Одному з творців української школи валторни, видатному музикантові й педагогу Валентину Миколайовичу Бабенку виповнилося б 90 років. Ювілейній даті був присвячений концерт, що відбувся в Малій залі Національної філармонії України.
Розповідаючи про Валентина Бабенка, не можна не згадати його батька, відомого валторніста Миколу Миколайовича Бабенка. Наприкінці позаминулого століття в маленькому українському селі Терни стояв російський полк із духовим оркестром. Музиканти помітили, що щодня приходить до них худенький, бідно одягнений босоногий хлопчик і зачаровано слухає музику. Поступово всі звикли, що хлопчик з ранку до вечора перебуває поруч: чистить інструменти, сам пробує грати, співає народні пісні. А коли дізналися, що він сирота, умовили капельмейстера взяти Миколку з собою до Петербурга. У північній столиці Микола Бабенко отримав спеціальність валторніста і познайомився з відомим музикантом Михайлом Буяновським. Вони стали друзями на все життя, і дружба ця отримала продовження в часі — їхніх синів-валторністів Валентина Бабенка і Віталія Буяновського теж пов’язували дружні стосунки. Микола Бабенко грав у різних оркестрах Санкт-Петербурга, зокрема, в оркестрі при царському дворі. До того часу відноситься легендарна історія про золотий рубель, який подарували всім музикантам під час святкування царського ювілею, а в голодні роки Другої світової війни той царський рубель урятував життя сім’ї. Довгий час Микола Бабенко був першим валторністом Київського театру опери та балету. І став першим і найголовнішим учителем свого сина.
Валентин Миколайович Бабенко навчався в Київському музичному училищі, працював у симфонічному оркестрі Радіокомітету, в Київському театрі опери та балету. Навчав музикантів в училищі ім. Р. Глієра (зараз — Інститут музики ім. Р. Глієра) і в ДМШ № 2. Він виховав понад 40 валторністів, які грають у провідних оркестрах України та Росії, й зумів передати їм свою любов до валторни. Не випадково I Київський відкритий конкурс валторністів (2008 року) був названий його ім’ям.
Концерт у філармонії відкрила музика альпійських рогів у виконанні учнів коледжу і студентів Інституту музики ім. Р. Глієра. Святковий початок нагадав про походження валторни (нім. waldhorn — лісовий ріг) — її предком був мисливський ріг, в який сурмили, подаючи сигнал під час полювання або якихось урочистих подій. Для того, щоб звук був чутний на далеку відстань, ріг подовжували, а щоб грати було зручніше, його «скручували» — так і виникла валторна. За співучий голос і ніжне звучання валторну називають королевою духових інструментів, а композитори в оркестрових творах доручають валторнам сольні епізоди, як це зробив Чайковський на початку другої частини своєї П’ятої симфонії.
П’єса «Вітання» Василя Пилипчака задала тон усьому вечору урочистим багатоголоссям. Соліст оркестру Національної опери Пилипчак вів концерт, захопливо розповідаючи про кожного композитора, роблячи екскурси в історію, представляючи виконавців. Учень Бабенка, він написав цікаві спогади. І виконав величезну роботу, аби день, присвячений учителеві, пройшов святково.
Слухачів підкорила «Маленька лісова пташка» — п’єса для флейти та хору валторн Франца Альберта Допплера, австрійського флейтиста і композитора. Казкові можливості флейти розкрило натхненне соло Маргарити Хакімової, учениці третього курсу коледжу.
Сюрпризом для публіки стала поява на сцені брас-квінтету Національної опери України: Володимира Сніцаренка, Валерія Єременка, Юрія Пилипчака, Івана Токаренка, Павла Сиротюка, які виконали скерцо американця Джона Чітхема. Програма концерту відкрила слухачам немало імен композиторів, які писали для валторни. Так уперше прозвучала в Україні мазурка Еммануеле Музіо, учня Верді, у виконанні артиста оркестру Національної опери Володимира Дмитріва. До речі, батько Ріхарда Штрауса — Франц Штраус — був першим валторністом у Придворному оперному театрі Мюнхена, створював музику для улюбленого інструмента, і його Фантазію на теми вальсу Шуберта представив студент третього курсу Руслан Пашков.
Також до програми були включені чотири твори великого киянина Рейнгольда Глієра — батько його був майстром із виробництва мідних духових інструментів. Красиво й ніжно прозвучав «Сумний вальс» у виконанні студента Олега Маслянки. Концерт для голосу виконав студент Ігор Черніговський, укотре підкресливши «вокальні» можливості валторни. Дивувало тріо валторн, коли звучав романс у виконанні студента Григорія Заєздного, артиста Національного духового оркестру Олексія Пруня і Володимира Дмитріва. А Експромт для арфи чудово виконала лауреат міжнародних конкурсів Ярослава Сергієнко, учениця 11 класу музичної школи ім. Лисенка.
До Києва на запрошення В. Пилипчака приїхав один з учнів майстра, який живе в Якутії (Республіка Саха РФ). Валторніст Пахом Стручков навчався в Києві в 70-х роках, потім повернувся на батьківщину, працював у Якутському оперному театрі, в оркестрі Радіокомітету РС, а зараз викладає у Вищій школі музики РС. Якутський валторніст привіз до Києва свою статтю «Пам’яті мого педагога Валентина Миколайовича Бабенка», в якій пише: «Згадую, як він із великою самовіддачею, захоплено і творчо вчив нас грати на валторні, кожен його урок перетворювався в захопливу подорож до світу музики, як уважно і співчутливо ставився до нас, своїх учнів. Із гордістю згадую той час, коли вчився у великої Людини, прекрасного музиканта, талановитого педагога».
