Президент Римського театру Вальтер Падулла розцінив
поведінку міланського «Пікколо» як «образливу, некоректну, бундючну й зухвалу»
Як уже повідомляв «День», адміністративна рада
Мілана ухвалила запросити на пост художнього керівника найвідомішої в Європі
італійської театральної трупи — «Пікколо-театру» 65-річного режисера Луку
Ронконі.
Ідею цю радо зустріли не тільки в самому колективі, який після смерті
свого фундатора Джорджо Стрелера перебував у глибокій депресії, а й із
полегшенням — у театральних колах. Адже «Пікколо-театр» входить у лігу
провідних європейських театрів й те, що його очолив режисер із чудовою
творчою репутацією, гарантує: знаменита трупа подолає кризу.
Однак у самій Італії повідомлення про маневр Луки Ронконі викликало
величезний скандал. Президент Римського театру Вальтер Падулла розцінив
поведінку міланського «Пікколо» як «образливу, некоректну, бундючну й зухвалу».
Офіційні римські власті у своїх висловлюваннях були дипломатичнішими, хоча
також не приховували своєї досади й подиву. Римлян можна зрозуміти: Лука
Ронконі, на думку фахівців, «чудовий режисер із чіткими ідеями й величезною
енергією», чиї спектаклі «Несамовитий Роланд» за поемою Аріосто, монументальні
сценографічні фрески «Останні дні людства» і «ХХ століття» визнано класикою
сучасного театру, останні декілька років визначає політику Римського театру
і, більше того, не далі як у квітні підписав із ним черговий контракт на
два сезони.
Тож заява Вальтера Падулли про те, що рішення «Пікколо» зачіпає економічні
інтереси римлян, а про шкоду для престижу його театру годі й говорити,
аж ніяк не безпідставне. Підозру імпульсивного столичного директора про
«акт таємної війни, розпочатої проти нас», ясна річ, слід вважати перебільшенням:
«Пікколо-театр», запрошуючи Ронконі, бореться передусім за своє художнє
реноме. Проте ситуація, справді, гранично конфліктна, якщо врахувати при
цьому споконвічне суперництво двох міст, таке як, приміром, приховане протистояння
між Києвом і Львовом чи Харковом.
Сам Ронконі, звісно, засмучений цим скандалом і змушений був зробити
недавно публічну заяву про те, що, по-перше, він ще не підписував з «Пікколо-театром»
ніяких угод і, по-друге, готовий сумлінно виконати всі свої зобов'язання
в Римі. Проте, здається, від пропозиції переїхати в Мілан він не відмовиться:
аж надто вона приваблива. До того ж для Луки Ронконі пост арт-директора
«Пікколо» має і глибоко особисте символічне значення: саме на цій сцені
у стрелерівському спектаклі «Три чверті місяця» 45 років тому відбувся
його акторський дебют, а 1963 року він зробив тут свою першу самостійну
постановку як режисер. Тепер, визнаного конгеніальним своєму вчителеві
(у квітні Ронконі присуджено найпрестижнішу в світі театральну премію «Європа-театр»),
його, ясна річ, сприймають як харизматичного спадкоємця Стрелера. Отже
ентузіазм і крики тріумфу, що долинають з Мілана, напевне компенсують для
Луки Ронконі шипіння Рима.
