Від 17 вересня до 16 жовтня тривав найбільший в історії Харкова XXI століття освітньо-театральний проєкт — «Шляхи рівняйте Духові Його. Леся Українка: погляд зі сходу», присвячений до 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Як відзначив директор проєкту актор, журналіст, громадський діяч Кирило ЛУКАШ, хоч безпосередній ювілей геніальної української поетеси культурна громадськість уже вшанувала в лютому, ювілейний Рік Лесі Українки триває (до слова, газета «День» оголосила 2021-й роком Лесі Українки та Агатангела Кримського. — Ред.).
* * *
Ініціатором проведення науково-творчого форуму виступив харківський Театр P.S. Проєкт відбувся за підтримки Українського культурного фонду. Постійним партнером Театру P.S. виступив Харківський Національний університет мистецтв ім. І. Котляревського: спільно були проведені відкриті панельні дискусії на тему «Леся Українка і театр», тиждень підготовки студентами режисерських та акторських спеціалізацій бліц-показів уривків із вистав за творами Лесі Українки, майстер-класи художників та композиторів театру для студентів та перформативні читання юними акторами сучасної драматургії. Крім того, партнерами окремих напрямків діяльності форуму стали Харківська державна академія дизайну та мистецтв і Лозівський вищий коледж мистецтв (протягом місяця у фойє академічного театру ім. Т. Шевченка і Театру P.S. тривала виставка 3D-плакатів за мотивами життя і творчості Лесі Українки); Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса (кураторка напрямку читань сучасної драматургії — Неда Неждана); а також Львівський академічний театр «І люди, і ляльки» (майстер-класи керівника театру Олекси Кравчука з читання творів Лесі Українки, а також проведена ним у тандемі з керівником Театру P.S. Cтепаном Пасічником відкрита репетиція вистави за п’єсою «На полі крові»). Однією із топових активностей проєкту став вебінар на тему «Леся Українка — несценічний автор: правда чи міф», у якому взяли участь керівниця Yara Arts Group при театрі La Mama в Нью-Йорку Вірляна Ткач та відомі українські режисери: Андрій Приходько (Київ), Володимир Кучинський — головний режисер Львівського академічного театру імені Леся Курбаса, і Степан Пасічник — головний режисер Харківського академічного театру ім. Т. Шевченка та художній керівник Театру P.S.
* * *
Завершенням проєкту став тиждень благодійних показів прем’єрної вистави Театру P.S. — «Оргія» за останньою п’єсою Лесі Українки.
Над постановкою вперше разом працювали двоє відомих харківських митців — режисер Степан Пасічник і головна художниця академічного театру ляльок ім. В. Афанасьєва Наталія Денисова. Їхній тандем обумовив досконалість художнього образу і стильність вистави. Основною конструктивно-метафоричною фактурою «Оргії» стала чорна мотузка. Вона — і нитка життя Антея, що її мати Герміона (Майя Струннікова) і сестра Евфрозіна (Катерина Бакай) підтримують, а дружина Неріса (Анастасія Соломко) має змогу перерізати... Мотузка творить перетяжки на еллінських статуях, що уподібнює їх до мотанок. На мотузках звисають бирки із численних безголових бюстів Меценатівської експозиції, що робить уламки попередньої культурної доби схожими на тривіальні манекени у вітринах ювелірних крамниць. На цих мотузках, ніби на тросах, ще підтримується ілюзія свободи митців-еллінів за римського панування. Втім, одного руху Неріси досить, щоб краса і слава культури Афінської демократії покотилася з постаментів під ноги прислужників Римської імперії. Мотузки позначають і струни коштовного музичного інструмента, яким Меценат спокушає співця, і батіг, яким Антей одним влучним дотиком вбиває Нерісу, — ситуаційно він асоціюється тут зі жмутком електричних дротів під напругою. Цими ж мотузками співець перехоплює анатомічний мішок з тілом дружини, адже не лише мистецтво тут є крамом — саме життя теж!
Знаковим є і простір оселі Мецената — амфітеатр для боїв гладіаторів. Не випадково відкриває другу дію вистави професійний ілюзіоніст Сергій Храмцов, який демонструє глядачам адреналінові трюки з холодною зброєю.
Своїм трактуванням образів у виставі режисер зламав низку стереотипів. Хоча йдеться радше про літературознавчу і театрознавчу традиції. Про сценічні стереотипи «Оргії» говорити зарано, адже на професійній драматичній сцені перші постановки п’єси відбулися пізно — в 1960 — 1970-х роках (Херсон та Вінниця), на початку 2000-х «Оргія» недовго йшла у Львові, і лише в ювілейний рік, що триває, до цього твору звернулися драматичні театри у Дніпрі й Харкові.
Антей (Дмитро Петров) — рефлексійний філософ, демократичний та щирий у спілкуванні з учнями, які, проте, полишають його задля заможнішого життя. І саме в сучасності конформізму Хілона (Данило Карабейник), Федона (Кирило Лукаш) і навіть Неріси — справжні актуальність і трагізм вистави С. Пасічника. За режисером, Антей більш розумний, аніж талановитий, до того ж, вочевидь, не народжений борцем. Тому у відповідь на слова люблячої сестри Евфрозіни: «В тобі, Антею, вся надія наша!» — Антей із сумовитим передчуттям болю, що завдасть їй, застерігає: «Як можна всю надію покладати в комусь одному?». Неріса у виставі — суцільна протилежність жагучій до слави красуні, жінці-вамп в дусі Українчиної Донни Анни. Вона — «мавпочка», плебейка з великою пробивною силою, котра тяжіє до влади «дужого кулака», а пластика її танку нагадує дикунські ритуальні стрибки. При цьому не дурна Неріса щиро дивується Антеєві з його філософією тихого гідного життя, визнає хист чоловіка і має своєрідне й дуже конкретне бачення його реалізації. І Меценат (С. Пасічник) — не підступний «єзуїт», а найчутливіша до прекрасного людина у своєму імперському середовищі, характер настільки складний, що навіть до кінця незбагнений. Адже в ньому поєднуються демократична поведінка з сарказмом, а здатність відрізнити шедевр від підробки — з готовністю до компромісу.
* * *
Визначивши жанр вистави за сповненою трагедійного пафосу п’єсою як реквієм, С. Пасічник послідовно уникнув сценічної патетики. Акторський ансамбль грає дуже точно за думкою, втім, не замикається в рамках однієї жанрової природи існування. Відомий майстер «зламу жанру», С. Пасічник протиставив ідейно і драматично напруженим сценам з Антеєм інтерактивність оргії у Мецената, де він сам та його почесні гості Перфект — Роман Жиров і Прокуратор — Валерій Брильов змушують глядачів сміятися через таку впізнавану сьогодні риторику окупантів Еллади. Посилання на наші дні увиразнені й сучасним дрескодом персонажів, а головне — зробленим режисером перекладом текстів ролей римлян російською. Мова виступає в другій дії вистави як зброя, як інструмент самоідентифікації або маніпуляції. Тому Неріса вмовляє Антея послухатися Мецената «хатньою» українською, а римлянам наступної ж миті відповідає угодною їм. Та й сам Меценат, прагнучи викликати Антея на довіру, вкрадливо промовляє до нього українською. Характер режисерського перекладу відбиває притаманну цій частині вистави трагіфарсову інтонацію. Слово «пеньйо», що вихопилося в Мецената на адресу славетного грецького співця, муляє своєю принизливістю, а жінок-еллінок він взагалі називає «гречками».
* * *
«Оргія» С. Пасічника уже стала одним із найбільш вдалих втілень творів Лесі Українки на харківській сцені, оскільки поєднує в собі глибину класичних смислів п’єси з гостроактуальною формою сценічного прочитання. Перші покази продемонстрували, що вистава була однаково адекватно сприйнята як військовими, так і студентами мистецьких вишів. Залишається сподіватися, що харківську «Оргію» побачать глядачі всієї України.
