Завершився ХV, ювілейний Міжнародний фестиваль Київської організації національної спілки композиторів України «Музичні прем’єри сезону». Ще до початку відбулося кілька концертів під загальною назвою «Назустріч фестивалю». У концертах, яких було понад двадцять, брали участь музичні колективи найрізноманітніших видів: симфонічні оркестри, хорові капели, камерні ансамблі й інші, більш незвичайні групи, які впродовж тижня виступали в усіх придатних (і не дуже) для цього місцях. Враховуючи, що концерти часто розпочиналися в різних кінцях Києва з інтервалом в одну годину, а то й одночасно, відвідати їх усі, на жаль, було неможливо. Проте вишуканий і зручний буклет з програмами всіх заходів дозволяв орієнтуватися у фестивальному просторі, але і це не завжди рятувало ситуацію...
На фестивалі було представлено твори як класиків вітчизняної й зарубіжної музики (наприклад, Бортнянського й Баха), так і композиторів у віці від 21 року до 80 у такій кількості, що перерахувати їх, на жаль, неможливо. Крім щедрого «асортименту» української сучасної музики, кияни змогли познайомитися і з творчістю композиторів США, Канади, Голландії, Швеції, Франції, Італії, Швейцарії, Австрії, Великої Британії, Словаччини, Польщі, Росії; звучали твори композиторів з Лівану, Греції, Китаю… У рамках фестивалю також відбулися різні конференції, презентації нових видань: музикознавчих робіт, музичних творів, аудіокасет, компакт-дисків; проект «Електроакустика», пленум «Слово і музика — український вимір», заключний концерт всеукраїнського конкурсу юних композиторів «Жива музика» і відкриття дитячого хорового Міжнародного фестивалю «Співає Київ весняний». Одним словом, як професійним музикантам, так і допитливим слухачам було чим «поживитися».
Доля сучасних композиторів незавидна: адже вже на початку ХХ століття музикознавці, філософи й композитори розмірковували про занепад культури взагалі й музики зокрема, про кризу класичної гармонії… Але вибагливого слухача ХХI століття важко здивувати. Не просто створити щось справдi нове й цікаве після того як написано великі шедеври музики минулого. Молодий композитор М. Абакумов, чиї твори також звучали на фестивалі, одного разу обчислив за допомогою комп’ютера, що 12 тонів звукоряду дають, якщо не помиляюся, близько 87 тисяч можливих поєднань. Підозрюю, що з моменту виникнення найбільш поширеного в професійній музиці 12-тонового звукоряду вони практично вичерпалися. Так що в рамках традиційної тональної системи навряд чи можна створити щось, чого ще не було. Адже в мистецтві не буває «добре забутого старого»; все, що заслуговує на увагу, звучить, живе і перебуває в постійній концертній діяльності.
Звичайно, обмежуватися культурною спадщиною минувшини і відкидати сучасне мистецтво не варто. Але мало хто з сучасних композиторів може похвалитися обдарованістю, рівною генію Баха чи Моцарта, — тому в сучасній музиці так багато вторинного. Отже, враховуючи колишні досягнення професійної класичної музики, та й сучасну естраду — конкуренція у композиторів ХХI століття просто приголомшлива. Сучасний автор, навіть талановитий, практично позбавлений можливості заробляти на життя своєю професією і навіть виконувати свої твори перед публікою. Однак дає надію ентузіазм, з яким обдаровані люди намагаються пропагувати свою творчість. Композитори в ХХ—ХХI столітті демонструють неймовірну винахідливість, звертаючись до «синтетичних» жанрів, електроніки й інших не менш оригінальних засобів самовираження.
Мабуть, можна відзначити, що сучасні композитори старшого покоління, незважаючи на своєрідність музичної мови, все ж прагнуть адаптувати свої художні задуми для публіки — то посилаючись на традиційні жанри, то детально викладаючи літературну програму твору. Цього не скажеш про молодих авторів, творчість яких цього року було представлено на фестивалі особливо широко. Їх вирізняє зухвалість, різноманітність звукових ефектів, відсутність будь-якого самообмеження в художніх засобах. Стосовно реакції публіки — слухачі палко підтримували композиторів-сучасників. Особливе пожвавлення, як правило, викликали елементи фольклору, танцювальні та джазові інтонації, що проступали в музиці.
Фестиваль показав, що в рамках цього проекту (а отже, в композиторській творчості сьогодення та сучасній концертній реальності) мирно співіснують традиційні (скрипка, альт і так далі за партитурою), сучасні (наприклад, синтезатор, комп’ютер) й екзотичні (волинка, трембіта) музичні інструменти, жанри і форми; структурна чіткість — з імпровізаційністю. Можна відзначити й тяжіння до цілісності, всеосяжності, поєднання різних видів мистецтва: відразу виникають асоціації з прадавніми слов’янськими обрядами та пізнішими, близькими до театру жанрами. Як приклад, можна навести ораторію В.Степурко «Києво-Могилянська академія» за творами учнів-випускників Академії чи авторський концерт С. Зажитько, в якому, крім співаків та інструменталістів, брали участь актори, читець, радіоприймач, голоси із зали, іграшки… Нерідко на концертах використовувалися можливості освітлення, гра кольору, щоб посилити драматургічну виразність; так що глядачі разом з артистами «зустрічали світанок» і «занурювалися на дно морське» в Колонному залі Філармонії.
Організатори фестивалю потурбувалися і про те, щоб «вмістити» твори в обстановку, яка б відповідала їхньому змісту: наприклад, духовна музика звучала в Трапезній церкві Києво-Печерської лаври; у храмі св. Василя Великого, Михайлівському Золотоверхому й Володимирському кафедральному соборах. Траплялося й так, що один і той же зал змінювався залежно від музики, що там звучала. Одного вечора, переповнений публікою, він виблискував вогнями; святково і пишно звучав оркестр; наступного ж дня в інтригуючій і затишній напівтемряві залу, що здавався тепер невеликим, з нечисленною аудиторією спілкувалися лише кілька артистів.
Хотілося б приділити увагу не лише авторам музики, але й її виконавцям, хоча деякі композитори представляли свою музику на фестивалі самі. Часто на підготовку до концерту відведено зовсім небагато часу (особливо це стосується оркестрових творів), тому твори сучасних авторів, відверто кажучи, в остаточному концертному виконанні звучать не зовсім так, як передбачав автор. Потрібно сказати, що, незважаючи на всі труднощі підготовки сучасного твору до виступу, та ще й з урахуванням побажань автора, більшість виступів відзначалися високою якістю гри, ансамблевим взаєморозумінням, культурою звуку, точністю інтонування.
Найточніше слово, що визначає враження від фестивалю, — зацікавленість. Багатьох він змусив подумати про долю сучасної української музики.
