Слово "розкол" походить від релігійних суперечок у Росії XVII сторіччя. Воно освячене в літературі героєм Достоєвського - Раскольниковим. Але поняття "розколу" чи пак "схизми", або просто "розламу" не тільки в релігійному, але й у політичному та літературному житті прийнятне серед слов'ян і без релігійного забарвлення. В політиці СРСР було також багато "розколів", що їх називали "ухилами", аж до настання сталінського "одноголосся". У нас розколи таврувались як ознаки незгоди і чвар, що ними така багата наша історія (чомусь змагання до "єдности" не завжди включало "сумісність"). На Заході радше наголошують не так на "розколах" між тими, що не погоджуються, а на "сумісності" чи пак "плюралізмові", між тим, що не однаково думають, але згоджуються на компроміси ("плюралізм" також вживається тепер слов'янами). В українському літературному житті слова "розкол, розкольник" вжито недавно про події які хвилюють багатьох інтелектуалів, а не лише письменників.
Варто приглянутися як недавно проходив "розкол" серед американських літературознавців (серед письменників цього не могло бути, бо немає в США ні "спілки письменників", ні "державних премій", ні "народних артистів"). Варто приглянутися не так, щоб відразу зрозуміти відмінну ментальність Заходу і Сходу, але щоби порівняти наші та чужі звичаї. Бо вони стають підгрунтям культурного життя різних країн. Торік "розкололася" відома американська Асоціація модерних мов (Modern Languages Association - MLA). Група її членів ухвалила створити нову організацію. Провідником групи був професор Роджер Шаттук, відомий вчений та перекладач, автор книжки "Заборонене знання - від Прометея до порнографії" (Forbidden Knowledge; From Prometheus to Pornography, 1996). Відбулась конференція нової групи, на якій було означено принцип незалежності літератури та літературознавства від ідеологічних, політичних чи інших модних теорій. Почасти така ухвала виплинула з розчарування тими теоріями, що опановували інтелектуальне життя Америки та Європи в час холодної війни і панівної тоді інтелектульної лівизни. Почасти, це також означало повернення до естетизму. Після конференції були, звичайно полеміки й відгуки. Та ніхто не починав чварів, не намагався показати, що Шаттук в молодості міг бути слюсарем чи безбожником. Виграли чемність і плюралізм. Жвава дискусія як і про літературу, так і про зміни в навчанні її в університетах, триває далі. Вочевидь, загальна ситуація в Америці та Україні зовсім інша. Та все-таки...
Котляревський писав, що "де згода в сімействі, де мир й тишина, щасливі там люди, блаженна сторона". Та не забуваймо, що він сказав це за Сковородою: "Всякому городу нрав і права, Всяка імієть свой ум голова". А ще краще у Шевченка: "У всякого своя доля і свій шлях широкий".
Торонто
