Музичною провінцією Чернігів можна назвати тільки тому, що тут немає оперного театру. Зате є Лариса Роговець.
У свою «довокальну еру» вона викладала математику в школі й досі переконана, що без математики їй було б набагато складніше досягти успіхів у музиці. Її шлях на музичний олімп був стрімким. У жовтні 1991 року - третя премія в конкурсі імені Михайла Глинки в Алма-Аті. 1992-го - міжнародний конкурс імені Франциско Віньяса у Барселоні, де Лариса виграла другу премію серед більше ніж 180 вокалістів з 27 країн світу.
Перемога була тим більше безпрецедентною, що музична освіта студентки-заочниці музично-педагогічного інституту імені Гнессіних на даний момент обмежувалася заняттями в аматорській вокальній студії В'ячеслава Литвинова, що став згодом її чоловіком.
Після успіху в Барселоні Ларису запросили до камерного оркестру філармонії і гастролювала вона з ним селами та райцентрами, не давши за цей час жодного сольного концерту. Що не завадило їй отримати чергову премію - Ерни Спуренберг на міжнародному конкурсі вокалістів у голландському місті Гертогенбос, а також запрошення від Базельського міського театру (Швейцарія) у виставу режисера Крістіни Міліц «Весталка» Гаспаре Споніні.
Вже два роки Лариса Роговець викладає в Чернігівському музичному училищі, «ставлячи» голоси юним талантам. І далі мріє про оперну сцену. Готовність до виступу на ній підтверджують нові перемоги на співочих змаганнях. У вересні її було визнано найкращим мецо-сопрано на міжнародному конкурсі Віотти Валсезії у Варалло (Італія), а буквально декілька днів тому вона повернулася з Сицилії. Не зважаючи на те, що що вона впевнено вийшла в другий тур конкурсу імені Маріо дель Монако, чернігівську вокалістку позбавили можливості продовжити боротьбу. Організатори без будь-яких попереджень вирішили провести фінальний тур виключно серед тенорів. Можливо, вперше у житті Лариса пожаліла, що не народилася чоловіком.
