Голос цього співака не сплутати з ніяким іншим: теплий, глибокий, музикальний, рівний на всьому баритоновому діапазоні. Микола Кіндратович був прекрасним оперним артистом і першим виконавцем багатьох пісень українських композиторів, зокрема, вже легендарних «Ясенів» та «Двох кольорів» Олександра Білаша. Рік тому Миколи Кондратюка, відомого українського співака та педагога, не стало. Вечори його пам’яті відбулися в Будинку актора, в Центрі культури та мистецтв СБУ, а також в Національній філармонії.
«УКРАЇНСЬКИЙ ІТАЛІЄЦЬ»
Нещодавно у Києві було видане наукове дослідження Валентини Антонюк «Традиції української вокальної школи. Микола Кондратюк», яке розповідає про життя та творчість співака. У книжці перша учениця Кондратюка пригадує події, пов’язані з його стажуванням в міланському театрі «Ла Скала», де артист не тільки вчився, а й приймав участь у декількох виставах:
— Суворої зими 1962 року, напередодні новорічних свят, молоді українські співаки Микола Кондратюк і Анатолій Солов’яненко, долучившись до вибіркових змагань та перемігши в них разом із Володимиром Атлантовим та Муслімом Магомаєвим, ладні були співати на морозному повітрі, радіючи реальній перспективі навчання в Італії, — згадував Андрій Сірош. З «Ла Скала» Кондратюк повернувся сповнений надій та творчих звершень. «Голос його багатий, соковитий, пластичний, тембр благородний. З такою технічною школою цього баритона невдовзі почують кращі театри світу», — писала римська газета «Аванті».
У Київському театрі опери та балету Микола Кондратюк виконав 23 оперні партії. «Коронними» стали: Остап з «Тараса Бульби» М. Лисенка, Граф де Луна з «Трубадуру» Дж.Верді, Фігаро з «Севільського цирульника» Дж. Россіні, Яго з «Отелло» Дж. Верді та Максим з «Арсеналу» Г. Майбороди.
«Та минали роки після стажування, яке Миколі Кондратюку практично нічого не дало. Артист дозрівав внутрішньо до остаточного вибору жанру для найбільш повної реалізації свого таланту. Порівнюючи умови функціонування оперних театрів удома та за кордоном, доходив до невтішних висновків про даремність зусиль та спроб щось змінити у вітчизняній репертуарній політиці, у нецивілізованому ставленні до виконання вистав мовою оригіналу»,— зазначає Валентина Антонюк.
Повернувшись в Україну, Микола Кондратюк отримав дозвіл заспівати один денний спектакль — «Севільського цирульника» Дж. Россіні італійською мовою, після чого отримав «ляпаса» (одна з столичних газет вмістила фейлетон про «доморощеного італійця»). Після цих сумних подій Кондратюк поїхав до Москви, став працювати в Большому театрі, але через два роки за сімейними обставинами повернувся до Києва. У той час дружина співака Наталя Кондратюк працювала концертмейстером у Київському театрі опери та балету. Микола Кіндратович пережив «внутрішню кризу» і вирішив створити Театр одного актора (він стає солістом Укрконцерту, а потім Київської філармонії).
— Співак гастролював із класичним репертуаром, і у світі його ім’я пов’язували із амплуа оперного співака, а вдома, в Україні, він мав імідж «виконавця радянських та народних пісень» (українських і російських) та творів сучасних композиторів лірико-героїчного спрямування, — зазначає Валентина Антонюк. До речі, величезний репертуар Миколи Кондратюка включав також чотири кантати та ораторії, пісні західноєвропейських та сучасних українських композиторів... «Мода» на Кондратюка тривала протягом 50—70-х років. Перейшовши згодом на викладацьку роботу, він не поривав зв’язків зі своїми шанувальниками...
У Миколи Кіндратовича було непросто навчатися: він був дуже вимогливим до себе та до інших, під час уроків не допускав жодної помилки у виконанні вокальних творів, будь це складна оперна арія, чи невелика пісня. Тим, хто знаходився поруч із Миколою Кондратюком, необхідно було постійно триматися на найвищому професійному рівні. Але водночас Микола Кіндратович був не байдужий до чужого болю.
Кондратюк підтримував дружні стосунки із відомим співаком Романом Гмирею. Напевно, вiд нього Микола Кіндратович успадкував вдумливе, інтелектуальне відношення до вокальних творів, будь це складна оперна арія чи проста пісня. Над кожним твором співак проводив філігранну роботу: досліджував історію його створення. Завдяки такому серйозному підходу пісні та оперні арії у виконанні Миколи Кондратюка не втратили своєї свіжості та запам’ятовуються слухачам надовго. Співак досконало володів італійською мовою, цікавився психологією. Микола Кіндратович товаришував із професором Китайгородським і навіть мріяв про створення окремої наукової галузі — психології співу. У повсякденному житті М. Кондратюк був людиною акуратною, безконфліктною, поважав традиції у будь-якій сфері життя.
З 1968 року Микола Кондратюк став викладати вокал на кафедрі сольного співу в Київській консерваторії (нині НМАУ ім. П. Чайковського), а з 1973 був її ректором. Серед учнів Миколи Кондратюка чимало яскравих співаків — Шопша, Антонюк, Шокало, Чорнодуб, Бондаренко, Колибаб’юк та інші.
Останні роки свого життя Кондратюк знаходив відраду, виховуючи онука Сашка. «Взимку 1995 року Микола Кіндратович прийшов до Будинку вчителя, де проходив мій концерт. Він любив ходити пішки, — пригадує В. Антонюк. — Коли концерт завершився, він підійшов привітатися та пожалiвся на біль у колінах. Тоді вперше у Кондратюка почали проявлятися симптоми хвороби Бєхтєрєва. А згодом Микола Кіндратович вже не вставав з ліжка... В одній із останніх розмов співак зізнався: «Якщо б я обрав інший шлях — не професію артиста, а, наприклад, став би радіотехніком, то, непевно, теж досягнув би успіху. Але очевидним є одне — мене оточували б більш доброзичливі люди. Більше ніде, лише в артистичному середовищі, нема такої кількості демонічних людей»...
Дійсно, на шляху до визнання на Батьківщині та за кордоном Миколу Кондратюка супроводжувала не лише любов публіки, але й заздрість колег-артистів. Дехто з них навіть намагався посварити двох «зірок»: Миколу Кондратюка та Дмитра Гнатюка, приписуючи їм однаковий репертуар. Микола Кіндратович заперечував це звинувачення. Насправді, обидва співаки в житті підтримували теплі та дружні стосунки...
«ВОКАЛЬНИЙ ДІД»
Концерт «Відлуння «Солоспіву», який відбувся в столичному Будинку актора, відкрив заходи, присвячені річниці смерті відомого українського співака та педагога. Ця програма представила публіці рідкісну манеру співу — старовинне бельканто. Виступили учениці Валентини Антонюк, студентки НМАУ ім. П. Чайковського — Валерія Туліс (сопрано), Анастасія Хілько (меццо-сопрано), Ху Фан та У Сяу (сопрано, Китай). Присутність молодих співачок на вечорі пам’яті М. Кондратюка була невипадковою, адже, за словами Антонюк, Микола Кіндратович є «вокальним дідом» її учениць, яким вона передала техніку виконання старовинного бельканто.
В концертній програмі прозвучали твори Марчело, Вівальді, Легренсі, Монтеверді, Глюка, Россіні, Офенбаха, Мисливчика та українська народна пісня в обробці Лисенка.
Другий концерт, присвячений пам’яті Кондратюка, називався «Чуєш, брате мій» і був організований Центром культури СБУ та благодійною організацією «Наш дім». Він відбувся у рамках проекту «Їх таланти — слава України». Це — творчі вечори відомих українських митців минулих літ і сучасності, серед яких — поет Олександр Малишко, співаки Оксана Петрусенко, Євгенія Мирошниченко, Юрій Багатіков та Микола Кондратюк. Вечір відрізнявся відсутністю тривалих пафосних промов та теплою атмосферою. Ведуча Віра Бондарчук нагадала присутнім про важливість пам’яті в житті людини, «яка прокладає міст між минулим і майбутнім». І наче віддзеркаленням цієї думки прозвучало «Адажіо» Баха у виконанні скрипаля — студента НМАУ Кирила Бондаря. Далі концерт продовжив виступ струнного квартету КДМУ ім. Глієра. Програма складалася з оперних арій, українських народних та радянських пісень, творів сучасних вітчизняних композиторів з репертуару Миколи Кондратюка. У вечорі взяли участь його вихованці — співаки різних поколінь. Прозвучав і голос Миколи Кіндратовича (телезапис 60 х рр. пісні «Я жил в такиевремена»). До речі, у концерті цю ж пісню виконав молодий співак Денис Вишня (бас).У виконанні Дениса прозвучала і популярна пісня «Ясени» (з репертуару Кондратюка). А соліст оперної студії при НМАУ Маркіян Свято (баритон) заспівав арію князя Ігоря (з однойменної опери Бородіна), вразивши слухачів глибоким зануренням у світ почуттів героя та достовірністю.
Співак Юрій Ракул із блискучим артистизмом та віртуозністю виконав арію Фігаро з «Севільського цирульника» Россіні. Увагу публіки привернула жартівлива українська народна пісня «Казав мені батько» (обробка Лисенка), яку Юрій розробив разом зі своїм викладачем — Миколою Кондратюком.
Поминальною пролунали два твори з циклу Віталія Кирейка «Десять українських народних пісень з Полтавщини»: «Ой сьогодні тута» та «Чом ти мене, моя мати...» — обробки старовинних українських народних пісень XVII ст. у прекрасному виконанні Валентини Антонюк...
Відчувалася незрима присутність самого співака у залі, коли публіці показали кілька сюжетів: фото на вулицях Мілану (стажування в театрі «Ла Скала»), Микола Кондратюк на сцені разом із Євгенією Мiрошниченко, афіша вистави за участю співака у міланському театрі; прозвучали пісні у його виконанні: «На долині туман», «Сніг на зеленому листі», «Тече ріка дзвінка», «Очі волошкові»...
Концерт тривав 2,5 години без антракту, але із появою на сцені співака Олександра Василенка у публіки відкрилося «друге дихання». У його виконанні прозвучали різні за настроєм пісні, зокрема, «Песня про любовь», «Ах, ти, душечка», «Очі волошкові». Після бурхливих оплесків Олександр Василенко сказав про свого викладача: «Микола Кіндратович був людиною красивою, чистою, теплою...»
А вечір пам’яті Миколи Кондратюка у Національній філармонії України став справжнім подарунком для меломанів, для тих, хто скучив за класичним мистецтвом і гарними піснями...
Нині голос Кондратюка залишився нам у спадок, записаний на платівках, які перевидані на компакт-дисках. У меломанів та шанувальників ретро користуються популярністю такі записи співака: «На долині туман», «Оперні арії у виконанні Миколи Кондратюка», «Два кольори» (пісні О.Білаша), «Хіти української естради 60-х років» та інші.
ДОВІДКА «Дня»
Микола Кіндратович КОНДРАТЮК (1931 — 2006 рр.) народився у місті Старокостянтинівка (Хмельницька область). Закінчив Київську консерваторію, на початку 60-х років стажувався у міланському театрі «Ла Скала» (Італія).
З 1957 до 1959 року — соліст Державного народного хору ім. Г. Верьовки.
1966 —1974 рр. — соліст Укрконцерту та Київської філармонії.
З 1959 до 1966 року — соліст Київського театру опери та балету.
1973—1974 рр. — голова правління Музичного товариства України.
1972 — 1983 рр. — завідувач кафедри оперної підготовки.
З 1974 до 1983 року — ректор Київської консерваторії.
З 1994 року — завідувач кафедри сольного співу. Гастролював у 40 країнах світу. Народний артист СРСР та України, Шевченківський лауреат, був нагороджений орденами та медалями.
