У Театрі російської драми відбулася презентація книги «Данило Лідер: Театр для себе» (упорядник О. Островерх, видавництво «Факт»), що розповідає про видатного українського художника, майстра сучасного театру, мислителя, філософа, автора космологічної теорії Малого та Великого світу, засновника системи сценографічної школи. Майстер залишив нам у спадок понад 100 вистав, а його роботи «Тев’є Тевель», «Вишневий сад», «Візит старої дами», «Дядя Ваня» та «Король Лір» стали вже хрестоматійними, еталоном сучасного сценографічного мистецтва. Славетний педагог виростив цілу плеяду цікавих художників та сценографів: Андрія Алексадровича-Дочевського, Марію Левітську, Ігоря Несміянова, Володимира Карашевського та ін.
Театрознавець Ольга Островерх розповіла, що робота над книгою про Лідера тривала з 1997 року. До неї увійшли тексти, написані ним у різні роки або надиктовані Данилом Даниловичем під час їхніх численних зустрічей. У книзі представлені не лише авторські тексти, а й графіка, серії ескізних малюнків до вистав. У Лідера були особливі відносини з друкованим словом. Кожен текст через певний час він багато разів переробляв, доповнював. Це стосується і його вистав, сценічне життя яких мало продовження в малюнках. Поступово й виник новий жанр — малюнок-спогад про виставу. Оригінальне оформлення книги зробив Сергій Маслобойщиков.
«Усе дитинство я багато малював. Малював, як зазвичай малюють діти, всяку фантастику. Дуже любив малювати коней, обличчя людей. Малювати з натури мені якось не приходило в голову, — пригадував Д. Лідер. — Я не чекаю моменту, коли режисер, вручаючи мені п’єсу, викладе загальне завдання. Виходячи з особистої довголітньої практики, я зрозумів, що театральному художнику необхідно працювати без попередніх бесід та «обміну думками». Я знаю, що треба придумати, і справа тут не лише в декорації, а в усій загальній спрямованості майбутньої постановки, тому розширяється і ускладнюється робота художника, концентруючись у головному напрямі…
Починаючи роботу, я мимоволі поміщаю художника, в даному випадку себе, в епіцентр образних пошуків, від якого відлічується перший крок і подальший маршрут постановки. На самому початку часто доводиться заново ставити перед собою і відразу ж вирішувати прості питання образності, необхідно повертатися до них, починати танцювати ніби від пічки».
«Лідер — ціла епоха в розвитку сценографії в Україні, справжній майстер образно-дійової режисури, сценічного простору, — підкреслив художній керівник Російської драми Михайло Резникович. — У своїх просторових рішеннях він об’єднував предмет і метафору, театральну гру і життя, де форма дивовижної простоти завжди була насичена глибоким філософським смислом...
Данило Данилович являв собою яскравий приклад достойної поведінки в недостойні часи. Йому довелося на собі відчути цензурні приниження, але ідеологічна клітка, в яку нас усіх помістили в ті часи, абсолютно не залишила сліду в його творчості. Лідер був одним із засновників Академії мистецтв України, а його ім’я додавало морального авторитету академії.
Він був людиною великого таланту, але при цьому залишався скромним, совісним. Говорив неголосно, але чим тихіше він говорив, тим уважніше його слухали. Лідер дивним чином умів об’єднувати людей, відкривати у своїх учнях усе краще, талановите, вчив їх думати. Книга «Театр для себе» допоможе читачам долучитися до світу почуттів і дум цього унікального художника».
Актриса Театру ім. Л. Українки Лариса Кадочникова зізналася, що з Данилом Даниловичем у них складалися дивні стосунки. В останні роки життя художника вони часто спілкувалися по телефону. Лідер говорив тихо і коротко. Але варто їй було почути його голос, як усі тривоги йшли геть. Він міг лише кількома словами поставити все на свої місця, і, здавалося, складне питання швидко можна вирішити. Лариса Валентинівна з теплотою пригадує їхню спільну роботу над «Вишневим садом». Саме Лідер підказав їй, як знайти вірні інтонації образу Шарлотти — не кричати і говорити без акценту. Деталь, але роль відразу пішла. Він придумав фантастичні декорації до вистави. Все було білосніжним, як квітучий сад і легкий весняний мороз. Побував Данило Данилович і на першій виставці картин Кадочникової, підтримавши її талант як художниці. Допоміг повірити у свої сили.
«Лідер був простим у звичайному житті і великим у творчості, — вважає актор Російської драми Микола Рушковський. — Ми тільки зараз можемо зрозуміти, яке щастя дарувало нам життя, давши можливість спілкуватися з великим майстром».
Величезний відрізок життя Лідера був пов’язаний із Театром ім. І. Франка. Саме на цій сцені народилося багато його прекрасних робіт, у тому числі «Тев’є Тевель», «Дядя Ваня», «Таке довге, довге літо», «Людина з Ламанчі», «Гаряче серце». У кожній виставі художник ішов від драматургії, а будь-який предмет сценографії ніс багатомірну функцію, допомагаючи показати образний світ героїв. У Данила Даниловича були різні періоди у франківському житті. Через нерозуміння йому довелося піти з театру, залишити посаду головного художника. Тепер уже ті сірі дні обросли легендами. Наприклад, демарш Лідера, який розфарбував у чорний колір ялиночки або спалив декорації сонця на господарському дворі театру. Його творча натура бунтувала проти цензурних ножиць у виставі «У ніч місячного затемнення», поставленій за п’єсою Мустая Каріма режисером Сміяном.
— Коли вимовляють прізвище Лідер, то у моїй пам’яті встають його легендарні вистави: «Вибір» і «Тев’є Тевель». Вони створювалися разом із режисером Сергієм Данченком, — пригадує зав. літературної частини Театру ім. І. Франка Наталя Пономаренко. — Творча душа художника яскраво втілилася у бондарєвському «Виборі» — сцена буквально «дихала». Величезний мольберт трансформувався, роз’їжджався, і повністю відкривався простір сцени: там творив свої роботи герой — художник, а сучасні події, як на картині, змінювалися воєнними вставками. У виставі «червоною ниткою» проходила тема пошуку свого творчого «я». А про «Тев’є Тевеля» вже написано цілі томи театральних досліджень. Лідерівський знаменитий Молочний шлях виник від свічки, а глиняний глечик молока як перетворення, як одвічний маршрут гнаних людей, народів. Тема гнаних людей була близькою Данилу Даниловичу. (На початку Другої Світової війни його, як німця за походженням, разом із сім’єю заслали за Урал. Там Лідеру довелося працювати в шахті. Немало поневірянь він переніс, перш ніж зумів повернутися до професії художника, отримати посаду декоратора в Челябінському театрі ім. Цвіллінга. Лише після вистави «Маскарад» він став головним художником, а за сценогафію постановки «Любов Ярова» йому присвоїли Сталінську премію. Це допомогло в1954 р. отримати дозвіл повернутися до Ленінграда і продовжити навчання в Інституті ім. Рєпіна — Т. П. )
Доля була жорстокою з художником. В останні роки життя Данило Данилович осліп, але він мужньо прийняв цей удар. На соту виставу «Тев’є Тевеля» він приїхав разом із дружиною Кірою Миколаївною Пітоєвою. Привіз масу згортків. Обійшов усі служби театру, поговорив з акторами і технічними працівниками, дякував усім за роки спільної роботи, вручаючи кожному сувенір на згадку. Було таке враження, що він прощався з франківцями».
Сьогодні його численні учні продовжують справу Лідера. І прекрасно, що вони не сліпо копіюють майстра, а кожен шукає власний творчий почерк, стиль. Данило Данилович навчив їх головному — полюбити театр і не уявляти свого життя поза сценою.
