Свою персональну виставку у галереї «Срібні дзвони» Володимир Гавриленко назвав « Пори року» — цілком ймовірно, тому, що така назва була найлогічнішою — пейзажні акварелі художника дійсно присвячені весні, літу і особливо осені й зимі («Зимовий парк», «Осінній мотив», «Літо у дощах»). Однак простота і одночасно монументальність цього самовизначення таять у собі і щось більш серйозне. Річ у тім, що світ, зображений Володимиром Гавриленком, живе (так і хочеться сказати — ще живе) за власними просторово-часовими законами, які одночасно і загальновідомі (ніхто ж, дійсно, не сплутає літо з зимою!), і абсолютно чужі, принаймні сучасним мешканцям великих міст. Це особливе величаве існування, сповнене і споконвічної нерухомості, і безперервної динаміки («Рання весна», «Ніжна тиша», «І тільки сосни»). Зрозуміло, Володимир Гавриленко не забирається на якісь особливі висоти і дали, а малює частіше за все улюблені всіма художниками околиці Седнєва, більше за те — будинки, човни та інші «прикмети цивілізації» з’являються у його пейзажах постійно. Однак, за єдиним винятком («Зимова рибалка»), у пейзажах Володимира Гавриленка немає відвідувачів — тільки природа і її спостерігач.
