«Кін IV» — знакова вистава. З одного боку, ми відчуваємо гордість, бо це були 20 років аншлагів! А з другого — сум, бо все коли-небудь закінчується... і Анатолій Хостікоєв із колегами Національного театру ім.І.Франка в суботу останній раз зіграють легендарну виставу, яку він поставив за п’єсою відомого драматурга Григорія Горіна (український переклад зробив Ярослав Стельмах). Декорації та костюми створив художник Андрій Александрович-Дочевський, танці поставив чудовий хореограф Борис Каменькович, номери фехтування актори відточували разом із Володимиром Абазопулом.
Вистава «Кін IV» сповідальна: про життя в театрі, професію актора, про щастя й біль... До речі, Анатолій Георгійович виступає в трьох іпостасях: як актор, режисер і музикант — у фіналі він фантастично виконує соло на ударних інструментах (у постановці використано музику ВІА The Beatles). На прем’єрі трагікомедії, яка відбулася 9 червня 1999 року, ролі виконували провідні франківці: Олексій Богданович (Принц Уельський), Наталія Сумська (Анна Дембі), Олексій Пєтухов (Соломон), Любов Кубюк (Єлена) та інші, але нерв усього дійства все ж зосереджено в образі Кіна-Хостікоєва, який грає на розрив аорти... До речі, драматург Григорій Горін, коли подивився київську версію своєї п’єси, назвав її найкращою постановкою, а Хостікоєва — «українським Кіном». Нагадаю, ця вистава — перша режисерська робота Анатолія Георгійовича, а роль легендарного англійського прем’єра Едмунда Кіна — найкращого інтерпретатора шекспірівських п’єс, який помер на сцені, була однією зі знакових у репертуарі митця (за цю виставу Хостікоєв отримав театральну премію «Київська пектораль» за найкращий режисерський дебют).
Про те, як з’явилася ця постановка й у чому був її секрет, бо всі покази впродовж двох десятиліть завжди супроводжувалися глядацькими криками «Браво!», — наша розмова з Анатолієм Хостікоєвим.
«ТАК У ЖИТТІ БУВАЄ — НАЧЕБТО ВИПАДКОВО, А НА СПРАВДІ — ЗАКОНОМІРНО!»
— Розпочалось усе з того, що тодішній художній керівник Театру ім.І.Франка Сергій Володимирович Данченко запитав мене: «Чому ти в інтерв’ю ЗМІ говориш, що в тебе немає роботи»? А я відповів, що мрію про гідну роль на кшталт Енея... Тоді Данченко показав на купу п’єс на своєму робочому столі та запропонував вибрати будь-яку. Очі розбігаються — яку взяти? Сергій Володимирович пропонує «Кін IV» Григорія Горіна, — згадує Анатолій ХОСТІКОЄВ. — Ми тільки провели читання й Данченко захворів... проєкт фактично прикрили, а час іде... Якось телефонує Валентина Борисівна, дружина Данченка і чую, як він пропонує мені самому поставити виставу. Я здивувався, бо не режисер, а актор і хочу грати, але Сергій Володимирович запевнив, що цю п’єсу треба відчути, і все в мене вийде, а в разі чого — він поруч...
Я став аналізувати: хто мій герой? Це історія про долю його величності Актора, в якому справжнє життя іноді виявляється комедією, а гра на сцені перетворюється на трагічну реальність. Нагадаю, в основі п’єси Горіна — факти та вигадки з біографії великого англійського актора епохи романтизму, улюбленця публіки Едмунда Кіна (1787—1833 рр.). Він був справжнім королем сцени, але поза театром його життя було сповнено таємниць і загадок... Вважають, що стиль його гри вплинув на багатьох акторів. Він відрізнявся ексцентричністю в поведінці, схильністю до скандалів, багато пив...
За сюжетом, у світі, де панує вимисел, б’ються живі серця різних героїв: величного принца Уельського, невиправної інтриганки Емі Госуїлл, чарівною Анни Дембі, розважливого Соломона та багатьох інших. У нас зібралася класна акторська команда: Олексій Богданович, Поліна Лазова, Любов Кубюк, Наталія Сумська, Олексій Пєтухов... Я не режисер, але по-акторськи можу зрозуміти колег. У тексті є одна ключова фраза Анни Дембі, яка каже Кіну, що ходить на всі його вистави, він чудово грає, але зауважила, що він часто п’яним виходить на сцену... якось дівчина зустріла актора в кафе, коли сидів спиною до людей і дивився в стіну, і тоді вона зрозуміла, що Кін дуже самотня людина. Герой начебто розчулившися раптом питає: «Адреса ресторану»? Тобто Кін зіграв сентиментальність і сльози... А дівчина відповідає «Ліверпуль, стріт, 17»...
Знаєте, коли ми з Наталкою (Сумською) їхали після репетиції в машині я зізнався, що не знаю яка музика має лунати в постановці, а вона підказує — хіт liverpool The Beatles — «You’ll Never Walk Alone» («Ти ніколи не будеш одиноким»). Я аж підскочив... Де взяти ноти? Наталю запросили на інтерв’ю на радіо, вона розказала про те, що народжується нова вистава й ми шукаємо інструментальну музику «liverpool» The Beatles. Минула доба після ефіру й біля театру мене вже чекав інтелігентний чоловік, передав бабіну для магнітофона з записом композицій The Beatles у виконанні Лондонського Королівського симфонічного оркестру. Цей музичний шедевр ми використали у виставі, а Віктор Георгійович, який зробив цей щедрий подарунок, став нашим другом. Так у житті буває — начебто випадково, а на справді — закономірно!
«ДЛЯ АКТОРА РОЛЬ КІНА — ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПОДАРУНОК ДОЛІ»
— У мене є музична освіта — граю на баяні та акордеоні, але все життя хотів навчитися грати на барабанах... Коли Кін читає рядки з «Короля Ліра» Шекспіра, то я відчув, що мені не вистачає ритму. Внутрішній (у п’єсі) є, а зовнішнього, щоб передати це на сцені, — не вистачає. Подумав, що треба, аби мій герой, читаючи поезію, грав на ударній установці. Лишилося два тижні до прем’єри, почав шукати, хто мене навчить грати на барабанах. Пішов у Київську консерваторію, ходив по класах і слухав. Раптом чую, хтось класно вибиває ритм. Дочекався кінця занять і познайомився зі студентом Геннадієм Хлопотовим. Запропонував йому, що коли я буду читати текст із «Короля Ліра», щоб він акомпанував на барабанах. Хочу, щоб ти відчув ритм віршів Шекспіра. І така імпровізація класна вийшла! Прошу хлопця, аби навчив мене так грати за тиждень. Гена кричить, що вчився цьому вісім років, а я відповідаю, що в мене немає часу, а є сім днів! Пропоную поєднати в композиції з концерту «Eybiroud» The Beatles. Запросив хлопця прийти в театр, щоб він подивився кілька вистав із моєю участю та зрозумів, що я повинен екстремально-швидко навчитися грати на барабанах. Ми розпочали заняття, які починалися щоденно (в балетному класі театру) о 7.00, і ми з Геною барабанили на ударній установці до пів на одинадцяту. Об 11.00 відбувалася репетиція іншої вистави, а о другій годині дня я продовжував уроки на барабанах до 18.00. Потім після закінчення вечірньої вистави я ще дві години знову барабанив! І за тиждень несподівано для всіх вийшов і зіграв!
РОЗМОВИ НА ДАЧІ ПІСЛЯ ВИСТАВИ І ФОТО НА ЗГАДКУ ПРО ЗУСТРІЧ: АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ, ГРИГОРІЙ ГОРІН І НАТАЛІЯ СУМСЬКА, 1999 Р. / ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ А. ХОСТІКОЄВА
Може тому, що вистава народжувалася на ентузіазмі, з драйвом, вона вже 20 років прикрашала репертуар нашого театру. Для актора роль Кіна — величезний подарунок долі, і я щасливий, що завдяки С.Данченку я спробував свої сили і в новій іпостасі — режисурі...
АВТОРА! АВТОРА!
— Може, це здається дивним, але чомусь автора п’єси Горіна дирекція франківців не запросила на прем’єру. Ми зіграли п’ять вистав на аншлагах і якось читаємо в тодішній популярній газеті «Советская культура» інтерв’ю з Григорієм Ізрайлевичем, де він розказував про свій твір, який написав у 1991 р. за мотивами драми О.Дюма «Кін, або Геній і безпутність». Цю п’єсу ставили в різних театрах, зокрема й Московському ім.Маяковського (головну роль там грав Олександр Лазарєв) і Горін зізнався, що київської постановки не бачив...
Наталя знайшла телефон драматурга, і ми його запрошуємо, навіть пропонуємо купити квитки. Він засміявся і сказав, що вперше актори звертаються з такою пропозицією, і сам купить квиток і прилетить до Києва. Наталя зустріла Горіна в Борисполі, привезла до театру, а квитків на виставу немає! Ми тоді пропонуємо, аби драматурга посадили на приставний стілець... Та коли головний адміністратор побачив кремезну постать Григорія Ізрайлевича (його зріст 193 см, плечі — як у культуриста!), то з резерву видав квиток у директорський дев’ятий ряд.
Наша вистава розпочинається з того, що Кін скасовує виставу. Я кожен раз знаходив різні причини для цього, а в той вечір об’явив, що спектакль не відбудеться, бо до нас приїхав автор і всі, хто хочуть отримати автограф, то Горін — у залі. Глядачі кинулися до Григорія Ізрайлевича... Я бачу, що ситуація вже вийшла з-під контролю, і ми вже зриваємо постановку, тоді закликаю публіку: «Усе-усе! Сідайте на місця, ми починаємо дійство»! Вистава вийшла дуже теплою. Горін вийшов на сцену, сказав слова подяки, закривається завіса, ми, актори, стоїмо, а драматурга, попідручки кудись забирають чиновники Міністерства культури (схаменулися і вирішилт по-піаритися!). Колеги дивуються — чому прийшли мінкультівці? Вони не запрошували, не зустрічали! Я телефоную Горіну й запитую, де він? А Григорій Ізрайлевич відповідає, що привезли до якогось ресторану й сказали, що ви дуже стомилися і не можете зі мною зустрітися... За кілька хвилин Горін передзвонює, називає готель, де перебуває та просить його забрати. Ми з Наталею приїхали й повезли Григорія Ізрайлевича на свою малесеньку (5 соток) дачу на Десні. До самого ранку спілкувалися.
Він по-шматочкам розібрав нашу виставу. Горін казав: «Я бачив усі постановки «Кіна IV», у багатьох містах і країнах. Краще, гірше,... але твій спектакль мене вразив... ти — хуліган, Хостікоєв... об’єднати актора Кіна... Шекспіра,... Beatles,... Короля Генріха... Отелло,... Горіна..., монолог Короля Ліра під «Abbey Road»..., барабани та фінальний вихід у СВІТЛО, у ВІЧНІСТЬ... Давай за тебе!... Не віриш?... Дивись... пишу рецензію... просто на моїй книзі... від схвильованого автора»!!! .
У п’єсі король Георг любить театр, обожнює Кіна і навіть мріє померти в ложі. Однак він же наказує Кину залишити акторську професію, на що Кін відповідає: «Не він мені наказував стати актором, не йому дано забороняти. Бо мій головний глядач — там, на небесах!»...
Знаєте, Горін стільки цікавих історій розказав. На згадку про ту зустріч лишилися фотографії... Я йому зізнався, що мрію зіграти Дон Кіхота, а Горін пообіцяв, що напише сценічну версію... Він хотів провести в Москві фестиваль вистав, поставлених за його творами. «...назва скромненька — Горінскій Фестіваль! Ха... Ха... Ха!!! Обов’язково запрошу ваш спектакль... Можемо побешкетувати... Лазарєв із партнеркою зіграє у вашому спектаклі, а ви з Наташею у виставі Театру Маяковського... Елкі-палки! Шоста ранку! Я спізнююся в аеропорт! Толя, ти вмієш швидко їздити? Помчали»...
Смерть Горіна перекреслила всі плани. Григорій Ізрайлевич помер 15 червня 2000 р. від інфаркту за три місяці після свого 60-літнього ювілею...
Нині виставу ми присвятимо автору, а гратимуть: Олексій Богданович, Тетяна Олексеєнко-Жирко, Олексій Паламаренко, Любов Кубюк, Поліна Лазова, Олексій Пєтухов та інші.
Мене часто запитували — в чому секрет довголіття «Кіна IV»? У тому, що в його основі лежить прекрасна п’єса, а її автор був наділений винятковим даром митця. Він міг узяти за основу старовинний, відомий усім сюжет і наповнити його сучасним змістом. П’єса «Кін IV» — гостра, дуже глибока, а тема вічна — влада і художник. Горін знав театр із середини і тому всі його твори мають довгу творчу долю. На перший погляд його тексти спочатку здаються кумедними та смішними, але вони завжди приховують гостру тему для роздумів... На горинські вистави глядачі ходять поколіннями. Шкода, що Григорія Горіна немає, але я пам’ятаю про те, що мав щастя познайомитися з цією непересічною особистістю. Світла пам’ять!
НОВИНКИ БУДУТЬ, АЛЕ ПІЗНІШЕ
— Окрема , але яскрава сторінка вашої біографії — це Театральна компанія «Бенюк — Хостікоєв», яка впродовж багатьох років саме в «мертвий сезон» дарувала прем’єри глядачам, але вже кілька років — пауза...
— Ми починали 1999 року, — нагадує А.Хостікоєв. — Тоді українських антреприз взагалі не було. Розпочали «Швейком» (перша версія постановки відбулася ще 1996 р., а друга — 2004-го), потім була комедія «Синьйор із вищого світу», драма «Про мишей і людей», рок-опера «Біла ворона», музично-драматична вистава «Задунаєць за порогом», а в 2011 р. ми представили комедію «Люкс для іноземців»... Працювали всі роки дуже інтенсивно, гастролювали з аншлагами по всій країні. Сьогодні з’явилося чимало неформальних театрів і це дуже добре. Ми теж шукаємо нові шляхи в творчості й будемо ставити не епатажні, а зрозумілі публіці вистави. Поки граємо старі постановки, а новинки будуть, але пізніше. Я написав п’єсу в жанрі трагікомедії. Герої — чоловік і три жінки... Це буде життєва історія, яка, надіюся, не залишить байдужими глядачів.
