7 і 8 квітня на сцені Театру ім. І. Франка з виставою «Отелло» відбудуться гастролі відомого вільнюського театру «Мено Фортас».
Шекспірівську трагедію поставив легендарний литовський режисер Еймунтас Някрошюс. Театр «Мено Фортас» входить до елітарного «Союзу театрів Європи», гастролює в усьому світі з неймовірним успіхом, бере участь у престижних фестивалях, а його художній керівник Еймунтас Някрошюс — мало не найвідоміший литовець у світі. Його феноменальний успіх тим дивніший, що Някрошюс не старається себе рекламувати. Він небагатослівний, рідко дає інтерв’ю, ніяковіє від лестощів...
Репертуар театру «Мено Фортас» спирається на класику, але його не назвеш розрахованим на масового споживача. Вистави литовського театру метафоричні, а значить — елітарні. Сам режисер вважає Вільнюс, де народився його театр, не дуже театральним містом. Някрошюс філософськи сприймає особливості нашого часу. Своє завдання режисера він бачить у тому, щоб знайти баланс між вимогами реального життя і власними переконаннями. «Мено Фортас» — приватний театр, який економічно не залежить від держави і вимушений самостійно піклуватися про своє процвітання. Колектив заробляє гастролями та працює на контрактній основі: для кожної вистави акторів набирають наново. Але практично всі вистави литовського режисера, в якій би країні вони не проходили, завжди збирають аншлаги і стають художнім потрясінням для театралів.
В останні роки Някрошюс ставить виключно твори Шекспіра («Гамлет», «Макбет»). Шекспіріада — візитівка театру «Мено Фортас». «Отелло» — спільний проект театру Е. Някрошюса «МЕNО FORTAS» і Венеціанського фестивалю (бієнале). Це дуже красива, і в той же час шокуюча, навіть часом страшна вистава. У Някрошюса-постановника кожен жест, предмет, звук — повний значення. Гранично красномовна зовнішність акторів, музика, декорації, танець, квіти, вода... У цьому, мабуть, секрет його успіху у публіки.
Випускник ДІТМу (курс Андрія Олександровича Гончарова) Някрошюс завжди займав відособлену творчу позицію. Проте він не вважає режисуру чистим мистецтвом чи навіть професією. «Завдання режисера зробити переклад тексту мовою сцени, створити певну суміш із літератури, живопису, музики», — говорить Някрошюс, а свій прихід до театру вважає випадковістю.
Вже багато років художницею по костюмах і сценографом майже всіх вистав майстра є його дружина — Надія Гультяєва. До речі, старший з двох синів оформив декілька вистав Някрошюса, як сценограф.
Метафори литовського режисера приковують увагу глядачів і критиків. Цікаво, що ці метафори, якими критики так люблять називати те, що бачать у постановках «Мено Фортас», сам режисер вважає природним виявом свого бачення, а особливостями литовського характеру називає не лише замкненість і цілеспрямованість, але й темперамент. У постановках Някрошюса немає нічого зайвого, немає пишної сценографії з венеціанською або мавританською красою. Зате значень, потаємних пластів стільки, що вистачило б на декілька повноцінних вистав: Някрошюс щедро ділиться своєю мудрістю. Музика Фаустаса Латенаса органічно доповнює дію. У Києві виставу буде показано з синхронним перекладом (Едмундас Мікульскіс).
Знаменита п’єса «Отелло» про заздрість, ревнощі, довіру, зраду. Однак у Някрошюса свій погляд на відому історію. Ревнивий мавр, що задушив кохану — тільки декорація. Постановник наповнює шекспірівську трагедію звуками музики та природи. Море стає мало не повноправною дійовою особою. Някрошюс не уникає ні відвертості, ні грубості, ні жорстокості, ні болю: все це служить йому. Він розповідає про захоплююче кохання дівчини до сильного й гордого чоловіка-воїна, який набагато старший за неї. Його кохання тривожне, недовірливе. Генерал Отелло звик відповідати за всіх, хто довірився йому, звик воювати, але йому вже не стати юним, як подруги Дездемони і її ровесники-чоловіки. Зраду Дездемони він вигадує в усіх подробицях. Всі почуття на межі! Някрошюс показує те, про що змовчав Шекспір: переживання і паніка ображеної Дездемони, зворушливе горе суворого Отелло. Тут сплітаються історії всіх героїв. Отелло (актор Владіс Багдонас, якого критики називають «литовським Жаном Габеном») у Някрошюса — не зовсім звичний: без мавританського гриму, без простодушності, якою звичайно пояснюють його довірливість. Він не звик до кохання і немовби не знає, що з ним робити. Вразливі слова Яго (цю роль виконує відомий литовський комік-телеведучий Роландас Казлас) зрозуміліші йому, ніж любовні фрази Дездемони (її грає балерина Егле Шпокайте). Яго — не зовсім лиходій, швидше мрійливий і дивакуватий. Він фантазер і з його фантазій народжується історія зради Дездемони, яка доводить Отелло ледве не до смерті. Помста й обман Яго довго залишається для нього розвагою, грою; він немовби не помічає здійснюваного ним руйнування, мук і смертей. Тільки після нищівного удару Отелло і відчуття реального болю він розуміє, що гра закінчилася одночасно з життям. Метафори кохання у Някрошюса оглушують своєю щирістю та силою. Знаменита сцена задушення в цій постановці перетворюється на смертельний вальс…
Герої вистави — звичайні люди, їхня душа не прикрита ні гримом, ні історичними костюмами. Вони виглядають буденно, і в цьому страшна сила впливу, бо вони дуже схожі на нас — сьогоднішніх людей, які не відрізняються від колишніх і піддаються тим же почуттям. Отелло Владаса Багдонаса — чоловік, який безоглядно любить, страждає від зради й обману... Саме тому вистава по- новому повертає наше власне реальне життя. Величезний простір мовчання не перетворюється на паузи в дії. Пристрасті напружені й без подійного ряду: життя саме діє за нас, в ньому страждають навіть речі, в ньому так легко бути обдуреним і обдурювати...
Гастролі театру «Мено Фортас» у Києві пройдуть у рамках «Театральних сезонів Stoletov».
