Цих митців об'єднують місця народження та навчання: обидва уродженці Галичини (Ярослав Миськів - із Тернопільщини, Зиновій Федик - із Львівщини), обидва 1977 року закінчили Львівську академію мистецтв. На цьому географічна спільність закінчується й починаються відмінності, закорінені не лише в різних кліматичних зонах нинішнього мешкання майстрів (Ярослав живе й працює в Севастополі, Зиновій - у Києві). Передовсім відрізняє художників жанр, бо Миськів - графік, а Федик - скульптор. Складається враження, що теплий клімат Криму не дуже вплинув на творчість Ярослава Миськіва: його гравюри радше нагадують розмиті постаті імпресіоністів, акварельно-тихі, майже непомітні переходи тонів майстрів помірного клімату. Улюблений мотив дощу, як і оголеної натури, виконано в стримано-рожевих або червонуватих із контрастними колірними плямами тонах (акватинта); в офортах використовується сувора чорно-зеленувато-сіра гама. Цікавий триптих "Створення світу", в якому замість канонічних біблійних мотивів використано досягнення мікробіології: таке враження, що художник робив шкіци з лабораторного скла цитолога.
Натомість дерев'яна й бронзова скульптура Зиновія Федика експресивна й тепла, неначе то він, а не його побратим живе в Криму, де так багато засмаглих прекрасних тіл. Його жіночі торси то прагнуть і зваблюють довірливих, як русалки, то замикаються в гордій неприступності Снігових королев і Несміян. Червоне дерево "Ріки" плине вільно й спокійно, як ранкова купальниця в Карпатах, котра, втомившися, спочиває на хвилях. Проте ріка, як і жінка, часто-густо збурюється, виходить із берегів, і тоді - горе переможеним. Відполіровані до нестерпного полиску бронзові фігури ніби попереджають: не підходь!
Ці двоє неподібні так, як тільки й можуть бути неподібними цілком оригінальні митці. Проте водночас напрочуд гармонійно один одного врівноважують. Двовимірні графічні полотна Миськіва органічно доповнюють тривимірні скульптури Федика. А разом утворюють четвертий вимір - час - на конкретному відрізку тісного простору Андріївського узвозу.
