Вона закохалась у сина Наполеона — Орля — і завела з ним потойбічний роман, який тривав усе життя. Дочка професора, закоханого в античність, який заснував у Москві Музей витончених мистецтв, вважала себе Персефоною — богинею, що жила півроку під землею, в потойбічному світі, й півроку на землі серед людей.
І справді, у її любовних пристрастях було щось фатальне, смертельне для предмета її закоханості. Вона немов заманила в потойбічний світ і чоловіка, і доньку, а потім і сама пішла вслід за ними, захоплюючи за собою сина. «Я для тени тебе изменила, / изменила для тени мне тень». Це можна сказати про всіх її коханих і про неї саму. Дві радості Марина вважала для себе недоступними — це молитва у церкві й чуттєва насолода в любові. У самому цьому зіставленні вже надметафора. І водночас це вона вимовила любовне заклинання: «От зева до чрева — продольным разрезом: / Любимый! желанный! жаленный! болезный!»
Цвєтаєва жила всюди як удома, пишуть izvestia.ru. У Празі, над Влтавою, — на горі, яка потопала у трояндах. У Медоні, під Парижем, — на віллі, повитій трояндами. У Коктебелі, в будиночку поета-мага Волошина — і там довкола троянди. І вона ж закінчила своє життя в кімнатці у Єлабузі. І знову ж вона тулилася в убогих закутках і мансардах Парижа. Вона була і казково багата, і казково бідна. Всіма шанована і всіма забута. Чого не було у її житті — так це нудьги. А коли нудьга з війною і трудовою мобілізацією прийшла, вона віддала перевагу петлі. «В Бедламе нелюдей / отказываюсь — жить».
Весь світ вона називала «ви», а себе — «я». «Вы — с отрыжками, я — с книжками, / с трюфелем, я — с грифелем, / вы — с оливками, я — с рифмами, / с пикулем, я — с дактилем». Їй подобалася висока урочиста побудова вірша. Якщо Ахматова душею була в епосі Пушкіна, то Цвєтаєва ще далі — в самому розпалі наполеонівських воєн. Вона, як це не дивно звучить, бонапартистка. Свого сина Мура вона пророчо прирекла на загибель, сказавши, що він або стане Наполеоном, або загине добровольцем. Мур дійсно пішов до ополчення і загинув. Свого чоловіка Сергія Ефрона вона також вважала Наполеоном. Оспівала його військову славу в віршах, хоча за кожний рядок її, що лишилася в «червоній» Москві, могли розстріляти. «Не Парнас, не Синай — / Просто голый казарменный / холм. — Равняйся! стреляй!» Чи не біля цього пагорба розстріляли її коханого Сергія Ефрона, коли він за наказом з Москви повернувся на батьківщину? Парочка лебедів — Ефрон і Цвєтаєва — перебуваючи в еміграції, відбилася від «лебединого стану» і заплатила за це життям.
Але не треба думати, що життя її складалося лише зі страждання і співчуття. Солодке страждання любові, вірніше, екстаз закоханості — це її релігія. Вона навіть рідного сина любила до ревнощів до його першого кохання. Є версія, що Марина повісилася у мить сварки з Муром, коли він пішов на своє перше побачення. До всіх своїх колишніх коханих звернене гнівне: «Как живется вам с стотысячной — / вам, познавшему Лилит?» Віковічна любовна війна чоловіків і жінок у Цвєтаєвої ніколи не закінчується перемир’ям. «Я глупа, а ты умен, / живой, а я остолбенелая. / О, вопль женщин всех времен: / «Мой милый, что тебе я сделала?!»
Марина Цвєтаєва — поетеса, яка голосить. Плачі, замовляння, заклинання — стихія її віршів. Але це не стилізація, а екстаз. Вона ненавидить естетику й естетів. За її словами, естетів будуть смажити в пеклі на найповільнішому полум’ї! Одного такого висловлювання достатньо, щоб лишитися у віках.
Вона не любила слова «поетеса». Іменувала себе «поет». Закохувалася і в чоловіків, і в жінок, переходячи від найніжніших стосунків до запеклої ворожнечі. Хотіла закохати в себе Рільке й Пастернака. Її листи до них схожі на любовне листування, хоча в житті нічого такого не спостерігалося.
У російській поезії, в лютій боротьбі є дві ворогуючі традиції. Пушкінська гармонійність, урівноваженість і державiнсько-маяковська, ранньопастернаківська екстатичність. Інколи це називають війною традиції та авангарду. Навіть у ранньому вірші, який сподобався Брюсову, вона порівнює свої вірші з фонтаном і феєрверком. Маяковський запропонував спорудити собі пам’ятник-вибух. Цвєтаєва також із бронзою несумісна. Але і фонтан феєрверкiв для неї дуже скромний. Кров із вени — інша справа...
