Творче кредо лівобережців залишається незмінним – це театр психологічний та інтелектуальний. Спираючись на міцний фундамент досягнень попередніх років, театр досліджує «життя людського духу» й заглиблюється в проблеми нашого часу, намагаючись знайти відповіді на актуальні виклики доби та відшукуючи естетичні й смислові маркери сучасного театру у відкритому діалозі з глядачами. Зрозуміло, не завжди вдається бути беззаперечно переконливими. І поряд з визнаними досягненнями та глядацькою популярністю, виникають дискусії, критика… Адже наш театр – живий організм, який не застиг у сталому «каноні» раз і назавжди встановленої традиції. Тож, озираючись на події, якими був відзначений сезон, що минув, осмислюємо досвід, враховуємо помилки і рухаємося далі!
В афіші театру з’явилося п’ять нових назв. Прем’єрний відлік сезону відкрила «Безприданниця. Версія» режисера Тамари Трунової, яка запропонувала сміливе, дещо провокаційне, інтелектуально-іронічне сценічне прочитання О.Островського. Вистава стала відвертим мистецьким викликом для тих, хто звик сприймати класичну п’єсу через закарбовані у свідомість «протазанівсько-рязанівські» кліше, і викликала палку дискусію як серед критиків, так і серед глядачів.
Режисер Олексій Лісовець поставив трагікомедію «Мотузка» – напівдетективну історію, що сповнена натяків, дотепів і глибоких спостережень за людською натурою. На перший показ, що став дебютом сучасного ізраїльського драматурга в Україні та світовою прем’єрою п’єси, завітав її автор – Михаіл Хейфець. П’єса має незвичну неленійну побудову: на перший погляд, абсолютно незв'язані між собою сцени, як частинки пазлу, поступово, лише до фіналу складаються в цілісну закінчену історію. Напередодні прем’єри О.Лісовець зазначав, що ставити такий матеріал і ризиковано, й цікаво. Але творчий ризик, поєднаний із високим професіоналізмом і постановочним досвідом, виправдав себе. Про це свідчить успіх, яким має у глядачів ця вистава-притча про наше сьогодення, про людську природу, нескінченну складність людської свідомості та парадоксальність світосприйняття. До речі, не лише київського глядача. Експертна рада ХІХ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» (Херсон) – одного з найпотужніших театральних форумів України, серед інших відзначила цю виставу у номінаціях: «Краща вистава великої сцени», «Краща режисура», «Краща жіноча роль другого плану» (Світлана Орліченко).
За традицією театр надав сцену і для дебютів – популярну бродвейську п’єсу Л.Герша «Ці вільні метелики» поставила молодий режисер Анна Козирицька в оригінальному сценічному оформленні молодої художниці Анни Соболєвої. В репертуарі театру ця вистава дістала назву «Кохання… на дотик…». Робота дебютантів адресована не лише молодіжній аудиторії – де резонують питання свободи, розуміння і прийняття себе та іншого. У виставі також постають і «дорослі» теми – взаємовідносини батьків і дітей та адаптація людей з фізичними вадами у сучасному суспільстві. Вистава початківців не залишилася поза увагою й знайшла своє коло прихильників.
Ще одну традицію театру, що відчиняє двері для здобуття першого сценічного досвіду молоді у співпраці Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, продовжила прем’єра малої сцени – вистава «Дванадцята ніч, або Що завгодно». Її з акторами-студентами ІІІ курсу поставили режисери-педагоги Дмитро Богомазов та Андрій Самінін. Для цієї постановки відомий український письменник Юрій Андрухович надав театрові новий сучасний переклад шекспірівської комедії. Після прем’єрного показу критика відзначила дивовижно цілісну команду виконавців, що працює, ніби добре злагоджений оркестр. Театр був запрошений до участі у фестивалі сучасного мистецтва Porto Franko-2017 в Івано-Франківську, де показ вистави став однією з помітних подій у доволі представницькій театральній програмі фестивалю.
Приємно, що не лише прем’єрні вистави гідно представляли театр на гастролях. Вистава-довгожитель репертуару – «Дні пролітають зі свистом» за п’єсою М.Коляди, що майже десять років тому стала «пекторальним» дебютом режисера Ксенії Холоднякової, весною була відібрана для показу організаторами Міжнародного фестивалю комедії і з великим успіхом показана у м. Горі (Грузія).
І майже під завісу сезону була зіграна ще одна прем’єра – «Не полишай мене!..». Драму кохання за однією з найвідоміших п’єс Теренса Реттігана «Глибоке синє море» поставив режисер Ігор Гринберг. Попередня постановка цього режисера – комедія «Вірна дружина» С.Моема – вже полюбилася глядачам. У новій виставі режисер ніби навмисне приглушає зовнішнє напруження, зосереджуючись на «тихій» внутрішній драмі героїв, уникаючи можливої «театральності» та фальші відкритих пристрастей. Від того прем’єра залишила враження, що цій виставі ще потрібен час, щоб «набрати дихання». Але в минулому сезоні пройшло лише три покази, тож у вистави все ще попереду!
У минулому сезоні оновився не лише репертуар, а й зовнішній вигляд театру, набувши первісної краси й ошатності. Завдяки фінансовій допомозі Департаменту культури столиці було відремонтовано й утеплено фасад будівлі. Також поповнилася галерея відзначених почесними нагородами лівобережців – Леся Жураковська здобула звання «Заслужена артистка України», а керівник музичної частини Олександр Курій став «Заслуженим діячем мистецтв України».
Із 8 вересня розпочнеться нова сторінка в житті популярного колективу – 40-й ювілейний сезон.
