еллен Келлер, яка через хворобу стала сліпоглухонімою, показана як шлях перетворення дитини за допомогою виховательки із зацькованого звірятка, з порушеною психікою, на свідому творчу особистість. Ця дівчинка не тільки закінчила гімназію та університет, а захистила дисертацію і стала доктором богословських наук, писала книги. Повість «Історія мого життя» була покладена в основу сценарію голівудського фільму і за сценарій до нього Еллен отримала «Оскар». Страждання дівчинки, її спілкування з родиною, навколишнім світом у виставі вирішені пластично. Текст звучить «закадрово». Взаємодією масовки і самотньої фігурки дитини передається щемливий мотив самотності, контрастного сприймання того, що відбувається.
«Авторські твори» презентували неодноразові учасники попередніх фестивалів — Волгоградський СТЭМ «Университет» (В. Бєляков «Три новели про любов»), Запорізький СТЭМ «Будильник» (С. Алімов «Le Maria Glennecia»), Дніпропетровський СТЭМ «Крупный план» («Дошка оголошень»). Тут був обшир студентської творчості — винахідливо, гумористично й дотепно.
До сучасної драматургії звернулися Дніпропетровський народний театр «Чародей» (В. Красногоров «Жорстокий урок»), Львівський театр-студія «Хочу» (Н. Неждана «Самогубство самотності»), Молодіжний театр «АСКАЛ» з Кременчука (М. Еннекен і М. Майо «Брехуха»).
Журі, очолюване директором і художнім керівником Дніпропетровського молодіжного театру «Камерная сцена» Володимиром Мазуром, присудило учасникам багато нагород у різних номінаціях. Цього року було навіть два гран-прі. Їх отримали Мінський народний театр «Сатрап» за виставу «Не заведено» В. Жеребцова та Дніпропетровський народний театр-студія «Маски» за виставу «Станція, або Розклад бажань на завтра» А. Мірошниченка. Обидві п’єси — зразки сучасної драматургії. І якщо «Не заведено» — реальна історія про армійські будні колишніх радянських часів, то «Станція...» — психологічна фантазія. Обидві постановки шукають відповіді на вічні запитання: як жити і що робити? Їх вирізняють цілісність задуму й акторське виконання.
Взагалі, щирість і любов до того, що актори роблять на сцені — відмінна риса всіх самодіяльних колективів — учасників «Рампи».
