Нарешті, улюблене киянами велике свято мистецтва тканини, «затримане в дорозі» карантинами та локдаунами, повернулося до Києва: у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (НСХУ) відбувається Шоста всеукраїнська трієнале художнього текстилю – така довгоочікувана і така бажана!
Радісно, що не дивлячись на складну епідеміологічну ситуацію в державі, в ній узяли участь майже 70 талановитих, самобутніх, несхожих за авторським стилем художників із усієї України – Києва, Львова, Івано-Франківська, Рівного, Луцька, Косова, Полтави, Кременчука, Вінниці, Одеси, Запоріжжя, Харкова, Сум, Черкаси і навіть українські митці з Франції (Ірина Кіршина) та Молдови (Олександр Дробаха): 70 «спілих» представників середнього покоління і зовсім молодої генерації професійних текстильників, зокрема дипломників кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв (керівник доцент к. м. Г. Д. Кусько). Багато хто з них отримав у нагороду дипломи в різних номінаціях (усього 50).
Тетяна Ядчук-Богомазова. Присвята вдовам та матерям.Батик.2020
Але, перш за усе, треба віддати належне організаторам Трієнале – секціі декоративно-прикладного мистецтва Київської організації НСХУ (голова Володимир Балибердін); її оргкомітету на чолі з Наталією Борисенко (Н. Пікуш, Т. Кисельова, Л. Борисенко, Н. Гронська, О. Маріно, М. Базак, Г. Дюговська), куратору Трієнале Олені Куца-Чапенко, дирекції художніх виставок НСХУ. Дякуючи їм, Всеукраїнська трієнале художнього текстилю не загинула в прірві загальносвітових і загальнонаціональних проблем.
Наталка Борисенко. Реставрація. 2021.Вовна, друк, вишивка
Відомо, що для європейських поціновувачів мистецтва формат трієнале давно став звичною, а головне – традиційною формою виставок-конкурсів. І можливо щиро порадіти тому, що в 1990-х, одразу після здобуття Україною незалежності, експонування постійних трієнале з різних видів образотворчого, а потім і декоративного мистецтва (від 2004 р.) стало однією з найцікавіших та найефективніших форм виставкової діяльності дирекції художніх виставок НСХУ, яка є оптимальною для того, щоб українські художні виставки за ініціативи саме Київської організації НСХУ (чим теж можна окремо пишатися), постали в один ряд з європейськими та світовими мистецькими акціями. У цьому контексті можна згадати Бієнале текстильного мистецтва в Лозанні (Швейцарія), яку заснував видатний французький художник Жан Люрса, і яка діяла від 1962 до 1995 рр.; діючі Трієнале текстилю у Лодзі (Польща), а також міжнародні трієнале та бієнале в Кракові, Коварах, Гдині (Польща), м. Братислава (Словаччина), в м. Колю (Італія), м. Анжері (Франція), м. Вільнюсі (Литва), м. Львові (Україна) тощо.
Андрій Шнайдер.Даная.2018. Полотно, живопис,розкладачка
Кожна чергова всеукраїнська трієнале отримує свій девіз і передбачає ту чи іншу наукову концепцію. Девіз Шостої трієнале: «Новітній текстиль ХХІ ст. В пошуках смислів», а критерії відбору – «схильність до експерименту, оновлена мова текстилю, художня якість рукотворення». Саме ними користувався високопрофесійний виставком, що складався з фахівців Києва, Львова (Н. Шимін, О. Парута-Вітрук), Полтави (О. Левадний), Івано-Франківська (А. Шнайдер), дотримуючись однієї позиції, а саме: на Трієнале можливо презентувати лише ті твори, які сприяють ствердженню нової естетики в мистецтві тканини. Тому в експозиції глядач гостро відчуває потяг сучасних професійних митців до найсміливіших експериментів; оновлення мови, завдячуючи свободі самовираження та політу фантазії, вивільненню від застарілих штампів, пошуку та знахідкам новітніх образно-пластичних і технологічних рішень – абстрактних та фігуративних, настінних і об’ємно-просторових. І усе це в сполученні з високим рівнем рукотворення (не плутати з поняттям «рукоділля»)!
Марта Базак Вікно.2020.Гобелен
Виставка переконує, що художній текстиль – явище неймовірно багатогранне. Надзвичайно різнопланові роботи текстильників, створені в період від 2018 р., охоплюють різні напрями сучасного художнього текстилю: від творів «чистого мистецтва», які стверджують ідею абсолютної самоцінності і самодостатності художньої творчості в текстилі, – до творів, покликаних до організації інтер’єрного середовища проте з нестандартними естетичними формулюваннями. Поряд із традиційними формами текстилю (як гладкотканий гобелен, килим, панно в голковій техніці, розпис та малярство на тканині) і відносно новими техніками для українців (як повсть, черпаний папір, печворк, квілт) експозиційний простір активно насичують твори, які вже давно розглядаються в контексті формотворення сучасного українського образотворчого мистецтва загалом: це колаж, асамбляж, об’ємно-просторова конструкція, інсталяція.
Лідія Борисенко.Троє.2020.Розпис на тканині
Окрема подяка за прекрасну у своій складності експозицію на площі 700 кв. м Володимиру Хижинському (до речі художнику-керамісту, доценту КДАДПМД ім. М. Бойчука) та молодому креативному архітектору -художнику Ксенії Білик, які в гарному творчому тандемі визначили точне місце кожному з понад 100 текстильних творів на Трієнале. Експозиторам вдалося об’єднати в єдиному виставковому просторі представників різних мистецьких шкіл України, гідно продемонструвати їхні творчі ,здобутки розкриваючи широкий діапазон мистецтва текстилю в творах, розрахованих на виставковий і музейний простір.
І, безперечно, уклін куратору Шостої трієнале, члену НСХУ, художниці текстилю Олені Куца-Чапенко (дуже вдалий кураторський дебют).
Робота куратора проєкту нелегка. Кураторка – це своєрідна «каріатида», яка тримає на своїх плечах усі проблеми трієнале, що виникають і потребують рішення одна за іншою. Знаю, як це складно, з власного досвіду, тому що «служила каріатидою» на перших чотирьох всеукраїнських трієнале художнього текстилю – від її витоків у 2003 р. по грудень 2013 р., коли під час Майдану в неопалених приміщеннях Будинку художника в Києві оргкомітет, «без надії сподіваючись», готував та проводив Четверту трієнале, просякнуту наскрізь волелюбними настроями, хвилюючими художніми ідеями щодо подальшоі долі України, тривожними настроями.
Що стосується пошуку смислів. Як автор концепції Шостої трієнале я надзвичайно задоволена отриманими відповідними мистецькими результатами. «Смисл» вбачаю в усіх творах учасників трієнале один: кожний з текстильників шукає код національної культурної ідентичності, кожний тяжіє до першооснов, джерел українського мистецтва, заглиблюється в архетипи, в національну архепам‘ять.
В цьому, гадаю, і є великий СМИСЛ існування та розвою на початку ХХІ ст. історично утвореного, але вкрай осучасненого мистецтва тканини!
***
Шоста трієнале дозволяє побачити зріз сучасного стану напрямків, пошуків та експериментів мистців різних творчих індивідуальностей за останні три роки (звідси походить слово «трієнале»). Великомасштабна імпреза підтверджує, що експерименти талановитих українських митців виводять арт-текстиль далеко за межі цього виду мистецтва в його традиційному розумінні. Експозиція принаджує продемонстрованими можливостями образо-творення (чи творення образів) у професійному текстилі. Загалом трієнале засвідчила, що художній текстиль початку ХХІ ст., розвивається в руслі художніх ідей сучасності нарівні з іншими видами образотворчого мистецтва: неоавангарду та постмодернізму.
