Юлія Ван народилася 1996 року в м.Маріуполь. З шести років почала грати на скрипці. У 2007 році поступила в Київську середню спеціалізовану музичну школу імені М.В. Лисенка клас Людмили Овчаренко. З 14 років вчиться в Музичній консерваторії в Ганновері (Німеччина) клас професора Кшиштофа Вегжіна (Krzysztof Wegrzyn). Юлія Ван — лауреатка міжнародних конкурсів Італії, України, Росії, Болгарії та в Молдові. Брала майстер-класи в знаменитої скрипальки Іди Гендель, а також у маестро Джона Стрітса. Юлія Ван стала стипендіаткою фонду Ієгуді Менухіна Live Music Now в 2014 році.
Під час навчання часто виступала на концертах у містах України, Німеччини, Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Франції та Голландії, зокрема з Симфонічним оркестром Ганновера (Німеччина), з Камерним оркестром Граубюнден (Швейцарія), і з Академічним симфонічним оркестром національної філармонії України під керівництвом диригента Романа Кофмана (Україна).
Подарунком київським поціновувачам творчості Ф. Мендельсона-Бартольді став вечір шедеврів: Концерту для скрипки з оркестром мі-мінор, та Симфонії № 4 («Італійська»), а епіцентром програми — тріумфальний виступ скрипальки Юлії Ван.
Скрипковий концерт Ф. Мендельсона — це заповітна мрія та окраса репертуару музиканта. Майстерне, емоційне виконання цього віртуозного твору з яскраво романтичним наповненням чарівними мелодіями, блискучою оркестровкою — завжди запорука теплого прийому публікою. Нинішній виступ Юлії Ван у співдружності з Симфонічним оркестром Національної філармонії України під орудою енергійного німецького диригента Грегора Беттхема викликав тривалі овації залу. Вже початкові звуки скрипки, виразні руки та чарівне одухотворене обличчя Юлії, її лагідна й водночас владна взаємодія з інструментом переконали присутніх, що перед ними вже зріла артистка, просто закохана в музику Мендельсона.
Об’ємний та густий у середньому й низькому регістрі, кришталево чистий та дзвінкий на верхніх нотах голос солюючої скрипки Юлії Ван викликав припущення щодо італійського походження її інструмента. В нашій розмові після концерту вона зазначила, що наразі виступає зі скрипкою знаменитого італійського майстра Андреа Постаккіні.
— Гадаю, — зауважила Юлія, — кожний скрипаль мріє грати на раритетному інструменті знаменитих династій італійських майстрів — Аматі, Гварнері, Страдіварі, які творили три століття тому. Сьогодні їхні авторські роботи є надзвичайно коштовними: вартість може сягати кількох мільйонів євро! Втім, є інструменти, що за акустичними властивостями максимально наближаються до брендових скрипок великих кремонців. Молодим і вже відомим виконавцям зарубіжні фонди, приватні меценати надають стародавні інструменти, так би мовити, в довгострокову оренду, заохочуючи їх таким чином до професійного зростання. Ось цю скрипку після моєї перемоги в конкурсі 2016 року передав мені в користування Фонд Deutsche Stiftung Musikleben. До речі, в арсеналі Фонду — понад 150 раритетних струнних інструментів зі знаменитих майстерень династій Гальяно, Гварнері, Тесторе та навіть Страдіварі 1703 р. Крім того Фонд надає стипендії та спонсорські кошти для індивідуальної підтримки — від навчання за кордоном до спеціального призу на Jugend musiziert. А гасло Фонду: «Для того, щоб досягти успіху на великих світових сценах, юним талантам потрібен апробований, потужний інструмент». Отже, мені в цьому плані дуже пощастило».
— Сьогодні ти вже маєш чималий досвід гастрольних виступів, серйозні досягнення в концертній діяльності, високий рівень майстерності, навчаєшся в аспірантурі в Ганновері. Хто заклав основні підвалини твоєї сучасної виконавської манери?
— Насамперед завдячую прекрасному педагогові в Київській середній спеціалізованій музичній школі ім. М. Лисенка Людмилі Іванівні Овчаренко — учениці легендарного Богодара Которовича, визнаного фундатора української скрипкової школи. В її класі я навчалася близько п’яти років і саме вона розкрила мені чимало секретів виконавського стилю свого вчителя та дала мені міцну технічну базу. А від 2010 року я вже навчалася в класі професора Кшиштофа Венгжина в Музичній консерваторії Ганновера (Німеччина), засновника та Почесного президента Міжнародного конкурсу скрипалів Йосипа Йоахіма. Він дуже відомий у музичному світі митець, педагог, голова і член журі багатьох знакових скрипкових змагань. Уславився він тим, що багато його вихованців — переможці престижних скрипкових змагань, згодом стають солістами провідних європейських оркестрів.
— Що спонукало тебе продовжувати навчання за кордоном?
— Мою увагу привернула надзвичайно красива й професіонально відточена гра дівчинки з Франції, призерки Конкурсу ім. М. Лисенка, що відбувався у Києві. Дізналася про її навчання в Німеччині й вирішила шукати стежку до професора Кшиштофа Венгжина, в якого навчалася французька скрипалька. Звернулася по електронній пошті і отримала пропозицію приїхати до нього на прослуховування. На той час мені ледь виповнилося 15 років... Трохи бентежив й той факт, що в Німеччині дуже високий загальний рівень інструментального виконавства. Кшиштоф Венгжин багато допомагав мені, особливо це було важливо на перших порах, коли період адаптації в новій країні супроводжувався певними труднощами, адже всі студенти були старші за мене і мені прийшлося з багатьох дисциплін наздоганяти їх.
— Нерідко новий педагог прагне одразу прищепити студенту власні принципи виконавства, часто нехтуючи його попередніми технічними набутками. Чи не виникали такі ситуації під час твого навчання в Ганновері?
— Принцип занять Кшиштофа Венгжина— вдосконалювати й шліфувати до еталонного стану твори, не порушуючи тієї бази, яку студент приніс із собою до його класу. Певно, в цілому професора моя підготовка влаштувала, й ми одразу почали готуватися до конкурсу. Новими для мене стали виступи з камерними ансамблями — тріо, квартетами тощо. Цей вид концертного виконавства дуже поширений у Європі, і на такі концерти завжди збирається багато публіки, щоправда, як правило, поважного віку.
— А які саме форми навчання передбачає аспірантура і чи дає цей диплом певні преференції в твоїй подальшій сольній кар’єрі, чи відкриє він перед тобою нові двері до найвідоміших концертних залів світу?
— У аспірантурі отримую заняття зі спеціальності, готую нові програми для наступних концертів та конкурсів. Там існує дуже вільна та лояльна система навчання. Паралельно є можливість планувати виступи в різних містах і країнах. Я сама коригую графік занять, коли потребую більше зустрічей з професором і розраховую на його професійні поради та підказки. В Європі аспірантура вважається дуже престижним і значимим щаблем у кар’єрі концертуючого соліста. Та, зрештою, все залежить від мене самої, від наполегливості й працездатності.
— Наразі маєш певний досвід співпраці з різними диригентами. Чи існує якийсь універсальний рецепт: як найшвидше знайти взаєморозуміння з новим партнером по сцені, з яким тобі випадає грати концерт, приміром, за кілька днів, або навіть за день?
— Зазвичай прагну заздалегідь познайомитися з записами виступів диригента. Таке заочне знайомство допомагає мені під час репетиції краще зрозуміти задум маестро, подивитися на його техніку диригування, взаємовідносин із солістами. Для мене завжди є цінними поради диригента під час репетицій. Як правило, його вказівки є принципово новими, інколи несподіваними, та я намагаюся максимально дослухатися до його порад, дотримуватися його побажань. Найчастіше вказівки стосуються темпів і динаміки звучання, деталей акустичного балансу солюючої скрипки та оркестру.
— Чи вносиш ти до свого репертуару твори українських композиторів і чи є можливість їх виконання в Європі?
— Мені дуже подобається скрипкова музика українських композиторів, наприклад, Скрипковий концерт Євгена Станковича, щоправда, він дуже складний. Планую найближчими роками збагатити свої програми творами українських авторів. На жаль, поки що у Західній Європі українська музика залишається майже зовсім невідомою.
— Однією з твоїх «топових» перемог з-поміж міжнародних змагань стала Перша премія на минулорічному конкурсі в Мірекурі (Франція). Чим тобі запам’ятався цей турнір?
— Це місто називають «французькою Кремоною», або столицею французького скрипкового виробництва, там існує міцна традиція виробництва скрипок, історія якого нараховує чотири століття. Вражає, що в цьому місті й досі панує дивовижний дух загальносуспільної поваги до мистецтва скрипкової гри й гордості за покоління майстрів, які уславили цей край на віки.
Технічна підготовка учасників була дуже високою, тим паче мені приємно, що саме в Мірекурі ми разом із Ромою Холматовим, з яким ми свого часу вчилися в Києві в одному класі, обидва з України, поділили Першу премію. Крім того, мені ще дісталися призи від журі, глядачів та оркестру і з-поміж них абсолютно унікальний смичок.
— Переглядаючи масив афіш та анонси твоїх концертів, неважко помітити, що поряд з твоїм прізвищем можуть бути вказані різні країни, які ти репрезентуєш. Представником культури якої країни ти себе вважаєш?
— Я народилася й виросла в Україні. Втім, не так уже й важливо, що пишуть у афішах, головне, що я почуваюся українкою і це мені надзвичайно імпонує.
...Цікаво й інформативно наповнено виглядає варіант афіші, запропонований Хмельницькою обласною філармонією: «Відкриття концертного сезону! Академічний симфонічний оркестр, диригент — Сунь Сюйн (Китай — США). Юлія Ван (скрипка, Китай — Німеччина — Україна)»...
