У «Бібліотеці газети «День» до 10- річчя газети вийшло ще одне, нове видання — альбом з роботами Анатолія Казанського. «Він був карикатуристом «Дня». Він малював — «у номер». Але його малюнки розсунули час. Стали образами, глибокими метафорами, які щоразу, крізь роки, повертаються до нас новою гранню його думки. І знову йдуть до читача», — пише в передмові до видання головний редактор «Дня» Лариса Івшина.
У Казанського в молодості було могутнє тіло. Треноване тіло весляра. Він серйозно займався академічним веслуванням. Могутня грудна клітка, величезні біцепси. Тим, кому пощастило знати його пізніше (в тому числі, й мені), було неможливо в це повірити. Однак це правда. У «наші» часи він виглядав, як аскет: худий (майже змарнілий), високий і сухорлявий. Уся його фізична міць перетекла в малюнки. Ясна річ, разом iз космічним талантом. Тому вони такі живучі. Вони увібрали його повністю, без залишку.
Якось він, сумно усміхаючись, сказав мені: «Знаєш, скільки років я прожив насправді?». І сам же собі відповів: «Вісімдесят шість». Дивлячись у його карі магнетичні очі, від яких десятками доріжок розходилися зморшки, — в це можна було повірити. Як, утім, і в те, що йому немає й сорока. Він був із тієї породи людей, про яких говорять: «Без віку».
Фактично він прожив усього сорок дев’ять. Однак встиг не на одне століття вперед…
Наприкінці вісімдесятих Анатолій Казанський уже став відомим карикатуристом. Однак цієї іпостасі йому було мало. Поступово він розробив свою техніку, умовно кажучи, «тонкої лінії». Нова техніка дозволила йому на одному аркуші формату A4 зображати до кількох десятків образів, ув’язаних в єдину смислову систему. І розташовувалися вони напрочуд гармонійно. Тут Казанському допомогло його просторове мислення в минулому професійного архітектора.
У 1996 році, коли він опинився у «Дні», у нього вже був власний багаж оригінальних ідей, сюжетів та персонажів. Це допомогло йому витримати стрімкий темп газетного конвеєра. Весь творчий потенціал Казанського за два роки надто напруженої праці штатним карикатуристом було сфокусовано в газеті. Деяких героїв він використав із своїх геніальних «сюрів» для карикатур. І навпаки, карикатури, створені з новинних приводів, з моментальних імпульсів дотепності — поповнювали колекцію персонажів його глобальних сюрреалістичних полотен. Так у творчості Казанського принципи «щоденності» об’єдналися з законами «вічного мистецтва».
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі в основному його карикатури. І тут він — неперевершений майстер, оскільки набагато ширше, ніж це прийнято, трактував цей «несерйозний» жанр. Його карикатури і складні, і прості. Так у малюнку з аутодафе зроблено унікальний сюжетний хід: ОДНИМ жестом перекидається світ. (Як, наприклад, відбувається миттєвий зсув масштабу в рядку Маяковського: «Гремит, приковано к ногам, ядро земного шара»).
Натовп радісно і з ентузіазмом зібрався віддати вогню чергового Джордано Бруно. Однак кат повернув факел не в бік полін, а запалив край малюнка, таким чином підпалюючи вершителів неправедного суду.
До нього нахилився прокурор, ніби говорячи: «Що ти робиш?! Ти помилився!». Але палій тут правий. Разом з типом, прив’язаним до стовпа. Публіка з жахом розбігається від палаючої кромки. Казанський художніми засобами відновив справедливість.
Несправедливо те, що він пішов із життя так рано, так і не побачивши своєї першої книги (про яку дуже мріяв). Але сподіваюся (як і багато шанувальників його фантастичного таланту!), що це тільки початок. Що його велика творчість, злетівши з газетних сторінок, полонить не лише постійних читачів «Дня», але і усіх любителів великого образотворчого мистецтва.
