На цій магії знаменитого імені, зокрема, вдало зіграв генерал Лебедь, балотуючись у губернатори Красноярського краю. Для своєї «іміджевої розкрутки» він покликав до Сибіру Алена Делона, який, до речі, у Франції через свої крайні праві, мало не фашистські й відверто ксенофобські політичні погляди та заяви є фігурою дуже одіозною. Це, звичайно, не зупинило «демократа» Лебедя, а може, якраз навпаки, найточніше продемонструвало його справжні політичні позиції. У будь-якому разі нові друзі порозумілися непогано. Делон, подейкують, зворушений широким, як Сибір, прийомом, навіть подарував новоспеченому губернаторові вертоліт.
Те, що в Росії упадання перед іноземним чудово співіснує з національною пихою підтвердила й недавня розповідь відомого литовського правозахисника, директора єврейського музею у Вільнюсі Еманюеліса Зінгеріса. Ми зустрілися з ним у паризькому клубі «Від дисидентства до демократії». Він розповів про свої останні пригоди у Європарламенті. Справа в тому, що на його засіданнях депутати сидять не національними групами, а просто за алфавітом. Зінгеріс опинився поміж Жириновським і Зюгановим.
Зюганов, свідчить Зінгеріс, завжди приходив на засідання трохи напідпитку й, проголосивши: «Я заявляю, што отдихаю!», впадав у дрімоту.
Жириновський, навпаки, повсякчас крутився, посилав записки, щось вигукував із місця й перемовлявся із знайомими. Із Зюгановим вони були дуже приязні і в перервах ходили разом. На Зінгеріса обидва уваги майже не звертали. Лише коли він приходив, Зюганов вигукував: «А ось і наш маленький поляк!» Та все змінилося, коли під час обговорення якогось важливого питання щодо статусу країн Балтії, Зінгеріс, який добре володіє англійською, подався виступати і, зрозуміла річ, із далеко не лояльних до Росії позицій.
«Ах ти гадьониш, — загарчав на нього Жириновський, — да ти будеш еще просіться на мєсто бібліотєкаря в новом Гулаге і тебя туда нє возьмут. Будеш баланду вместе со всємі хлебать! Тебе єщо пріпомнят твоі штучкі!»
У перерві Зінгеріс пішов до адміністрації і попросив, аби його пересадили на будь-яке інше місце. Його прохання задовольнили.
Що ж до Делона... Є версія, що свої політичні ескапади він інколи виголошує лише для того, аби привернути хоч якусь увагу до своєї персони, яка в сьогоднішній Франції, прямо кажучи, не дуже популярна. Схоже, й деякі наші митці люто пхнуться у політику, аби закамуфлювати прикрий факт втрати загального інтересу до себе. Делон, до речі, недавно заявив, що йде з екрана й сцени, аби присвятити себе родині. У цьому його й на пострадянському просторі варто було б багатьом наслідувати й опікуватися власними дітьми, а не вирішувати в парламентах питання, у яких анічогісінько не тямиш.
