30 березня на сцені колишнього Жовтневого палацу непросту історію про спільне 20-річне життя, сповідь дружини і чоловіка з «Пізанської вежі» Н. Птушкіної розкажуть популярні російські актори. Глядачам буде цікаво побачити Віру Алентову і Володимира Меньшова як театральних партнерів, адже не часто вони грають разом. Як правило, Меньшов залишається як режисер «за кадром», а в блиску софітів публіка бачить його Музу (Віру Алентову). Тому виставу «Пізанська вежа» можна назвати бенефісом акторів, оскільки тут є чим кожному з партнерів вразити...
21 лютого Віра Алентова відзначила ювілей. Цю актрису мільйони глядачів полюбили за роль Каті Тихомирової у фільмі «Москва сльозам не вірить». Гарна й розумна жінка до свого віку ставиться філософськи. У одному з інтерв’ю вона сказала: «Пам’ятаю, коли мені виповнилося 23 роки, я була страшенно засмучена. Мені здавалося, в цьому віці за плечима вже мають бути великі справи. Тепер я мудріша і вважаю, що життя прекрасне. У мене є сім’я, дочка, внук. Це також великі справи». А на запитання про свої плани на майбутнє відповіла: «Планів ніяких немає. Я за вдачею — фаталіст. Буде те, що буде. Тому ніколи нічого не планую, набагато цікавіше, коли життя підносить сюрпризи».
Віра Валентинівна Алентова народилася 1942 року в місті Котласі Архангельської області. Її батько Биков Валентин Михайлович і мати Алентова Ірина Миколаївна були акторами.
У 1961 році Віра Алентова поступила у школу-студію ім. В. Немировича-Данченка при МХАТі. Училася із захопленням, її любили педагоги і пророкували їй блискуче майбутнє на підмостках МХАТ, ще на другому курсі її готували до поїздки на гастролі в Америку з великою роллю. На тому ж курсі Віра вийшла заміж за студента Володимира Меньшова і тим самим, на думку викладачів, підписала собі «вирок», повідомляють РІА «Новости». Педагоги дивувалися і навіть намагалися утримати Віру від цього «нерозсудливого» кроку. Студент Меньшов, на їхню думку, був безперспективний.
У 1965 році Віра розпочала працювати в Московському театрі ім. О. Пушкіна і поринула у світ свого дитячого марення, зустрівшись із драматургією Бернарда Шоу «Шоколадний солдатик», Джона Б. Прістлі «Скарб», Фрідріха Шиллера «Розбійники», Р. Огорда «Соковита вирізка для фрекен Авсеніус», Едуарде де Філіппе «Привиди».
Володимир Меньшов після закінчення ВНЗ поїхав працювати до Ставрополя. Там він спробував себе як режисер і привіз свої роботи викладачу ВГІК Михайлу Ромму і той узяв його одразу на другий курс, започаткувавши спеціально для Меньшова «аспірантуру з режисури».
Володимир і Віра нерозлучні не лише в особистому житті, але й на знімальному майданчику (Меньшов у своїх картинах головну роль намагався довіряти дружині, починаючи з найзнаменитішої — «Москва сльозам не вірить»). Але як режисер-дебютант В. Меньшов навіть припустити не міг, що стрічка «Москва сльозам не вірить» принесе йому «Оскар», тим більше що критика зустріла фільм у багнети. Картину не критикував хіба що лінивий. Навіть колосальні черги в кінотеатри і рекордні рейтинги (лише за перший рік у СРСР картину подивилися 98 млн. осіб) не мали жодного впливу на «акул пера». Вони визнали, що програли, лише після того, як фільм отримав «Оскар».
Критика знову пожвавішала після фільму «Заздрість богів», до того ж, як у випадку з картиною «Москва сльозам не вірить», у негативний бік. Героїня фільму молодша за актрису, що не завадило Алентовій у деяких сценах оголюватися. Алентова, безсумнівно, виглядає молодшою за свої роки і органічно зіграла роль Соні, в яку шалено закоханий французький журналіст. Вона, як героїня однієї відомої п’єси, може сказати про себе: «Мені 39 років. На всю решту життя...»
